Захід збігся зі святкуванням Дня Святого Миколая — покровителя дітей, тож на зустріч із творчим батьком найупізнаваніших українських дитячих видань запросили цього разу і зовсім юних гостей. У приміщенні, де відбуваються наради, від яких, без перебільшення, залежить доля країни, вони мали особливо зворушливий вигляд.
«Любі хлопчики й дівчатка, зайчики і каченятка, Добрий день», — такими словами в цій залі роботу точно ще ніхто не починав. І. Малкович був схожий на казкового персонажа із тих сотень книжок, що побачили світ у його «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ». Йому вдалося і з дорослими поспілкуватися, і малечу розважити. А поміж тим розповісти про нову книжку — «Нова радість стала», в якій зібрано найкращі колядки та щедрівки. Кожен українець має знати їх хоча б дві-три, каже І. Малкович, бо це і є наше диво.
У тому, що ми забуваємо про цю святкову традицію, він бачить історичну складову. Мовляв, у «сусідній країні» такого не було, а тільки «ряженіє». Для того, щоб відмежуватися від чужої культури, маємо більш ревно оберігати своє, наголошує він. «Між цими небом і землею народилися такі слова, як «Дніпро», «жито», «човенце», «мрія», — зауважив видавець. — Тут вони народилися і тут вони мають звучати. Тільки тоді буде Україна, тільки так ми зможемо відбутися і захиститися як держава».
Презентоване видання доповнено інтерактивним контентом. Сканувавши спеціальний код, можна почути симфонічні та співані варіанти колядок. «Можете їх послухати і самі колядувати та щедрувати», — каже І. Малкович. Водночас цього року видавцю «пощастило», за його словами, спродюсувати дві Різдвяні симфонії за авторством Мирослава Скорика та Івана Небесного. Національний симфонічний оркестр виконуватиме «наші розкішні різдвяні мелодії» в Київській національній опері під час прем’єри 19 січня. «Це важливий мистецький підмурівок держави», — запевнив І. Малкович і запросив усіх бажаючих відвідати захід.
Одна з ініціаторок Книжкового клубу Верховної Ради народний депутат із фракції «Слуга народу» Євгенія Кравчук зауважила, що це засідання зібрало найбільшу аудиторію. «Дуже гарно, що ми на такій позитивній ноті закінчуємо цей рік», — сказала вона.
І поінформувала, що на-ступного року клуб продовжить свою роботу. А її колега по фракції Микита Потураєв поділився тим, що саме за книжками, виданими за сприяння Івана Малковича, він вчить українську мову. «Так склалося, що я з російськомовного міста, — розповів парламентарій. — Українську вчив за газетами та інтернет-виданнями. Але мову не вивчиш без художньої літератури». Присутнім у залі народний депутат порадив багато читати. Мовляв, у майбутньому це дасть унікальну конкурентну перевагу в цифровому світі.
Зустріч з І. Малковичем стала сьомою і останньою в цьому році у форматі роботи Книжкового клубу Верховної Ради. Програмний директор Центру літературної освіти Світлана Привалова, яка модерує зібрання, каже, що неймовірно задоволена таким форматом, адже протягом чотирьох місяців було багато цікавих та корисних тем. «Таку собі поліваріативність ми змогли вкласти в певне якесь уявлення, — сказала вона. — Говорили багато і про актуальне. І про книги, і про те, як заохотити сучасного читача. Це нові знання і речі, корисні для кожного». Багато авторів, які були на книжковому клубі, спочатку навіть не знали про його існування, каже С. Привалова. Але враження після зібрань — незмінно хороші. Кожен автор на своїх персональних сторінках написав відгук про те, що він робив у стінах парламенту. «Тому можу сказати, що це дуже гарний проект, який промотує не тільки книжку, а й нові українські назви у стінах, де обговорюють закони», — резюмувала фахівець.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Бліц-інтерв’ю для «Голосу України»
— Очевидно, що ви чітко розділяєте дорослу та дитячу аудиторію. З якою любите працювати більше?
— Люблю працювати з різними аудиторіями, але комфортніше, коли вони однорідні. Та найбільше подобається виступати перед студентами. У вузах, як правило, є великі зали на 400—600 місць. Коли повна зала молодих людей мене слухає, розумію: не змарнував час. Що, можливо, хтось щось із такого спілкування візьме.
— Ви давно працюєте з українським читачем. Як він змінився за роки незалежності?
— Читач змінився. Але я люблю дивитися, як світяться очі читачів. Вони іноді приносять мені фотографії. На такому знімку можу бути я поруч із маленьким хлопчиком. І через роки цей хлопчик приносить мені цю світлину і приводить вже свою доньку.
Саме так мене, до речі, колись підбили, щоб я видавав дорослі книжки, а не тільки дитячі. Мовляв, ми так звикли до А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ, чому нема більш серйозних видань? Саме через тих читачів, які виростали, ми й почали видавати дорослу літературу.
— Що побажаєте нашим співвітчизникам до свят?
— Нині всі говорять про мир. Тож хочу побажати миру на українських умовах.
