На знімку: Чемеровецький селищний голова Олександр Собань переконаний, що нинішні мільйонні статки громаді вдалося заробити завдяки спільній роботі команди однодумців.

Фото автора.

Коли три роки тому на Хмельниччині створювалася Чемеровецька ОТГ, багато хто поставився до цього скептично. Хоча формально нова громада відповідала всім критеріям законодавства щодо об’єднання, проте не можна було відкидати і того, що згуртувалися в неї чи не найбідніші села. Понад три десятки населених пунктів, що утворили ОТГ, — це села, трохи більші і зовсім невеликі, котрі ніколи не могли похвалитися своїми бюджетами. Практично всі заледве виживали, виплачуючи лише зарплату освітянам, медикам та працівникам культури і розраховуючись за комунальні послуги завдяки бюджетній фінансовій підтримці. Власними надходженнями мало хто міг похизуватись. І навіть Чемерівці зі статусом райцентру і значно більшим фінансовим ресурсом у багатіях не ходили.

Так склалося, що підприємств, котрі могли б виступати серйозними платниками податків, у районі не залишилося, за винятком місцевого солодового заводу. Тож покладатися довелося на аграрний сектор, малий та середній бізнес і ... власний ентузіазм.

Перш ніж показувати нові опорні школи, відремонтовані дороги та сільські водогони, чемеровецький селищний голова Олександр Собань починає з цифр. Найголовніших.

Ось на момент створення ОТГ бюджет вісімнадцяти сільрад становив трохи більше 16 мільйонів гривень. Уже на наступний рік запланували його зростання в кілька разів. Спочатку сума лякала, але під кінець зросла аж до 144 мільйонів гривень. А 2019-й завершили з показником майже у 190 мільйонів. Це означає, що середньостатистичний бюджет кожного села виріс із кількох сотень тисяч до десятка мільйонів. І це справді вражає.

Класичне правило, коли до одного бідного долучається інший і в результаті виходить двоє незаможних, не спрацювало. Небагаті, об’єднавшись, хочуть мати мільйони. І вже дещо мають.

Щоправда, в цій історії є і певна від’ємна статистика: за цей же час державна підтримка для новоствореної громади у вигляді дотації вирівнювання зменшилась із десяти-одинадцяти до восьми мільйонів гривень.

— Найімовірніше, надалі ця цифра буде ще меншою, — прогнозує селищний голова. — Але в цьому немає проблеми. Так стимулюється ініціатива знизу. Коли розумієш смак того, що можеш заробити сам, уже не хочеться зупинятися.

Останнє підтверджує те, що протягом трьох років темп приросту власних надходжень громади зріс на 46 відсотків і загалом перевищив 80 мільйонів гривень. Для порівняння: попередньо уряд планував отримати приріст надходжень до реформованих ОТГ у 40 відсотків за п’ять років. А чемерівчанам є про що звітувати вже тепер.

Їх ентузіазм підтримує і держава, спрямовуючи кошти на розвиток інфраструктури, виділяючи їх із Державного фонду регіонального розвитку, сюди ж додається підтримка з обласного бюджету — щороку все це становить від 17 до 24,5 мільйона гривень.

На фоні того, скільки хотілося б мати, і скільки потрібно для нормального життя кожного села і кожної родини в ньому, це не так уже й багато. Хоча за два роки надходження на кожного мешканця громади зросли більш як на третину, нині вони становлять майже 3,6 тисячі гривень. За такі гроші райське життя збудувати важко. Але і людей, і владу тішить те, що гроші все-таки з’явились. І вперше за пару останніх десятиліть вдається не тільки економити, а ще й будувати, ремонтувати, запускати...

До гурту вже просяться і сусіди

Центр Чемерівців сьогодні вражає своєю чистотою, охайністю й усілякими новинками. Тут навіть з’явилася своя зіркова алея слави, що її вимостили плитками, на яких зафіксована новітня історія громади — викарбувані назви усіх сіл, що входять до її складу. Наче й дрібниця, але в цьому і певний символізм — так демонструють, що своє нове життя будують разом, і всі разом несуть відповідальність і за успіх,  і за невдачі.

Селищний голова готовий розповісти про кожну цеглину, висаджене деревце, вимощений метр дороги, бо знає, звідки на все це брались гроші:

— За три роки частка бюджету, що йде на благоустрій, зросла з 16 до 28 відсотків і тепер сягає 44 мільйонів гривень. Ось вони і «прикрашають» райцентр. А був же час, коли я, як сільський голова, змушений був віддавати до 94 відсотків бюджету на так звані захищені статті — зарплату і комуналку. На решту навіть фарбу для огорожі було проблемно купити. Зате тепер бюджет розвитку ОТГ підтягнувся з чотирьох до 26 відсотків.

Свої статки можуть порівнювати не тільки з тим, що було раніше, а й з тим, як живуть села по сусідству. Адже одинадцять сільських рад із цього ж району досі так і не наважились об’єднатись, змінити свою систему фінансування та врядування. Що від цього мають? Якраз оті десятки і тепер уже сотні мільйонів гривень, котрі вони так і не отримали. Тому щодо правильності вибору у чемерівчан — жодного сумніву. А сусіди тепер готові об’єднатись із громадою, яка розпочала свій шлях успіху.

Виринули з темряви, врятувалися від спраги...

За три роки у всіх населених пунктах громади вдалося реалізувати різних проектів більш як на 75 мільйонів гривень. І саме завдяки їм нехай потроху, нехай зовсім невеликими кроками, але села просуваються до кращого життя.

Саме на ці гроші закупили грейдери, екскаватори, трактори, котрі тепер порядкують на тамтешніх дорогах. Нова техніка дала роботу майже сотні людей. Тепер у кожного старостату є своя комунальна служба. Нехай вона складається всього з одного-двох працівників, та для них робота знаходиться завжди.

Села в буквальному розумінні слова починають виринати з темряви. Ще не так давно лише п’ять могли похвалитися вуличним освітленням, а тепер ліхтарі горять уже майже у трьох десятках сіл.

Ще півтора десятка не можуть натішитись тим, що у них розв’язується проблема з водою. Адже останніми роками вона просто пішла з криниць та місцевих водойм. Усі: і люди, і тварини, і рослинність потерпали від спраги. І тут не придумати нічого іншого, як протягнути водогони. Недешева це історія — збудувати у селі шість — десять кілометрів водогону. Але на ці витрати йдуть, щоб допомогти людям.

Якщо спочатку селяни сумнівались, що у разі об’єднання в громаду вони отримають стільки само, як мешканці райцентру, то тепер сумніви потроху відпадають. Ось у Свіршківцях за рік утеплили та відремонтували школу і дитячий садок, зробили водогін.

А на будівництво водогону та ремонт дороги в Андріївці виділили аж п’ятнадцять мільйонів...

Те ж і з дорогами. Щоправда, похвалитися відремонтованими може хіба що райцентр. До сіл пролягають здебільшого білощебеневі шляхи. Але й їх завдяки придбаній техніці намагаються утримувати у найкращому стані. Дістатись більше як за три десятки кілометрів до одного з найвіддаленіших сіл такою доглянутою дорогою тепер немає жодних проблем.

Хотілося б більше та й одразу для всіх. Та поки що стримує фінансовий чинник. Утім, у селищній раді переконані, набраних темпів вони не скинуть.

Влада підтримує підприємців, підприємці — владу

Як тільки в ОТГ зрозуміли, що на себе можуть витрачати те, що заробляють, одразу почали думати, як все робити ощадливо, а головне — якісно, щоб через пару років знову не братися за одну і ту ж роботу. Приміром, у Чемерівцях вирішили відмовитися від асфальтного покриття і замінити його на дорогах і тротуарах на бруківку. Найперше через те, що вона довговічніша. А ще тому, що мають свого виробника, то чому б не підтримати саме його?

Зі свого боку і підприємці придумали, як підтримати владу. Коли будується ділянка дороги, за матеріал сплачують із місцевого бюджету, а роботу оплачують підприємці. В результаті всі з задоволенням ходять і їздять новенькою бруківкою.

Приблизно за такою ж схемою пішли, коли розпочали програму ремонту житла. У селищі до чотирьох десятків багатоквартирних будинків, котрі останні півстоліття ніхто не ремонтував. Як бути із таким житловим фондом? А насамперед, що робити із дахами, котрі почали масово протікати?

Вихід знайшли. Будівельні матеріали закупили за кошти громади. А от найняти будівельну бригаду, прослідкувати за якістю виконання робіт — це вже завдання мешканців. І якщо на ремонт перших будинків відважувались одиниці, то, побачивши результат, за нього взялась і решта чемерівчан, тепер уже вишикувалася черга на отримання співфінансування. Якщо справи підуть теперішніми темпами, за пару років будинки буде не впізнати. А потім, як сподіваються в селищній раді, люди візьмуться і за облаштування дворів. А там, можливо, й інші ідеї з’являться...

У невеликому містечку, а тим більше — у крихітних селах, де залишилося по кілька сотень жителів, грандіозних планів не будують. Передусім беруться за те, що вкрай потрібно для життя. Потім пробують зробити його хоч трохи комфортнішим. Можливо, настане час, подумають і про красу та естетичну насолоду.

— Якщо ми й надалі збережемо такі темпи зростання надходжень до свого бюджету, то вже за кілька років запрацює реверсна дотація, — робить свої прогнози Олександр Собань. — Але й це нас не зупинятиме. Розуміємо, що більше грошей зароблятиме кожна громада, то успішнішою ставатиме країна. І тим простіше їй буде дбати про кожного з нас.

Справді, дуже проста і правильна формула. Здавалося б, немає нічого складного жити за нею. Але в житті не все так виходить. Чимало міст і сіл, громад і їхніх мешканців залишаються бідними. Багато хто так і не може знайти ані свого шляху, ані місця у житті. І від цього поки що нікуди не подітись.

Тож нехай приклад тих, хто починає свою дорогу до кращого життя, надихає інших. Адже там люди зрозуміли: долати бідність, проблеми, негаразди вони можуть і повинні самі. І робити це треба гуртом.

Хмельницький.