Імпортна техніка чекає на весну.
Володимир Дідківський.
...Якщо в Житомирі почується слово «Єрчики», половина господинь одразу покинуть усе, що робили, вхоплять трилітрову банку і побіжать за молоком. Його привозять із приватного підприємства «Єрчики» з Попільнянського району спеціальною молочною цистерною (до речі, купленою у Франції), і за ним вишиковується довга черга. Адже молоко завжди привозять свіже, не пастеризоване, смачне — можна пити навіть не кип’ячене.
— Якість молока у нас постійно під пильним контролем, — пояснює керівник агрофірми «Єрчики», Герой України Володимир Дідківський. — Молоко у нас масово закуповує фірма «Рудь». А у них там лабораторії найвищого класу. Як тільки виявлять хоча б якусь хвороботворну паличку — повертають усю партію молока. Збитки нам не потрібні, тож і дотримуємося порядку...
А розпочалося все з того, що 15 років тому агрофірма «Єрчики» закупила високопродуктивних молочних корів і облаштувала ферму так, щоб до молока нічиї руки не торкалися: автоматичні доїльні апарати підключили до молокопроводів, що були поєднані з холодильником. Тоді таку продукцію мав право брати лише Київ...
Та й ця технологія на сьогодні вже застаріла. Тому Володимир Дідківський вирішив збудувати нову найсучаснішу ферму. Під неї виділили 30 гектарів землі, уклали угоду з київською фірмою «Ерідонбуд» і п’ять місяців тому розпочали роботу.
Уже зведено нові корпуси корівників з європейських матеріалів і за європейськими технологіями. Високі, світлі, просторі, вони геть не схожі на звичні нам приземкуваті хліви. Зовнішні стіни зроблені з тонкого матеріалу, що легко пропускає повітря.
Виявляється, корівки зігрівають себе самі: приміщення, де вони живуть, утеплювати не бажано — це знижує продуктивність.
У новому корівнику худоба пересуватиметься вільно, спатиме на теплих підстилках, отримуватиме якісне харчування впродовж доби (аякже, корівки звикли жувати з ранку до вечора). Доїтимуть їх тричі на день у спеціально обладнаному доїльному залі — звідти молоко до холодильника дійде за три секунди.
Не буде в новому корівнику і бруду та смороду; за спеціальними технологіями все прочищатимуть, спеціальними трубами все зливатиметься до відстійника ємністю 30 тисяч тонн. Через деякий час ті відходи вивезуть на поля як чудові натуральні добрива для підвищення врожаю.
Нова ферма коштує господарству 150 мільйонів гривень. 120 мільйонів власних уже витратили, ще 30 обіцяла дати держава, та передумала: сказали, грошей нема. Тепер керівництво агрофірми посилено міркує, де взяти оті 30 мільйонів, щоб завершити роботу.
— У новому корівнику розмістимо 800 голів худоби, — розповідає Володимир Олександрович. — Частину візьмемо своїх, найбільш породистих і продуктивних. Решту закупимо в Данії, про це вже домовилися. То буде відома чорно-ряба голштинська порода...
Доглядатимуть тих 800 корів чотири особи. А якщо врахувати ще й комп’ютерників (кожна корова матиме окремий чіп), зоотехніків, механізаторів, які підвозитимуть корми, — на фермі працюватимуть 47 чоловік.
Кімнати для обслуговуючого персоналу ще не готові, тож, щоби показати, як усе добре, Володимир Олександрович повів нас до тракторної бригади, розташованої поруч. Для персоналу там стоїть окремий двоповерховий будиночок із утепленими підлогами, душовими кабінами, спортивним залом із тренажерами та залом для гри в більярд і затишною кімнатою, щоби просто попити чаю. Є там і спальна кімната — мало кому захочеться перепочити. Все виконано дуже дбайливо, гарно і високоякісно.
— Якщо вже потрібно щось робити, то робити на совість, — каже Володимир Дідківський.
Такий великий інтерес до ферми у Володимира Олександровича, мабуть, пояснюється ще й тим, що сам він виріс на фермі. Сталося так, що мати виховувала його й сестричку сама, допомогти їй було нікому. А працювала вона дояркою, тож брала діток із собою на роботу. Коли йшла на вранішнє доїння — маленький Володя, бувало, досипав у кормових яслах...
Після школи Володимир Дідківський успішно закінчив Київську сільгоспакадемію за фахом зоотехнія. А аспірантуру проходив уже в Житомирському агроуніверситеті. Він все життя жив і працював у рідному селі, котре ще пам’ятає його батьків, дідів і прадідів.
А 25 років тому Володимиру Олександровичу Дідківському довірили керівництво агрофірмою «Єрчики». І він привів її в число найкращих не тільки в області, а й у державі, за що й отримав високе звання Героя України.
Та не тільки молочною фермою живе агрофірма «Єрчики». Є тут сотні гектарів родючих чорноземів, де вирощують високі врожаї. Використовують там здебільшого німецькі трактори та комбайни «Клаас», американські «Джон Дір».
— Ми вважаємо за краще мати саме таку техніку, вона набагато продуктивніша за нашу, — каже Володимир Дідківський. — А ще в нас у полі стоять дві американські поливальні установки і дуже нам допомагають. Скажімо, із 160 гектарів буряків можемо полити тільки 100. То там, де поливаємо, врожай 800 центнерів з гектара, де полив не дістає — лише 450. Ще маємо власний сучасний елеватор, де зберігається 20 тисяч тонн зерна. Є своя крупорушка, є ще багато чого.
— Звичайно, — продовжує Володимир Олександрович, — гроші, що лишаються після всіх витрат і сплати податків, можна використати по-різному. Наприклад, придбати яхти, вертольоти, маєток на Мальдівах. А можна далі розвивати виробництво. Я вибираю друге: тоді буде краще людям, а значить — і мені. Кишеня має бути на останньому місці...
Те, що Володимир Дідківський більше живе для людей, ніж для себе, знає вся агрофірма «Єрчики». Середня зарплата трудівників тут — 16 тисяч гривень на місяць. Механізатори, доярки, інженерно-технічні працівники отримують по 20 тисяч. Всіх, хто працює у полі, на фермі — а в сезон це майже 300 робітників — двічі на день харчують і першим, і другим, і третім — коштом фірми. І вже стало традицією — 40 найкращих трудівників щороку відправляти на відпочинок у Трускавець — теж коштом фірми.
Завдяки старанням керівника у селі є свої медпрацівники. Відремонтовано і добре оснащено школу. Збудовано й у 2015 році освячено нову Свято-Троїцьку церкву.
— Ми кожного дня молимося за нашого Володимира Олександровича, просимо в Бога для нього здоров’я і сили, — від імені всіх земляків каже завідувачка будинку механізатора Наталя Зотько. — Він усіх нас шанує, тільки добре робить, ніколи нікому не відмовив, щоб у нього не попросили: грошей на лікування чи на навчання — все дасть... Тож просимо Бога, щоби його оберігав: без нього наша фірма розвалиться, а ми всі всохнемо, як сірі миші...
...А недавно Володимир Олександрович зайнявся ще й млином. Стояв такий у центрі села на березі річки Унави ще з 1905 року. Звичайно, вже давно не працював, але й не розвалився.
— А чому б тут не зробити сучасне європейське кафе, місце відпочинку для наших людей? — подумав — і взявся за справу. В приміщенні два поверхи відвели під старовинне кафе з каміном. Надворі над річкою облаштували все для літнього відпочинку: обсадили квітами, травою, зробили красивий місток — як у давніх графських палацах. Лишилося тільки впорядкувати дитячий майданчик із гойдалками — і, будь ласка, приходьте відпочивати. Тут — усе своє: і молоко, і м’ясо, і риба — зі власного ставка, фрукти та овочі. Для кого ж ми тоді будуємо сильну Україну як не для самих себе?..
Віктор БОЙКО, голова обласного відділення Національної спілки журналістів України;
Людмила НАТИКАЧ, заслужений журналіст України.
Фото авторів.
