Я — Київ
Я — Київ.
Моя корона — Софія!
Дніпро —
Моя кров.
Моя весна —
То врода Ярославни.
Я із плеча
Здіймав меча,
Коли мене
мечем терзали!
Я — Київ!
Відімкну
журавлиним ключем
Я ворота свої
Золотії!
Признання
О, Києве, — академія мислі.
Академія слова.
Ти — історії витязь
Й України духовна основа.
Скільки дав ти імен
І Вітчизні і світу,
Патріарше науки!
Праотче освіти!
З твоїх пагорбів-знамен
Нам Грядуще
в душу світить.
Люблю тебе за мудрість,
Люблю тебе за юність,
Люблю твоїх тополь високий злет.
Люблю твої сторіччя,
Люблю твої обличчя,
О, стольний Києве, —
бунтар ти і поет!
О града Києва зоря!
Чолом тобі,
О, Вишгороде лебединий!
В мені речуть
Твої віки.
Твої святині.
Горджусь тобою я
по праву.
Великій Ользі
й князю Ярославу,
І всім предтечам
Пам’ять я воздам!
І вище дзвонів
Київської лаври
Вознісся
Т В І Й
Бориса й Гліба
Храм!
Київські фрески
На посадському дворі
Місять глину гончарі
А ковальськії родини
Кують зброю для дружини.
Розгуляй-вітри
Прикладають бинти
Підпирають під руки
Неначе сестрицю
Розриту
Щекавицю
А в бетон зашорена
Славна колись Либідь
Від жалю
і смороду
Аж
на диби
Отакі-то бренди
Стольні історичні
Нам же
предки
Дивляться у вічі.
Вічний Київ
Цілує сонце золото Софії
І музиці Дніпра оркестри замалі —
І все це мій соборний,
вічний Київ,
О, солов’їний світку на землі.
У небесах твоїх така замрія!
Крізь лебединий цвіт іду, немов пливу.
Ну що сказать тобі,
мій рідний Київ —
Я так щасливий, що в тобі живу.
Очима п’ю зелені акварелі,
Торкаюся твоїх тисячоліть.
Люблю тебе,
о Києве натхненний, —
Як тільки може серце лиш любить!
