Небесний тихохід-2013

Сергій ВЛАД

16 січня 2014 38

Такої образної оцінки удостоїлася українська економіка з вуст котрогось із очільників Міністерства економічного розвитку та торгівлі після грудневого «розбору польотів» у глави держави Віктора Януковича. Влучніше про минулий рік не скажеш — з огляду на скорочення ВВП, невиконання держбюджету, колосальні борги країни на тлі бравурних заяв урядовців про економічні гаразди.

Захмарні очікування у «чорному» кварталі

Бравурні заяви урядовців залунали ще позаминулого року: ґрунтувалися вони на захмарних очікуваннях. Планували, приміром, що економіка набере лайнерську швидкість, яка забезпечить зростання ВВП на 3,4 відсотка за інфляції у 4,8. Під такі плани затвердили видатки на підтримку соціальної сфери і економіки. Але, що називається, передали куті меду, бо за фактом ВВП не додасть і одного відсотка.

Прем’єр-міністр Микола Азаров розраховував на внутрішні резерви, банкіри — на зовнішні (політика монетарного пом’якшення Центробанку США за певних умов окреслювала неабиякі перспективи припливу дешевої валюти), але в основі усіх резервів лежали боргові зобов’язання. Саме пошук джерел рефінансування старих боргів, як на мене, диктував лінію поведінки всіх центральних органів виконавчої влади впродовж року. Нагадаю: у першому кварталі, дякуючи сприятливій кон’юнктурі, Мінфін здійснює низку успішних розміщень єврооблігацій, підтверджуючи реноме надійного позичальника. Проте вже у другому кварталі зростання ставок і спредів CDS неабияк ускладнює дорогу країні і бізнесу на ринки запозичень, а зниження рейтингів для України жене навіть думку про зовнішні ринки капіталу. В четвертому кварталі захмарні очікування обертаються суцільним розчаруванням для бізнесу: відтермінування асоціації з ЄС і рішучий розворот на Схід свідчать про наявність фінансової мотивації для такого рішення. Підкреслю: не менш потужної за політичну. Таку гіпотезу підтверджує відчайдушний крок уряду розірвати замкнене коло неплатежів у тепловій енергетиці і бюджетній сфері з допомогою замінника грошей — векселів. На це вказує і 15-мільярдна російська позика на вкрай ризикованих для України умовах, і миттєво розподілені 3 мільярди доларів її першого траншу. І 219,654 мільйона доларів США, виручених за облігації з терміном погашення через 23 дні (!), які Мінфін розмістив на внутрішньому ринку в передостанній день року під 5 відсотків річних. Це був «чорний» квартал для уряду.

Промисловість — із шансами

В останньому кварталі з’ясувалося, що обіцяного покращення цього року не відбудеться — економіка неухильно баражувала донизу, рухаючись по дефляційній спіралі з літа 2012 року. Як на мене, дефляція — ще один серйозний негатив звітного періоду, оскільки вона робить невигідною виробничу діяльність. А звітного періоду ще й відбиває стагнаційні процеси в промисловості й фінансові — в сільському господарстві.

Сподівання на те, що економічна активність відновиться, згасли влітку — під тиском погіршення торговельних відносин з Росією, хоч розвіюватися вони почали значно раніше, ще в лютому. Тоді, нагадаю, після чергової критики Віктором Януковичем урядових зусиль на відновлення ділової активності уряд запропонував програму з активізації економіки, яка базувалася на багатомільярдних гарантіях під інвестиційні проекти. По-перше, експерти засумнівалися у тому, що надання державних кредитів під інвестиційні пропозиції нарешті виправдає себе, до того не виправдовувало. По-друге, вартість питання ошелешила, оскільки перевищувала бюджет країни. По-третє, самі ці пропозиції обдирали його як липку. Підрахували: запуск другої черги одного з промислових об’єктів обіцяв збільшити надходження до бюджету на 13 відсотків — з огляду на 1540 мільйонів гривень інвестицій у проект. А ще 3,57 відсотка виручки за труби — з огляду на очікуване створення 595 нових робочих місць. Інакше кажучи, платникам податків пропонували викласти з бюджету 2,6 мільйона гривень за одне робоче місце. Це — близько 326 тисяч доларів США проти 100 тисяч доларів США, за європейськими стандартами. Ясно, що мотивація такого марнотратного проектування може бути різна, але висновок напрошується один — нераціональний розподіл матеріальних та грошових ресурсів не дає змоги провести справді ефективну модернізацію, створити конкурентне середовище, за якого економіка здатна вийти на орбіту економічного зростання.

Модернізація стала крилатим гаслом. Нагадаю, уряд повідомив, що на оновлення промислових потужностей використають значну частину коштів із грядущого викупу Росією українських євробондів. Тоді чому в проекті бюджету на рік нинішній поки що на це немає жодного натяку? Поза сумнівом, дякуючи російському кредиту, можна не лише створювати робочі місця, а й відновлювати виробництво. Але таку можливість промисловість мала й раніше, але нею не скористалася. Заважали то корупція, то податки, то монополізм, то торговельні обмеження.

Інша річ, промисловість цьогоріч одержала шанс зменшити свої витрати на закупівлю природного газу, який подешевшав, а вивільнені кошти спрямувати на модернізацію. Так само на ці цілі можна спрямувати й зекономлений відсоток податку з прибутку. Але лише за певних умов: якщо з підприємств не вимагатимуть сплачувати податки наперед, позбавляючи їх обігових коштів. Якщо вчасно повертатимуть ПДВ. Якщо зникнуть борги в заробітних платах, які уряд планує підвищити. Якщо слова відповідатимуть ділу, а діло — словам, бо половинчастість реформ девальвує їхню цінність. Так, прийнятий Закон України «Про засади функціонування ринку електричної енергії» зробив неабиякий крок до його лібералізації, поза тим залишив перехресне субсидіювання всупереч європейським вимогам. Про підсумки року в енергетиці очевидно треба сказати окремо.

Енергетика — в трансі

Кількарічна підготовка до підписання асоціації з ЄС завершилася раптовою зупинкою, що занурило учасників ринку в атмосферу повної невизначеності. Фігурально кажучи, небесний тихохід для енергетиків на фініші року плавав у цій атмосфері у вигляді повітряної кулі. Судіть самі: за сприяння Єврокомісії уже підготували проект технічного меморандуму з компанією Eustream про реверсні постачання газу зі Словаччини — і раптом ступор. Попри незначні обсяги поставок за реверсом у звітному році, диверсифікацію газових поставок можна було вважати незаперечним досягненням. Призупинення поставок газу з Європи на початку нинішнього року обумовлене також економічними причинами — на сьогодні газ від росіян дешевший за спотовий, на весні він може стати значно дорожчим. Поза тим я цілком поділяю думку тих експертів, які вважають, що відмова від поставок газу з Європи була однією із важливих умов у переговорному процесі з російським «Газпромом».

Поза сумнівом, нинішня вартість імпортованого з Росії газу сприятиме консолідації капіталу на модернізацію потужностей з вироблення теплової та електричної енергії, але на скільки хтозна — домовленості з Росією щодо газу лишаються непублічні, НАЕК «Енергоатом» кредитується росіянами, НАК «Нафтогаз України» далі декларацій про реформи не просувається. «Пауза» у відносинах з ЄС тим часом ставить під загрозу низку важливих для нас проектів — з модернізації ГТС, зокрема. Ці та інші реалії не сприяють плануванню бізнесу і здійсненню реформ в енергетиці, швидше — консервують ті тенденції, які мали місце в 2013 році, як-то — стагнація розвитку, потурання монопольним утворенням, непрозоре управління, множинне тарифоутворення тощо.

Мінрегіонрозвитку та ЖКГ затвердив «Методику визначення технологічного мінімуму споживання природного газу для теплокомуненерго». Вона спирається на чітко визначений температурний режим для житлового і комунального секторів у зимовий період. Але 20 з плюсом у шкільних класах і 18 з плюсом — у житлових помешканнях залежить від багатьох чинників, щонайперше від того, чи не спонукає дешевший газ нехтувати програмами його заміщення, економії. З написання усіляких розумних програм нашому уряду немає рівних. Так от, Програму підвищення ефективності ЖКГ до 2020 року в частині скорочення споживання газу виконували достойно: якщо за три попередні року споживання знизилося на 10 відсотків, то 2013-го — приблизно на 5. Але на забезпечення нормального опалення і гарячого водопостачання слід було залучити півтора мільярда євро кредитних ресурсів і 201 мільйон доларів США технічної допомоги. Цьогоріч на реалізацію п’яти проектів ЄБРР спрямують 15 мільярдів гривень, а до 2020 року, вже підраховано, для підвищення енергоефективності комунального господарства знадобиться близько 60 мільярдів євро.

Аграрії — з рекордами

Поза сумнівом, справжнім рекордсменом зі створення додаткової доданої вартості стало сільське господарство країни.

По-перше, зібрали рекордний урожай зернових — 63 мільйони тонн. По-друге, до кінця маркетингового року, судячи з усього, буде встановлено ще й рекорд з експорту зернових. Принаймні, станом на середину грудня, на ринки Азії, Африки та Європи продали близько 16,5 мільйона тонн — на 24 відсотки більше, ніж у 2012—2013 маркетинговому році. До кінця поточного маркетингового року планується експортувати 32 мільйони тонн зерна. Так само, поза сумнівом, наші аграрії не віддадуть свого світового лідерства у торгівлі олією. Загалом близько 25 відсотків валютних надходжень забезпечив аграрний сектор — чи не ще один рекорд?!

За 11 місяців товарообіг сільськогосподарської продукції становив майже 23 мільярди доларів США. Щоправда, все це більше окриляло міністерських чиновників, а економіка АПК також асоціювалася з літальним апаратом на їхніх вербальних очікуваннях. Адже за рекордних врожаїв чимало агрокомпаній скоротили свої прибутки, а то навіть і занурилися у збитки. Бо добрі врожаї у всьому світі, в США та Південній Америці. Ціни обвалилися — і це негативно позначилося на фінансових результатах компаній. А біда одна не ходить: спершу дошкуляла погода, потім — додаткові видатки, пов’язані з об’єктивною переоцінкою землі, далі — з вартістю зерна і засобів захисту рослин. Власне, всі ці проблеми, як на мене, постануть і цього року (при тому, що перехідних запасів зерна виявиться удосталь, що також не тішить сільгоспвиробників).

Промовиста деталь: навіть позитиви 2013 року загострювали ризики.

Незмінним курсом

Чого прагнув Нацбанк, того він і досяг. Стратегічно обстоювався стабільний курс гривні до долара США, оскільки очікувався рекордний обсяг виплат за зовнішнім боргом. За рік, нагадаю, міжнародним кредиторам перерахували 8,5 мільярда доларів США за обмежених можливостей рефінансувати борги з допомогою нових запозичень, покращити стан поточного рахунку операцій, стримати падіння дефіциту бюджету. Така стратегія, як на мене, вимушена, оскільки зумовлена падінням економіки і рецесією у промисловості, нездатністю уряду активізувати ділову активність. Але, як на мене, суперечлива. З одного боку, країна уникла дефолту, а з другого — такого роду курсовою стабільністю регулятор по суті обмежував можливості експортерів ефективно протистояти рецесії.

Логічний і позитивний вектор діяльності Нацбанку — курс на зниження залежності економіки від іноземної валюти. Істотне зниження залишків за кредитами в доларах США і зростання депозитів у гривні можна розцінювати як прикмету зростаючої довіри громадян до банківської системи. Тим паче, що на користь цього свідчить і аморфне ставлення до чуток про можливу девальвацію гривні. Проте деякі адміністративні рішення з посилення уже наявних обмежень стосовно інвалюти видаються не доволі результативними. Обмеження готівкових операцій на суму до 150 тисяч гривень від вересня, якщо й принесло користь, то невидиму. А от подорожчання угод понад встановлений ліміт уже відчули на ринку нерухомості. Водночас очевидно передбачалося, що запроваджувані обмеження не лише зменшать рівень тінізації, а й збільшать ліквідність банків, вплинуть на вартість кредитів.

Зрештою, з ліквідністю у банків було краще, ніж попереднього року: в січні—листопаді середній добовий обсяг залишків на коррахунках становив 25,3 мільярда гривень — на 6 мільярдів гривень більше, ніж за цей період 2012 року. А щойно масові протести «притисли» цей показник до мінімального рівня з травня цього року, Нацбанк фахово «розібрався», знявши тимчасово важливі обмеження щодо кредитів рефінансування.

Як позитивну тенденцію слід відзначити зростання активних операцій комбанків, зокрема, кредитування реального сектору економіки.

До негативів року я б відніс зростання ставок за кредитами, що суттєво скорочували кількість позичальників, які впродовж року відчували гостру нестачу обігових коштів. Зважаючи на це, було б доцільно запровадити практику довгострокового цільового рефінансування, яка б давала змогу комерційним банкам кредитувати проекти, пов’язані з енергозбереженням — передусім у сфері ЖКГ. Це вигідніше за пряме фінансування дефіциту центрального бюджету..

Підсумую: 2013-й показав неготовність уряду реалізувати уповні задекларований курс на інтеграцію з Європою, який втілювався кілька років поспіль. На мій погляд, з двох причин: через тяжіння до ієрархічно-адміністративної системи управління радянського штибу і низьку ефективність економічних реформ, проголошених Президентом країни Віктором Януковичем, які наблизили б до європейських стандартів і регламентів. Той чиновник, який охрестив економіку-2013 небесним тихоходом, вважає, що ментально нам ближчі ті стандарти та регламенти, які дають змогу уникати відповідальності і красти. «Ми Європі не потрібні, — каже він». Авжеж, це вона нам потрібна.

Експертна оцінка

Як вважає екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник (на знімку), замість запланованого зростання доходів бюджету-2013 на 12,2 відсотка, їхній приріст, за попередніми даними, становив лише 1 відсоток. Недобір становив 32,4 мільярда гривен, без урахування останньої корекції дохідної частини наприкінці року. Державна податкова служба зменшила відрахування до бюджету на 1,9 відсотка, митна служба — на 3,5. Рекордні перерахування забезпечив Нацбанк — 28,3 мільярда гривень, тобто на 20 відсотків більше від попереднього року, що становить майже 10 відсотків усіх надходжень загального фонду бюджету.

Експертна оцінка

Україна перейшла до боргової моделі економічного розвитку — так вважає глава правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський (на знімку). За його підрахунками, питома вага Росії у зовнішньому боргу (26,3 мільярда доларів США) становить 5,5 відсотка (з урахуванням позик ВТБ). «Якщо 15 мільярдів доларів США спрямувати на виплату боргів, — каже експерт, — тоді Росія контролюватиме більше половини суверенного боргу України. Якщо спрямувати невелику частину, тоді можна говорити про 30—40 відсотків». Для порівняння, каже експерт, на МВФ припадає 7,2 відсотка загального боргу.