Ця книжка містить у собі щось сакральне — своєрідний іконопис у слові. І в тих оселях, звідки волинських хлопців рідні благословляли на святу борню з ворогом, на оборону рідної землі, вона посяде належне місце на покуті поруч зі святими образами. І завжди нагадуватиме батькам, дружинам, дітям про найближчих, про найрідніших їм людей, які віддали своє життя за те, щоб не вмерла Україна.
«Волинський небесний батальйон» — так названа ця книга-спогад, книга-молитва, де зібрано 167 історій волинських хлопців, які загинули в російсько-українській війні на Донбасі. Побачило світ це видання завдяки ініціативі шеф-редактора тижневика «Вісник +К» Євгена Хотимчука. Саме цей відомий журналіст і письменник запропонував написати книгу пам’яті про загиблих на війні його земляків-волинян. А вже колектив редакції газети разом із журналістами інших видань протягом трьох років реалізував цей задум.
«Рано-вранці у неділю, 1 липня 2018-го, Луцьк розбудили сумні дзвони — місто прощалося із загиблим на Донбасі воїном Андрієм Волосом. У грудні йому мало виповнитися 23 роки.
Панахида у Свято-Троїцькому соборі почалася під розпачливі крики мами Зої Олександрівни і молодої дружини Юлі, з якою за місяць до цього хлопець взяв шлюб. Чорний, як тінь, стояв Андріїв вітчим Микола. Єдиний син, надія і опора для батьків, коханий чоловік, який через декілька місяців мав стати татом... Ніколи Андрій не візьме на руки своєї дитинки, не обійме маму, не поговорить по-чоловічому з татом Колею. Клята війна...» До речі, до того, як надягнути військову форму, Андрій дев’ять разів намагався потрапити добровольцем на фронт, навіть документи подав у батальйон «Світязь». І таки свого добився.
Капітан Андрій Задорожній, на відміну від багатьох інших героїв цієї книги-реквієму, народився і виріс на Донбасі. З чотирнадцяти літ почав опановувати військову справу. З часом доля привела його в стародавній Володимир-Волинський, у 51-шу бригаду.
Тут зустрів своє кохання — Наталю, тут народилися його діти. І загинув капітан Задорожній 1 серпня 2014 року, рятуючи від смерті свого підлеглого солдата, який потрапив у біду. Упав на бранному полі неподалік села, де народився.
Як правило, життя не балувало цих хлопців-героїв. Так, у Анатолія Шиліка, лише той пішов у перший клас, помер батько, і молода мати залишилася з двома малими дітьми на руках. То семирічний Толік став у сім’ї першим помічником.
Героя України Андрія Снітка з Маневицького району самотужки виховувала мати. А коли хлопчикові виповнилося одинадцять літ, не стало найріднішої для нього людини. Чужу дитину забрала в свою сім’ю Раїса Холик із райцентру, де вже було четверо своїх дітей, і з часом замінила йому рідну матір.
Ось такі нелегкі долі молодих оборонців України, які з весни 2014 року власними грудьми прикрили рідну землю від московської напасті і продовжують успішно робити це досі. Треба віддати належне авторам книжки «Волинський небесний батальйон» — вони зуміли показати щиро і дохідливо любов до України своїх героїв, їхню вражаючу самопожертву.
Сьогодні можна почути думки, що реабілітувати потрібно всіх учасників цього кривавого протистояння, хто взяв у руки зброю і під прикриттям наших «русских братьев» пішов принижувати батьківське слово і батьківські звичаї. Можливо, такі івани-покивани і заслуговують прощення. Але як бути з катами, котрі цинічно знімали на відео українського вояка Андрія Сохацького, котрий з останніх сил пробував перев’язати джгутом напіввідірвану ногу? А коли насолодились його муками, то добили важкопораненого пострілами у груди. Пробачити все це? У жодному разі. НЕ забуваймо вітчизняної поетичної спадщини: «Не шукай ніколи середини, Друзям вір, а ворога — пали!»
Автори нарисів, розміщених у «Волинському небесному батальйоні», зуміли знайти метафори, порівняння, життєві ситуації, які дали змогу відтворити образи героїв, наповнені життєвою правдою, без примітивної ходульності та штукарства. Невимушені і прості розповіді допомагають нам глибше зрозуміти ті моральні витоки, з яких беруть початок сила та героїзм захисників української землі.
— Цією книжкою ми не повернемо вам синів, чоловіків, батьків. Але збережемо пам’ять про них для наступних поколінь. Низенько кланяємось вам, і пробачте нам за те, що не змогли зберегти мир, не зуміли врятувати ваших дітей, — щиро звернувся до родин загиблих на презентації видання Євген Хотимчук в обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки, ставши перед ними на коліна.
Примірник «Волинського небесного батальйону» отримала кожна родина, яку не оминула похоронка зі східного фронту. Посяде книга-реквієм своє належне місце і в бібліотечних фондах, щоб стати доступною для масового читача.
Добру справу зробили волинські журналісти. Такий почин вартує того, щоб його підтримали в інших областях.
