На знімку: у руках юних полтавок навіть бутафорське сало видається найсолодшим...
Фото автора.
І хоч фестиваль співпав із закриттям головної ялинки та святом Водохреща, чимало земляків устигли скрізь: і в річці скупатися та воду освятити, прощальне селфі з ялинкою зробити та ще й сальцем посмакувати...
Утім, якщо в попередні роки «Сало-фест» був одним із найголовніших зимових майданчиків для самореклами та піару міських голів, то тепер на фоні апетитних шматків нашого національного продукту й запеченого молочного поросятка «возвеличувати» було просто нікого. Адже в Полтаві вже майже півтора року немає офіційного «батька» міста. Нею керує «багатоголова» коаліція депутатсько-бізнесових груп, кожна з яких має свого кандидата на керівне крісло, що «розігруватиметься» вже восени цього року. Тож згадані угруповання пильно стежать за тим, аби ніхто «не висувався» попереду інших.
Проте це й на краще — відсутня традиційна суєта біля начальства. Менше підприємців із різноманітною смакотою — зате більші черги біля наявних павільйонів, яток та наметів і, відповідно, вагоміший виторг. Тим паче, що сала на його «іменному» фестивалі таки не бракувало. Щоправда, й ціни на нього добряче «кусалися». Скажімо, кілограм звичайного солоного натурпродукту коштував 140 гривень, копченого — 150, а з усілякими «витребеньками» — під дві сотні й більше. Щоправда, найхитріші продавці пропонували відвести душу всього лише за кілька десятків гривень. Але при цьому порції сала пропонували такі, що, як то кажуть, навіть не нанюхаєшся...
За таких обставин чимало земляків воліли смакувати сальцем... бутафорським в облаштованих організаторами тематичних фотозонах. Принаймні світлини з ним іще довго змушуватимуть облизуватися. Хоча охочих «заправитися» не тільки бутафорськими — справжніми наїдками-напоями також вистачало. Найкмітливіші підходили зі своїми домашніми, а значить, істотно дешевшими харчами. Зрештою, півкілограмовий кусень сала можна було «заробити» під час одного з конкурсів, які влаштовували на сцені фестивалю.
Дійство на ній, як завжди, видалось яскравим і барвистим. Воно неабияк зігрівало численних глядачів, які підспівували-підтанцьовували самодіяльним артистам. І дивувалися, скільки пісень про наше сало (переважно «перелицьованих» із відомих хітів) з’явилося в їхніх репертуарах останнім часом. Не меншою популярністю користувалося містечко народних майстрів із виставкою-продажем виробів декоративно-ужиткового мистецтва. Зрештою, нудьгувати на святі сала не довелося нікому.
