На свято Богоявлення Господнього в селі Прокурава Косівського району на Івано-Франківщині з діда-прадіда побутує традиція запалювати від трисвічника шматок дерева — «губку» та з димком бігти додому.
«Бути з губкою в кожному куточку хати, пройтися навколо будинку, обійти город, обкурити все від злої сили, а потім поставити в піч, щоб собі спокійно догоріла», — розповідає про традицію мешканка Прокурави Ольга Гарасим’юк, депутат райради, волонтерка, радник із гуманітарних питань Косівської РДА. — Губка — хворобливий наріст на дереві, здебільшого буковому. Приносять її з лісу, кладуть у тепле місце, щоб висохла і швидко запалювалася та добре тліла».
— Цьогоріч все було, як у прадавні часи, — додає жінка. — Молилися за мир, за рід, за добро, святили воду. Горіла губка, дзвінок сповіщав про наближення священика, котрий щедро частував свяченою водою. Люди поверталися до своїх хат із Божим благословенням, водою, з губкою, зі щирими бажаннями миру, добра й тепла душевного народу українському і рідній країні.
А вже наступного дня, на свято Івана, в Прокураві домівки своїх парафіян починає відвідувати священик. Несе добру звістку про народження Христа, довідується, як живуть, чим допомогти. Про наближення процесії зі свяченою водою сповіщає дзвіночок у руках його помічників.
У низинній частині села можна пройтися пішки, а ось до віддалених хат у горах, присілках зазвичай добираються саньми. Добре, що снігу багато. Ото раді тут приходу священика, бо ж не кожен може вибратися до церкви за свяченою водою.
