За століття російської окупації ті чи інші маркери метрополії було насаджено в кожному селі та місті. Мало, скажімо, було оголосити «Слово о полку Ігоревім» зразком російської культури (хоча Росію було проголошено тільки в 1720 році, а до того — лише Московське царство), а ще й треба вулицю, що в Новгороді-Сіверському веде до пам’ятника Ярославні, назвати вулицею — ні, не князя Ігоря і не Ярославни, а Пушкіна. Щоб навіть на підсвідомому рівні була прив’язка до російської культури. На жаль, навіть зараз у Новгород-Сіверському музеї «Слова о полку Ігоревім» не превалюють концепції, скажімо, Бориса Яценка та Миколи Ткача, які довели україноцентричність «Слова...».

Схожа ситуація скрізь. А якщо тільки десь збереглася старовинна гармата — не сумнівайтеся, вона вже давно маркована як російська. Як і в Городні — райцентрі на Чернігівщині, що так недалеко від російського кордону. Гармати, що прикрашають центр міста, давно і, здавалося б, надійно «прив’язані» до московського царя Петра I. Про це авторитетно стверджує і напис на пам’ятнику (на знімку).

Це саме було стверджено не тільки краєзнавцем радянських часів Іваном Дудком, а й сучасними, що виховувалися на історії КПРС та «науковому атеїзмі». Щоправда, тепер для підсилення аргументації притягують і старих авторів — періоду Російської імперії. Так, посилаються на відомого дослідника Опанаса Шафонського, який у «Чернігівського намісництва топографічному описанні» 1786 року писав: «Імператор Петро I під час шведської війни святкував день свого тезоіменитства, червня 29 дня на городищі, відновленому в часи Гетьманщини». Зрозуміло, що Городня і городище — велика різниця, але прихильники «єдинонєдєлімості» на це не зважають — для них тільки й світу, що у Москві...

За іншою версією, московський цар був у Городні 1706 року, але звідки тоді взялися гармати? Бо, мовляв, є запис про його перебування в Седневі, проте це містечко за кілька кілометрів від Городні.

Краєзнавець Віктор Батюк заперечує: «Ані в 1706-му, ані в 1709 році Петра I в Городні не було. Хоча дійсно в 1706 році Петро в червні їхав до Києва, зупинився в Гомелі, де 29 червня (12 липня за новим стилем) відсвяткував свято Петра і Павла і своє тезоіменитство. З Гомеля до Чернігова на той час було дві дороги (тракти). Одна проходила через Добрянку, Раїще (Роїще), а друга — через Стародуб, Новгород-Сіверський, Чернігів. Полтавська ж битва була 27 червня (8 липня) 1709 року, а через два дні, на Петра і Павла, два дні в Полтаві Петро святкував перемогу разом зі шведськими полоненими офіцерами...»

Історія з Петром I вигадана, переконаний краєзнавець, тому що в 1700-х роках Городнянська сотня була в складі Чернігівського полку, а полк, природно, входив до складу військ, якими командував гетьман Іван Мазепа, який підтримав не московського царя, а шведського короля. Віктор Батюк розповідає, що головне укріплення шведів (городок) із земляними валами заввишки понад 30 метрів було за вісім кілометрів від Городні. Під час Другої світової війни німці там проводили розкопки.

Відомий дослідник доби Мазепи Сергій Павленко переконано говорить на основі вивчення незліченної кількості джерел: «Деякі дослідники, не обтяжуючи себе посиланнями на джерела, стверджують, що Городня мужньо оборонялася від шведів, а насправді шведи й українці-мазепинці вигнали московитів з Городнього на Харківщині. Гармати ж городнянські жодного стосунку до Петра I не мають — то їх оформили під красиву легенду. Про штурм Городнього (Городища) писали багато, і городнянці подумали, що то про їх місто. Насправді шведи йшли Семенівщиною, Новгород-Сіверщиною, Коропщиною! Це зовсім інший шлях».

Звідки ж узялися шведські могили в селах на Городнянщині — у Ваганичах, Альошинському, Гніздищі, Кусіях, Карпівці? Зокрема, у Ваганичах існує переказ, що місцевий ставок викопали полонені шведи. Сергій Павленко переконаний: «Ті шведські могилки — то захоронення поранених полонених шведів, яких розмістили в сотнях Чернігівського полку».

Гармати ж, очевидно, з’явилися тільки в XIX столітті, коли чернігівський губернатор збирав їх для виставляння на валу. Вони, до речі, теж оголошувалися петровськими, хоча насправді є козацькими. Трійку з них віддали і Городні. Таким чином, довготривала промосковська легенда розсипалася.

Чернігівська область.

Фото Володимира РОЗИНКА.