Т. Г. Шевченко. Аскольдова могила. 1846 рік; папір, сепія, акварель.
Це і славнозвісна святиня Києво-Печерська лавра, і фортеця, і аристократичні Липки... Та є тут і абсолютно унікальні куточки, можливо, не такі помпезні, але з неймовірно сильним київським колоритом, з могутньою аурою старовини. Саме до таких місць можна сміливо зарахувати Угорське урочище, більш відоме нині як Аскольдова могила.
Навіть сама назва цієї місцини тісно пов’язана з древньою історією, а точніше — з іменами київських князів Аскольда та Діра. Це вони в прадавньому 866 році ходили у військовий похід на Царгород. Тоді русичі були за крок до перемоги. Але місцеві християни почали молитися до Пресвятої Богородиці, щоб вона врятувала їх від загибелі, і сталося диво: піднялася страшна буря й знищила руський флот ущент. Дивом залишилися живими самі князі. Царгород уникнув зруйнування, а вражені величчю християнства Аскольд і Дір одразу охрестилися. Аскольд прийняв християнське ім’я Миколай. До речі, повернувшись до Києва, він не лише не зрікся нової віри, а й намагався розповсюдити християнство в Київській Русі.
Древня легенда говорить про те, що тут, на Дніпровських пагорбах, 882 року князь Рюрик (за іншою версією — воєвода Олег) підступно вбив київських правителів і зайняв великокняжий престол. Щоправда, науковці стверджують, що Дір був попередником Аскольда й помер задовго до вказаних подій. Сподіваймося, що розгадка ще попереду.
Сам же Аскольд — один із найяскравіших і найзагадковіших персонажів нашої історії. Знову ж таки, за легендою, його було поховано дружинниками-християнами на місці загибелі, а над його могилою було споруджено дерев’яну капличку, освячену на честь небесного покровителя Аскольда (Миколая) святителя Миколая Мирлікійського. Зі свого боку вчені висувають гіпотезу про те, що вбивство Аскольда та Діра — всього лише фольклорний сюжет. Тим часом Аскольдова могила й нині вважається місцем захоронення київського князя.
Ім’я будівничого першого храму на цьому місці достеменно невідоме, та версій знову-таки предостатньо. За однією з них, церкву побудувала княгиня Ольга на місці загибелі першого в Київській Русі князя — палкого шанувальника нової віри. Але 971-го церкву Святого Миколая було зруйновано войовничим князем Святославом — сином Ольги і ревним язичником. Лише 990 року князь Володимир знову відродив цю церкву. Та це лише одна з багатьох версій.
Угорське урочище завжди вважалося місцем однієї з найдревніших у цих місцях християнських общин. Підтверджують це і результати археологічних розкопок 1853 року, проведених в районі Аскольдової могили. Вчені знайшли печерні келії ХІ століття — красномовне підтвердження існування тут місцевого древнього монастиря. До речі, називали урочище Угорським на честь угрів, які перебували тут наприкінці ІХ століття на шляху із
Поволжя до території сучасної Угорщини.
Чимало бід пережив на своєму віку багатостраждальний град Київ, але Аскольдову могилу завжди вінчали час від часу оновлювані дерев’яні храми. Особливу сторінку в історію старовинного монастиря було вписано за часів гетьмана Івана Мазепи, з іменем якого пов’язане й загальне піднесення культурного життя Києва й України загалом. На вершині пагорба над Миколаївською церквою на кошти гетьмана зводиться величний собор у стилі українського бароко. Його почали називати Великим, а стару церкву — Малим.
З 1786 року навколо церкви існувало кладовище, де спочивали з богом чимало видатних людей, серед яких: автор «мертвої петлі» військовий льотчик П. Нестеров, професор медицини Ф. Мерінг, театральний діяч М. Соловцов, київський архітектор Г. Шлейфер, відомий меценат В. Симиренко, представники славної династії Терещенків та багато інших.
Аскольдова могила поступово ставала найкрасивішим місцем Києва. «Царством білого мармуру» називали кияни цей некрополь. Сотні біломармурових пам’ятників, оригінальні склепи в теплу пору потопали у квітах. До того ж звідси відкривався пречудовий краєвид на Дніпро й Задніпров’я.
Ці мальовничі місця завжди були овіяні легендами. Вони, як магнітом, притягували сюди письменників, поетів, художників. Та ось постало немилосердне ХХ століття, яке виявилося таким і для Аскольдової могили, і для її храмів. Більшовики не зглянулися на одну з найцінніших київських святинь, на прах кращих представників нації. Вони перетворили церкву на ресторан, а некрополь зрівняли із землею і на його місці посадили парк.
Після 1945-го Аскольдова могила стала одним із місць захоронення загиблих у війну солдатів і офіцерів. 1957 року їхній прах перенесли до парку Вічної слави.
1992-го спотворену церкву передали для богослужіння греко-католикам Києва. Під час останньої реставрації у 1997—1998 роках відтворено її первісний вигляд.
Дивовижна благодать панує над місцевими пагорбами. Здається, на Аскольдовій могилі і зелень яскравіша, і повітря чистіше, і пташки співають голосніше. Тут закохані призначають побачення, зустрічають світанок випускники шкіл. Тут кожен має право на невелике, але особисте диво: старе повір’я обіцяє, що всю ніч снитимуться лише хороші сни тому, хто обійде навколо церкви-ротонди над могилою Аскольда...
