Внесення до сесійної зали прапора 24 серпня 1991 року.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

На той час Україна вже майже півроку була незалежною державою, проте замість ухвалення рішення про державну символіку під час засідань різноманітних комісій без кінця дискутували, який має бути Державний прапор: синьо-жовтий, синьо-червоний чи, може, малиново-синьо-жовтий. А тим часом наші військові ще в грудні 1991 року саме під синьо-жовтим прапором почали присягати на вірність Україні, під національним стягом проходили святкування Дня Соборності України та Конгрес українців держав СНД, який у січні 1992 року відбувся в Києві.

Тож коли 28 січня 1992 року новообраний Президент України Леонід Кравчук представляв у Верховній Раді проект змін до Конституції щодо розмежування законодавчої і виконавчої гілок влади та визначення повноважень глави держави, народний депутат від Феодосійського виборчого округу (Кримська АРСР) Віталій Рева поцікавився, доки над державними установами майорітимуть два прапори — УРСР та національний. «Чи не час нашій державі мати один прапор», — запитав він.

Л. Кравчук замість відповіді на це запитання звернувся до Верховної Ради з проханням невідкладно розв’язати цю проблему, оскільки є єдиним Президентом у світі, «який має тимчасовий прапорець». «На щоглі Організації Об’єднаних Націй уже висить синьо-жовтий прапор. Полки під синьо-жовтим прапором приймають присягу. На площах, майданах, вулицях, будинках висять синьо-жовті прапори. Президія Верховної Ради прийняла рішення, щоб ми використовували цей прапор і під час міжнародних зустрічей», — зазначив він та підкреслив, що синьо-жовтий прапор уже ввійшов у життя держави, тому парламент має його остаточно затвердити.

Голова Верховної Ради Іван Плющ, реагуючи на це звернення, запропонував під час перерви розглянути це питання в комісіях та, перервавши розгляд змін до Конституції, ухвалити рішення про Державний прапор України.

Після перерви глава парламенту поінформував, що до нього підходили чимало народних депутатів, які закликали відкласти розгляд цього питання, бо інакше вони завалять голосування. Але, підкреслив він, ми вже підійшли до межі, коли далі відкладати немає куди. «Вам роздано проект, і ми проголосуємо за нього поіменно, щоб було відомо, хто, як і за що», — зауважив І. Плющ.

Під час обговорення секретар Комісії Верховної Ради з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин Василь Козаренко, який представляв Антрацитівський міський виборчий округ Луганської області, заявив, що за час перебування в парламенті вже добре вивчив геральдику, тож коли ніхто не може запропонувати якусь нову ідею, потрібно затверджувати жовті і сині кольори, які вже майорять по всій Україні.

Представник Сумщини, заступник голови Сумської міськради Олександр Воробйов підкреслив, що Державний прапор — це вже не тільки питання ідеології, а й економіки та державного будівництва. «Сьогодні багато кораблів Чорноморського пароплавства за кордоном перебуває під арештом, бо йдуть невідомо під чиїм прапором», — сказав він та підкреслив, що коли ми хочемо повернутися до витоків Української Народної Республіки, яка мала свої прапор і герб, то маємо нарешті затвердити синьо-жовтий стяг як Державний.

До ще однієї спроби затягнути ухвалення рішення про Державний прапор вдався представник Донеччини Олександр Чародєєв, який запропонував створити чергову комісію з цього питання. Однак член Комісії Верховної Ради України з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин Олександр Піскун нагадав, що таку комісію вже створювали, і навіть конкурс з питань державної символіки провели. «Комісія, яка розглядала подані на конкурс емблеми, дійшла висновку, що в них майже 70 відсотків якраз синьо-жовтих кольорів», — повідомив він і додав, що, як історик, може стверджувати: інших кольорів, поєднання яких проходило б через усю історію України, немає. «Згадайте синьо-жовті фрески Софії, Михайлівського золотоверхого собору... А якщо звертатися до кольорової гами прапорів, які були на терені України, то протягом тисячолітньої історії два кольори — синій та жовтий — мають найбільше поширення. Істориками підраховано: з понад сотні відомих кольоросполучень майже 90 припадає на синій і жовтий кольори», — наголосив О. Піскун та, звернувшись до теми відомої картини Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султану», процитував відповідь члена Петербурзької академії наук Корша на запит царя: «Прапори козацькі, зображені художником Рєпіним на його картині, не містять у своїй кольоровій гамі жодних іноземних віянь, а відображають віковічну спадковість кольорів золотих і небесних, властивих для всіх знаків розрізнення Південної Росії, Малоросії ще з часів великих князів київських аж до самого розпуску Запорозької вольниці. Сказаному є достатньо письмових підтверджень у вітчизняних та закордонних суто історичних джерелах, а також в низці предметів матеріального мистецтва тих давніх часів». О. Піскун також закликав не забувати, що в нас була визнана багатьма державами Українська Народна Республіка, тож ми, як спадкоємці, відроджуючи цю державність, знову маємо утвердити синій та жовтий кольори нашого прапора.

Після такого обміну думками Президент Леонід Кравчук зауважив: «Прапор, за який пропонується проголосувати, вже «працює», хочемо ми цього чи ні. Він уже скрізь, і це та правда, яку ніхто заперечити не зможе». Відтак він закликав припинити цю багаторічну дискусію, бо «той, хто не проголосує за цей прапор сьогодні, він не проголосує за нього ніколи. Але щоб не голосувати, він і далі пропонуватиме, «а давайте малиновий, давайте червоний, давайте темний». «Тим часом ми єдина держава в світі, яка не має Державного прапора», — резюмував Л. Кравчук та закликав підтримати проект постанови, бо стає вже не тільки важко, а й соромно та смішно.

Постанову Верховної Ради «Про Державний прапор України» підтримали 253 народні депутати, «проти» проголосували лише 29. Тож нарешті було покладено край невизначеності, яка тривала майже півроку після проголошення Незалежності України та призводила до того, що в деяких містах на адміністративних будівлях вже майоріли синьо-жовті прапори, в інших залишалися ще радянські стяги, а подекуди вивішували обидва. Проте навіть після затвердження синьо-жовтого прапора як Державного в деяких регіонах чинився спротив цьому рішенню. Зокрема, 8 лютого 1992 року президія Верховної Ради Кримської АРСР вирішила не піднімати в Криму Державного синьо-жовтого прапора, оскільки «парламент не зафіксував цього в Конституції». А в Красноперекопську взагалі склалася курйозна ситуація: оскільки районна і міська ради, які розташовувалися в одному будинку, проголосували за різні кольори прапорів, то там деякий час висіли і синьо-жовтий, і червоно-синій стяги.

Довідково

Уперше до сесійної зали парламенту національний синьо-жовтий прапор було внесено 24 серпня 1991 року після проголошення Незалежності України. Нині ця державна реліквія зберігається в почесному порталі на першому поверсі будівлі Верховної Ради.

Постанову Верховної Ради про підняття над будівлею парламенту синьо-жовтого стяга було ухвалено 4 вересня 1991 року, а 18 вересня 1991 року на той час Голова Верховної Ради Леонід Кравчук підписав постанову Президії «Про прапор України», якою під час протокольних заходів дозволялося використовувати синьо-жовте знамено. Ухваленою 28 січня 1992 року постановою Верховної Ради синьо-жовтому прапору було надано статус Державного, а остаточно цей його статус закріплено статтею 20 Конституції України у 1996 році.

Відповідно до указу Президента, День Державного прапора України відзначається 23 серпня.

До речі

Перша рішення про підняття національного прапора 14 березня 1990 року ухвалила Стрийська міськрада (Львівська область). Згодом синьо-жовті стяги замайоріли над ратушами трьох обласних центрів Західної України (Тернополя — 23 березня, Львова — 3 квітня та Івано-Франківська — 15 квітня 1990 року). За межами Галичини перша ухвалила таке рішення 13 червня 1990 року Житомирська міськрада, а над Київською міськрадою синьо-жовтий прапор здійнявся 24 липня 1990 року.