Коли кілька років тому Олександр Пізнюр обирав для навчання в Хмельницькому національному університеті спеціальність «електромеханіка», чимало його однокласників поставилось доволі скептично до такого вибору. Це раніше, коли на повну силу працювали промислові підприємства, можна було розраховувати на те, що з інженерною освітою не пропадеш. Тепер, з огляду на реалії економіки, молоді люди віддають перевагу іншим спеціальностям. А тут здібний хлопець чомусь не пішов на значно престижніші нині факультети, як-то економічний чи правовий, а обрав, здавалося б, зовсім банальний механічний. Утім, Сашко був упевнений у своєму виборі: хороший інженер — завжди в ціні. А йому ще й просто до душі заняття механікою.
Ще поки був студентом, писав науково-дослідні роботи, проектував різні пристрої, займався програмуванням... Не дивно, що, отримавши дипломом бакалавра, й дня не сумнівався, куди йти на роботу. Не спокусили ані базарний бізнес, ані приватне виробництво, куди пішло працювати чимало його однокурсників. Вирішив не зраджувати своїй спеціальності й одразу влаштувався на завод, який виробляє технологічне обладнання для виробництва друкованих плат і гальванічних процесів. Багатьом така робота видасться не надто романтичною. Та ще й похвалитись великими заробітками на промисловому підприємстві сьогодні мало кому вдасться. Але дипломований бакалавр тверезо дивився на життя: хто ж може розпочинати свою кар’єру одразу із директорського крісла? А от перше робоче місце в цеху — це саме для нього. Насамперед через те, що тут уже можна було заробити нехай не такі вже й великі, але перші свої гроші. До того ж з’явилася можливість випробувати свої методики й наукові розробки на реальному виробництві. Для молодого дослідника це було чи не найголовнішим. Бо одночасно хлопець продовжував навчання у магістратурі.
Та навіть після того, як отримав диплом магістра із відзнакою, не поспішив залишати підприємство. Для багатьох теми його наукових розробок залишаться малозрозумілими. Їх сповна оцінять ті, хто працює на виробництві. Хлопець із головою занурився у технічні розрахунки, розробку техзавдань, документації, електричних систем і програмних продуктів для обладнання, яке виготовлялось у цехах.
Отримав стипендії із двох закладів одразу
Його старання не просто помітили, а й швидко оцінили здібності до науки, а головне — величезну працездатність. Здавалося б, не тільки на цьому підприємстві, а й на інших, з котрими так чи інакше була пов’язана його діяльність, для нього вже почала відкриватися непогана перспектива кар’єрного зростання.
Та одного дня молодий спеціаліст вирішив покинути все, щоб знову сісти за студентську парту. «Я зрозумів, що мені стало замало тих знань, які отримав досі, — розповів Олександр. — Сучасне виробництво вимагає справді добре підготовлених і висококваліфікованих фахівців. Тому і я дедалі частіше став задумуватися над тим, щоб продовжити навчання за кордоном». При цьому не просто мріяв, а вчив англійську мову і продовжував займатись науковими розробками. А потім, склавши необхідні тести, озброївшись рекомендаціями своїх університетських викладачів та порадами наставників по роботі, написав резюме і подав документи в кілька університетів Англії та Канади. Яким же приємним було здивування, коли отримав не тільки запрошення, а й стипендії одразу із двох країн. Тож уже не університети обирали його, а здібний український інженер робив свій вибір між кращими навчальними закладами світу — він випав на Університет Британської Колумбії у Канаді.
Тільки-но з’явилась нагода приїхати на канікули додому, одразу прийшов до свого рідного університету, щоб розповісти теперішнім студентам, та й викладачам про особливості тамтешньої освіти:
— Навчатись там дуже складно. Вивчення предметів займає близько 60—70 годин самостійної роботи щотижня. Шість предметів, серед яких такі, як чисельні методи, моделювання електромеханічних систем, силова електроніка та низка інших, обрав для вивчення сам.
Всі вони — ускладнені версії для підготовки магістрів і докторів. За стандартом, їх вивчення триває два—три семестри. Але український студент склав їх за півтора семестри, причому із середнім балом 91 (зі 100). Тож після цього у хлопця з’явилось більше часу для написання магістерської роботи. А при цьому він паралельно почав працювати на підприємстві John Deere — Hіtachі, яке випускає лісозаготівельну техніку і екскаватори. Науковими розробками хлопця зацікавились не тільки в університеті, а й на цьому підприємстві. Не виключено, що результати його магістерської роботи вже невдовзі будуть там упроваджені.
Чи думав Сашко, вступаючи колись до ХНУ, що з часом може навчатися в одному з кращих університетів світу, писати там наукові роботи і впроваджувати свої розробки на високотехнологічних підприємствах, працювати з найвідомішими у світі виробниками? Навряд чи. Він просто ніколи не зраджував своїй мрії — стати хорошим інженером і науковцем. І крок за кроком, починаючи з не надто престижного нині робочого місця у промисловому цеху, йшов до неї. Утім, шлях цей тільки розпочинається. І хто знає, куди він приведе талановитого хмельничанина.
В тому, що для таких здібних і наполегливих молодих людей сьогодні відкриті кращі життєві дороги світу, вже можна не сумніватись. Було б ще й добре, якби ці дороги все-таки повертали в Україну.
Хмельницький.
Не тільки студентам, а й викладачам Хмельницького національного університету цікаво поспілкуватися із канадським науковцем Олександром.
Фото Лесі Гуменної.
