Старий ясен щораз нижче нахиляється до землі. Знімок зроблено 23.01.2020 року. 
 


А таким ще струнким дерево було в грудні 2006 року. 

Майже на самій доріжці, що веде до В’їзної вежі замку Любарта в Луцьку, росте величезний крислатий ясен, який місцеві екскурсоводи називають Лесиним. Мовляв, він був улюбленим деревом юної Лесі Українки. Правда це чи лише легенда? У спогадах самої Лесі Українки про ясен ніякої згадки, тож давайте самі спробуємо розібратися в цій красивій історії, а чиж то легенді.

Засипаний потічок береже таємницю

У Луцьку Косачі мешкали в 1879—1882 роках, а також у жовтні 1890-го — січні 1991-го. За цей час вони винаймали три помешкання: спершу жили в будинку колишнього єзуїтського колегіуму, а також у костельному будинку на вулиці, яка нині носить ім’я Михайла Драгоманова. Адреса другого помешкання невідома. Довгий час вважали, що ним міг бути так званий шляхетський будинок — на вулиці Кафедральній, 21. Проте згодом опоненти заперечили це: мовляв, у спогадах сестри поетеси Ольги Косач-Кривинюк наводиться епізод, що маленькі Леся зі старшим на рік братом Михайлом в кінці городу, за яким одразу починалася річка, пускали кораблики.

Насправді ж за цим будинком жодної річки немає. Але це нині там ринок і сухо, а в ХІХ столітті в кінці городу справді протікав один із старих рукавів річки Стир, котрий за якихось двісті метрів, у районі теперішньої площі Братський міст з’єднувався ще з одним її рукавом — Глушцем.

Ось як розповідає про цей період життя Лесі Українки у своїх споминах, написаних в 1941 році на прохання на той час лише рядового співробітника Волинського музею, а згодом митрополита Паризького і Західноєвропейського Української автокефальної православної церкви Анатолія Дублянського, її молодша сестра Ольга Косач-Кривинюк: «…Дуже рання весна. Садиба з одноповерховим старим домом з заскленим ґанком, що виходить у садок. Город з другого боку дому, двір з третього. Садиба обгороджена парканом із дощок. За парканом зараз близенько річка. Вона, очевидно, розіллялася саме і вода поволі пролизується попід парканом, проступає крізь щілини в ньому і вже залила частину невеликого городу при домі. Коло тої води вовтузиться з якимись саморобними суднами хлопчина. Він уже добре забовтався, але видко по ньому, в піднесеному настрою, мабуть, йому мріються його укохані герої-мандрівники в невідомі сторони з багато разів читаної книги «Дикі люди». Менша за хлопчика дівчинка зосереджено й пильно допомагає йому виряджати в «далеку плавбу» його флот.

Зовсім мале дівча, стоячи на сухому оддалік, спостерігає тую оруду. Я без розпитувань зовсім свідома того, що це садиба в Луцьку над Стиром, де ми жили, що хлопчик — це наш Миша, дівчинка — Леся, мале дівча — я, і бачила це я на власні очі».

Оскільки свої спогади Ольга Косач-Кривинюк про життя в Луцьку написала аж через шість десятиліть і було їй на пору перебування в Луцьку лише п’ять років, то не виключено, що протоку Стиру, який весною дуже розливався, вона прийняла за саму річку.

Ще одним аргументом опонентів проти цієї косачівської адреси було те, що в домовій книзі родина не була приписана. Та чи не маємо ми сьогодні прикладів, коли люди не поспішають приписуватися? Можливо, так вчинили і Косачі, сподіваючись на швидкий переїзд в інше помешкання. Прикро, що цей будинок на Кафедральній не зберігся до нашого часу. Він довго стояв бездоглядним, аж поки в 2009-му хтось його не підпалив. Потім ще кілька років старі обпалені вогнем бруси колишньої шляхетської садиби валялися на згарищі. Щоб прикрити цей сором, тодішня міська влада, яка тривалий час спостерігала, як руйнується будинок, обгородила пустище високим парканом. Так він стоїть і дотепер, щоб у туристів, які крокують до замка, не виникало зайвих запитань.

«Лесин» ясен стає небезпечним

Чому ми зосереджуємо увагу саме на цьому ймовірному помешканні Косачів? А саме тому, що буквально поруч з огорожею цієї садиби росте старезний ясен, який екскурсоводи називають Лесиним улюбленим деревом. Про це ж написано й на встановленій біля нього табличці. Так це чи ні?

Щоб перевірити цю версію, довелося переглянути десятки світлин початку ХХ століття, де зображений замок Любарта і площа перед ним. Так ось, на фотографії, зробленій 27 травня 1930 року, зафіксовано вишикувані для старту автомобілі в ралі Луцьк — Львів — Люблін — Луцьк. На тлі В’їзної вежі замку видно крислате дерево. Це і є «Лесин» ясен. Оскільки ясен росте швидко, а особливо на родючих ґрунтах, а тут саме такі, то дереву на знімку не більш як 50 років. Тобто в часи проживання в Луцьку Лесі Українки воно було зовсім маленьким і не могло привернути до себе дитячої уваги. Такої думки дотримується і головна хранителька Волинського краєзнавчого музею Наталія Пушкар, яка добре знайома з біографією письменниці.

Щоб розвіяти сумніви, я попросив начальника відділу Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства Бориса Бабеляса оглянути ясен на Замковій площі. Борис Павлович охоче взявся допомогти. За словами досвідченого фахівця, дереву може бути 130—150 літ. Тобто йому приблизно стільки ж років, як і Лесі Українці. Оскільки востаннє поетеса була в Луцьку у березні—травні 1891-го, після лікування у Відні, то могла побачити лише невисоке деревце з тонким стовбуром. Жодних емоцій у стомленої хворобою і важкими переїздами дівчини воно, звичайно, не могло викликати.

Отже, милуватися ясеном біля В’їзної вежі замку або писати вірші в його затінку юна Леся Українка не могла, а ось бути ровесником —цілком. Уже одне це має викликати повагу до дерева. Був цей ясен і свідком багатьох важливих подій. Зокрема, під його кроною могли відпочивати бійці Армії УНР, на Замковій площі відспівували польських жовнірів, які загинули в битві за Луцьк в травні 1919 року, повз нього гнали радянських військовополонених до Луцького замку влітку 1941-го, було воно й німим учасником народних віч напередодні здобуття Україною незалежності.

Нині дерево перебуває в критичному стані. Воно похилилося на площу і може впасти за першого серйозного буревію. Це підтвердив і Борис Бабеляс. Особливо, коли вдягнеться у листя і зросте його парусність. Небезпека збільшуватиметься і після проливних дощів, коли розм’якне ґрунт.

— Ясени не мають стержньового кореня, який би міг утримувати його у вертикальному стані, виконуючи своєрідну роль «ваньки-встаньки». Стовбур дерева справді потужний: має в обхваті 530 сантиметрів, висота 13—15 метрів. Після втрати верхньої частини стовбура одна з бокових гілок взяла на себе його роль і нині тягне за собою вниз усе дерево. Отже, ясен став небезпечним. Ставити під ним машини, як це любить дехто робити, так само, як і вести довгі балачки, я б не радив, — резюмує Борис Бабеляс.

Ситуація довкола «Лесиного» ясена потребує уваги міської влади. Необхідно вирішити подальшу його долю. Заразом і привести до належного стану територію, де колись, ймовірно, було одне з помешкань Косачів. А цікавих для туристів об’єктів на території Луцького історико-культурного заповідника «Старе місто» вистачає. Чого вартий, наприклад, берег Стиру в кінці вулиці Драгоманова, де впродовж століть лучани святили воду на Водохреще, а в 1881 році на Йордана маленька Леся намочила ноги, захворіла, і звідтіля почався її великий страдницький шлях у безсмертя. А скільки ще знакових, а нині вже забутих подій відбулося на вуличках стародавнього Луцька.

Легенда цікава, якщо вона має під собою якусь основу, «Лесиного» ясена це аж ніяк не стосується.

Фото Максима СОЛОНЕНКА.