Цей поет якраз не надається до масових смаків, про що свідчать і його попередні книжки, зокрема видана п’ять років тому збірка вибраних віршів «На сонячному боці».
У своїх творах Довган здавна культивує самотність людського існування. Але якщо раніше то була радше вишукана гра філософа-екзистенціаліста, то в новій книжці самотність справжня, доведена до крайньої межі, де дедалі важче знайти метафору, за якою можна було б сховатися. А втім, Довган залишається сам собою — інструментом у Божій руці.
Чому збірка зветься саме «Голка»? В одному з віршів сказано: «Голка я, а не хрестик в узорі». Отже, йдеться про здатність поезії прошивати матерію між цим світом і потойбічним. Ярослав Довган як поет, зрештою, й раніше не вишивав гладдю, але «узори» його нинішніх віршів особливо жорсткі й несувенірні, мов терновий кущ чи будякове стебло. Якби в аеропортах існував контроль на метафори, то пасажирів не пускали б на борт літака з такою книжкою. Бо в ній немало слів, що позначають предмети подвійного призначення: ота сама голка, чи гостра ніжка металевого циркуля, або — ніж, як у вірші, що його хочеться процитувати повністю:
З усіх ножів на господарстві
Найпримітніший
кудись подівся
Згадав: його я залишив десь
на дворі
а де — і досі не згадаю
Як довго порпатися
в пам’яті
щось можна пригадати
наприклад те що
я досвідчений стрілець
що можу перетворюватись в ціль зливатися із нею
і тоді вона моя
На час напруженого
пошуку так і вчиняю —
стаю ножем забутим хтозна-де
і зосереджено виблискую на сонці і закликаю — ось я
Усе без наслідку
японська мудрість
не спрацьовує
Мій ніж і досі невідомо де
а я — вже третій рік пішов —
так і лишаюся забутий.
