Провідні вітчизняні вчені-економісти звернулися до глави Світового банку Девіда Малпаса, директора-розпорядника МВФ Кристаліни Георгієвої та президента Європейського банку реконструкції та розвитку Суми Чакрабарті з відкритим листом, у якому закликали глав поважних міжнародних інституцій скорегувати свої рекомендації Києву щодо запровадження «практично нерегульованого ринку землі», де акценти ставляться «не на збереженні землі у власності селян, а на праві продавати землю».

Лист надіслано адресатам і нещодавно оприлюднено в мережі Інтернет.

«Це безпрецедентно!..»

— Лист написано за підсумками обговорення земельної реформи на Громадському форумі, що пройшов у стінах Інституту економіки і прогнозування НАН України, — розповідає доктор економічних наук, професор Олена Бородіна. — В обговоренні брали участь представники десяти громадських організацій та спілок, що представляють інтереси майже 40 тисяч фермерських господарств, сільські громади, а також вчені-економісти, зокрема академіки Валерій Геєць і Валерій Жук, доктори економічних наук, професори Любов Молдаван, Тамара Осташко, Ольга Попова, Ігор Прокопа, Володимир Сіденко, доктор юридичних наук, академік Василь Шакун і багато інших учених.

Цікавинкою форуму стало скайп-підключення до обговорення професора Оклендського інституту (штат Каліфорнія, США) Фредеріка Мюссо, який понад 20 років досліджує земельні відносини, продовольчу безпеку і сільське господарство.

Як відомо, іноземні радники, зокрема фахівці Світового банку, доводять: тільки повна лібералізація ринку землі, що не передбачає жодних обмежень, допоможе вилучити з агросектора малоефективних фермерів і віддати землю в руки успішніших господарів. На їхню думку, концентрація ресурсів і капіталу в агросекторі має підвищити урожайність сільгоспкультур, дасть змогу залучити значні інвестиції та забезпечить додаткове економічне зростання на 0,5—1,5% ВВП на рік.

Учений із Каліфорнії дуже в цьому сумнівається:

— По-перше, пропоноване — це не ті зміни, які можна буде «повернути назад» чи якось «виправити помилки». По-друге, теза про те, що ринок витіснить з агросектора неефективних господарів — вельми сумнівна, бо тримається на дуже вузькому розумінні економічної ефективності, що не бере до уваги соціальні й екологічні аспекти. Передусім — проблему зайнятості на селі та розвитку тут соціальної інфраструктури. Зрештою, ніхто не дасть жодної гарантії, що від реформи виграє вся країна, бо цілком може статися так, що економічні вигоди розділять кілька приватних суб’єктів, зокрема — іноземних.

На думку вченого, тиск на Київ пов’язаний з тим, що «в серпні 2019 р. Світовий банк схвалив кредит у 200 млн дол. на реструктуризацію ринку землі та проведення аукціонів із продажу державних земель», після чого і стартував «п’ятирічний план з «прискорення приватних інвестицій у сільське господарство з бюджетом 1,2 млрд дол.», який буде частково профінансований в рамках позики Світового банку». Науковець припускає, що до земельної реформи спонукають владу й нові переговори з МВФ щодо кредиту в обсязі 5 млрд дол.

— Та якщо метою західних інституцій справді є підтримка українців, існують і політичні способи допомоги національному уряду, — продовжив професор Мюссо. — Першим кроком могла б стати допомога у впровадженні комплексної політики у сфері сільського господарства, з акцентом на підтримку фермерів і сільських громад та на збереженні довкілля.

Проти тому, що проти 

Наші вчені не вперше загострюють увагу на недоліках реформи. Восени минулого року кілька відомих науковців, у тому числі й згадані вище, опублікували в пресі своє бачення реформи та її покрокового втілення у життя. В Інституті економіки і прогнозування провели круглий стіл, в якому брали участь провідні фахівці з наукових інститутів і вишів Києва. За його підсумками Інститут видав брошуру з доповідями вчених, і цю книжечку варто прочитати кожному, хто цікавиться земельною реформою.

Також треба відзначити два великі інтерв’ю інформагентству УНІАН доктора економічних наук, професора Любові Молдаван, одного з найвідоміших наших фахівців із питань землекористування, та виступи на ТБ заступника директора Національного наукового центру Інститут аграрної економіки, доктора економічних наук Ольги Ходаківської.

Кілька солідних публікацій вчених з’явилися й на шпальтах «Голосу України», зокрема харківського ННЦ Інститут ґрунтознавства й агрохімії.

Нарешті, 4 грудня минулого року відбулися парламентські слухання з питань земельної реформи, де виступили й учені. Тут згадаємо короткий, але напрочуд конструктивний спіч директора ННЦ Інститут аграрної економіки, віце-президента Національної аграрної академії наук, доктора наук, академіка Юрія Лупенка.

— Науковці Інституту ще кілька років тому розробили селозберігаючу модель обігу земель сільгосппризначення, — нагадав Юрій Олексійович. — На парламентських слуханнях у 2017-му та 2019 роках її підтримали Аграрний союз України, Асоціація фермерів і Мінагрополітики.

Свої пропозиції ми спрямували до Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики як постатейні поправки до проекту закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, який виноситься на друге читання (реєстр. № 2178-10).

А під кінець сказав, мабуть, головне:

— Міністр економіки озвучив багато дуже слушних думок. З ними не можна не погодитися. Та ні його тези, ні наші пропозиції поки що не враховані.

Не кращу позицію, думаємо, займає і комерційне ТБ. На ток-шоу багато списів ламають об земельне питання, та «свободу слова» мають в основному політики й популярні політологи, але більшість із них у питанні «плаває», і пояснити, що ж не так з реформою, вони зазвичай не можуть. Часто все зводиться до простеньких слоганів,  що розраховані на людей, які вже забули, який вигляд мав шкільний підручник із «Суспільствознавства».

Це призводить до парадоксів. Хоча за соціологічними опитуваннями проти продажу землі 74% респондентів, а проти продажу іноземцям — 81%, та відсутність інформації про те, якою мала б бути реформа насправді. Та слабкість аргументів проти моделі, яку підтримує уряд, дозволяють прихильникам реформи легко доводити опонентам, що ті проти лише тому, що проти. 

Усе про реформу залюбки пояснили б учені. Та їх на ТБ ніхто не запрошує. Хоча розвіяти туман допоміг би телеефір, де проблему «землі та волі» публічно обговорили б практики й науковці. Без емоцій. Зважено, й оперуючи тільки фактами. Це актуально вже хоча б тому, що вчені попереджають про дуже серйозні ризики, а їхні прогнози на результати реформи далекі від оптимізму наших урядовців і зарубіжних радників.

Нам потрібен досвід Мадагаскару?..

Про недоліки реформи можна говорити довго, бо земельне питання має багато «гострих кутів». Але, за великим рахунком, усе зводиться до вибору моделі ринку землі. Їх дві.

Агрохолдингова (поміщицько-латифундистська) модель базується на великотоварному виробництві. Вона інвестиційно дуже приваблива, однак має істотний ґандж. Річ у тому, що сільгоспроботи можна механізувати в середньому лише на 20%. А оскільки холдинги завжди прагнуть максимізувати прибутки, то орієнтуються на агрокультури, які збирають за допомогою техніки, адже це набагато дешевше, ніж вирощувати культури, де без ручної праці не обійтися. Отож у холдингах вирощують монокультури. У структурі посівних площ переважають зернові й технічні культури. Зате зникають овочівництво, бобові, що дають низькі врожаї, багаторічні трави та кормові культури, що б’є по тваринництву. Дуже часто велике товарне виробництво йде поруч з хижацькою експлуатацією землі та відсутністю будь-яких соціальних зобов’язань перед селянами.

Свого часу ця модель перемогла у країнах Латинської Америки, й наслідки там мали, як після потужного торнадо. По-перше, хижацька експлуатація землі призвела до знищення родючості ґрунтів і масового вирубування лісів.

По-друге, катастрофічними виявилися соціальні наслідки. Коли селяни прокинулися «на нашій, не своїй землі», на селі почалося масове безробіття, і мільйони людей потягнулися за роботою до міст, де змушені були жити у страшенній бідності в занедбаних фавелах, що виникали на околицях мегаполісів. В Аргентині на селі залишилося всього 7% населення країни. Не кращою була ситуація у Бразилії та Мексиці. Ринки праці в містах було зруйновано напливом дуже дешевої робочої сили.

Бідність і руйнація досягли такого рівня, що з кінця 70-х років XX століття урядам країн довелося вдатися до нестандартного рішення — націоналізації орної землі, яку потім за пільговими цінами продавали тим, хто вирішив стати фермером.

Останнім яскравим прикладом невдалої земельної реформи за «рецептами» іноземних радників став Мадагаскар.

— 2005 р. за участю радників Світового банку та МВФ розпочалися дискусії про запровадження вільного обігу земель, — розповідала доктор економічних наук Тетяна Унковська з Київського національного економічного університету. — Уряд обіцяв, що реформа забезпечить значне зростання економіки та рівня життя...

Людям роздали земельні сертифікати на земельні паї. Та в умовах, коли у країні не існувало інститутів, які б забезпечили функціонування ринку, паї швидко скупили спекулянти, які перепродали активи іноземним корпораціям.

Зрештою, все закінчилося своїм Майданом... Але земля вже «пішла з молотка», і зараз ця країна, що має багатющі запаси корисних копалин, переживає жахливу економічну кризу, обумовлену, перш за все, концептуально неправильним введенням ринку землі. Україна за показником ВВП на душу населення зараз найбідніша країна Європи, а на Мадагаскарі показник ВВП на одну людину втричі нижчий, ніж у нас!

Наша земельна реформа багато чим нагадує мадагаскарську. Бо, скажімо, зменшення норми продажу землі в одні руки з понад 200 тисяч до 10 тисяч га (це, однак, розмір угідь великого колгоспу) принципово нічого не змінює. Професор Мюссо розгледів «схему» навіть з далекої Каліфорнії:

— Немає жодних гарантій, що іноземні інвестори, володіючи акціями ваших підприємств, не сконцентрують землю у своїх руках через декілька фірм.

Або таке. Хоча в уряді весь час запевняють, що роблять усе, навіть неможливе, аби земля дісталася саме фермерам, зокрема завдяки масштабній програмі з надання їм дешевих кредитів, критики агрохолдингової моделі звертають увагу на те, що холдинги мають значно більші фінансові можливості для скуповування земельних ділянок, ніж навіть успішні фермери. Академік Юрій Лупенко, виступаючи на парламентських слуханнях, навів дві цифри:

— Річний дохід середнього фермерського господарства — 100 тис. грн, а середнього холдингу — 140 млн грн! То в кого більше можливостей?

Словом, прикро, та поки що все йде до поміщицько-латифундистської моделі.

...чи Франції та Польщі?

Учені наполягають: треба обрати іншу, прямо протилежну модель ринку землі — селозберігаючу, що діє в Канаді, США, Мексиці та в усіх без винятку країнах ЄС.

Основна ідеологічна диспозиція моделі — земля має належати людям, які працюють на ній! Діє набір правил. Це — обмеження ділянок землі, які може купити фермер (від 150 га в невеликій Данії до 200 — 400 га у Франції, Польщі чи США). 

Є кваліфікаційні норми: щоб купити ділянку, треба мати аграрну освіту, досвід роботи в АПК, покупець має особисто працювати на землі. Іноземцям надають право купувати землю тільки за певних умов. Він має прожити у країні, де хоче вести господарство, від п’яти до восьми років і відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам до кандидатів у фермери.

Існують вимоги до експлуатації ріллі (внесення добрив, користування пестицидами й іншими хімікатами, дотримання сівозміни тощо). Є інстанції, які уважно стежать за обігом ділянок землі та вчасно виявляють порушення у землекористуванні. Діють кооперативні об’єднання фермерів. Кредитування здійснюють кооперативні банки...

Селозберігаюча модель економічно дуже ефективна. Це не має дивувати. У радянські часи невеликі присадибні ділянки селян давали понад 20% усіх харчів, що тоді вироблялися. Тобто потенціал городів колгоспників завжди був дуже великим, навіть за часів адміністративно-командної економіки. Зважаючи на цей факт, у роки перебудови «Продовольчу програму» намагалися виконати ще й роздаючи містянам ділянки під дачі. Потенціал сучасних фермерських господарств може бути ще вищим!

Та головне — це соціальні наслідки. Модель дозволяє уникнути безробіття на селі, розвивати соціальну інфраструктуру сільських територій, загалом сприяє їхньому розвитку. Важливо й те, що модель дає змогу досягти продовольчої безпеки держави. Зокрема, тримає ціни на харчові продукти на сталому рівні, тоді як агрохолдингова цього аж ніяк не гарантує. Оскільки з усіх країн колишнього соцтабору найуспішнішу земельну реформу провели в Польщі, більшість науковців пропонує імплементувати польський досвід і у нас.

***

«Україна перебуває у важкій економічній ситуації і потребує зовнішньої допомоги. Зрозуміло, що міжнародні фінансові інституції надають її на певних умовах, — пишуть наші вчені у відкритому листі до керівників Світового банку, МВФ і ЄБРР і пропонують: — Але виставляння такої умови, як продаж землі, видається щонайменше некоректним. (...) А позитивна реакція на відкритий лист могла б стати свідченням Вашої підтримки реалізації в Україні завдань, узгоджених з «Глобальними цілями сталого розвитку» та дотримання основних пунктів Декларації ООН про права селян та інших людей, які працюють у сільській місцевості».

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.