З метою вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії, яка сталася 77 років тому, міський голова Корюківки Ратан Ахмедов оголосив на всій території Корюківської ОТГ день жалоби, а два наступні дні — днями пам’яті.
Корюківку окупанти палили три дні — особливою жорстокістю відзначалися угорські загони. А радянські партизани під командуванням першого секретаря обкому комуністичної партії сиділи в лісі і просто спостерігали за знищенням мирних жителів. Партизани ж, власне, й спровокували спалення Корюківки. Тоді загинули майже 7 тисяч мирних українців.
Представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко каже: «Після закінчення Другої світової війни і визволення України радянська влада старанно замовчувала факти про бійню в Корюківці. Адже цієї трагедії можна було уникнути — партизанське з’єднання Федорова, яке діяло в районі села, було вдесятеро більше за всю групу каральних нацистських підрозділів, які вбивали корюківчан. Мало того — знаючи про те, що нацисти використовують правило «десять смертей за одного німця», партизани навіть не намагалися приховувати свої дії, регулярно залишаючи тіла нацистів на місці вбивства. Річ у тім, що Йосип Сталін був зацікавлений у тому, щоб українці якомога швидше забули про звірства радянського НКВС і жахливу трагедію Голодомору».
Угорські хортистські загони були на Чернігівщині страшніші за німецькі, але радянська влада всіляко уникала згадок про роль угорців у кривавих бійнях — у нашому краї саме угорцями були спалені села Козари, Єліне та багато інших. Журналіст Валерій Ясиновський пригадує, що коли він працював у газеті «Сільські вісті», то цензор викреслив повністю будь-яку згадку про угорців, які спалили велике село нинішнього Носівського району Козари. Певно, комуністична влада не хотіла сваритися з угорськими комуністами режиму Яноша Кадара...
На місці трагедії у Корюківці встановлено пам’ятний знак, щорічно 1 березня відбувається вшанування жертв трагедії. Приїздять зі словом покаяння за своїх предків німці і ніколи — угорці. Та й меморіал, який почали будувати кілька років тому, стоїть без руху.
Фото з архіву.
