Нинішня ціна цукру — до десяти гривень за кілограм — викликала, з одного боку, збентеження у покупців, з другого — неприховане задоволення у виробничників. Проте несподіваною таку вартість солодкого піску назвати важко. Підвалини для здорожчання цукру закладалися ще минулорічної посівної. Тоді на Хмельниччині під буряки відвели трохи більш як 27 тисяч гектарів. І якщо з приводу багатьох культур йшлося, що в краї досягнуто рекордно високих урожайних показників, то буряки посіли рекордно низькі місця у посівному клині. Адже площі під цукристими скоротилися вдвічі. Результатів такого планування довелося чекати недовго — продукція нового переробного сезону стала помітно дорожчою.

Хоча, напевно, важко поставити у пряму залежність вал сировини від теперішньої ціни на цукор, проте і зовсім випускати з уваги цей момент навряд чи можна. Адже минулорічне максимальне здешевлення солодкого піску на продовольчому ринку, коли всі без винятку цукровари заговорили про збитковість, пов’язували якраз із перевиробництвом. Виданий за сезон «на-гора» цукор в області не змогли ні самотужки з’їсти, ні продати.

Не дивно, що ще з весни заводи планували скорочення обсягів переробки, а звідси — і обмежені посіви. І хоча агрономічні результати не такі вже й погані, проте нині буряковими здобутками в області пишаються зовсім не так, як, скажімо, зерновими. Бо загалом зібрали 1,2 мільйона тонн коренів, тоді як у 2012-му цей показник був на третину вищий.

Не врятувала ситуацію і досить висока врожайність. Приміром, у Старокостянтинівському та Волочиському районах з гектара в середньому зібрали відповідно 500 та 560 центнерів. У середньому по області — 448 центнерів з гектара, що теж можна вважати добрим показником. Та все-таки готової продукції, тобто цукру, отримали значно менше — 120 тисяч тонн.

Для об’єктивності варто зауважити, що і такі запаси не назвеш критичними, бо на початок жовтня в регіоні залишалося ще майже 30 тисяч тонн цукру врожаю-2012. Як повідомили в обласному департаменті агропромислового розвитку, разом це близько 120 відсотків до потреб споживання краян, включаючи і переробну промисловість.

Але добре відомо, що продукція хмельницьких цукроварів завжди була розрахована не тільки на внутрішньообласний ринок. Правда, про серйозні закордонні поставки не йшлося, та зрозуміло, чим ширший ринок і більші обсяги реалізації, тим кращі прибутки і цукроварів, і аграріїв, пов’язаних з ними одним технологічним ланцюгом.

Тепер нескладно припустити, що кошти, втрачені через скорочення валу, виробники намагатимуться заробити за рахунок підвищення ціни на готовий продукт. І це вже добре помітно на роздрібному ринку. Баланс, здавалося б, досягнуто. Єдиний, хто постраждав — споживач, котрий мусить компенсувати чужі втрати зі своєї кишені.

На споживчому ринку області наприкінці минулого року лідером здорожчання став саме цукор. Якщо в середньому на початок грудня ціни на продукти харчування відносно попереднього місяця зросли на 0,3 відсотка, то на цукор — на 7 відсотків. І це, зауважимо, тоді, коли на складах зосереджена максимальна кількість продукту після завершення переробного сезону.

Яких надалі очікувати цінових стрибків, скажімо, у час літнього консервування, і чи будуть вони взагалі, наразі ніхто прогнозувати не береться. Втім, як і те, скільки тисяч гектарів аграрії відведуть під буряки цієї весни, а звідси — на які обсяги виробництва цукру розраховувати вже нинішнього року.

Поки що точно відомо, що на початок грудня озимі зернові в області посіяно на 281 тисячі гектарів — майже на десять відсотків менше, ніж у 2012-му. Тобто теоретично є шанс, що звільнені поля можуть бути використані якраз під цукрові буряки. Та не виключено, що на них претендуватиме і соя, котра останнім часом впевнено завойовує подільські лани. Культура хоча і залишається експортоорієнованою — в Україні її переробляють буквально кілька підприємств — досить вигідна для аграріїв. А кожне господарство дбає насамперед про свою фінансову стабільність. Прогнозувати ж загальний ціновий баланс у країні вони не беруться. Та й отримати чіткі прогнози від експертів та чиновників їм також не вдається. Отож і сіє кожен на свій страх і ризик. У результаті щоразу з’являється товар, який «випадає» із поля зору і аграріїв, і переробників. Тоді дуже швидко такі прорахунки проростають підвищенням ціни на той чи інший продукт. Наразі черга дійшла до цукру.

Хмельницька область.

Фото автора.