Олена Пасевич з донечкою Марією.

Депутатка Львівської міськради, радниця міського голови з питань учасників АТО/ООС та членів їхніх сімей Олена ПАСЕВИЧ є красивою, сильною і вольовою жінкою. І вона не любить, коли її називають удовою... 16 серпня 2014 року її чоловік Іван Пасевич загинув при героїчній обороні луганського аеропорту. Відважний і справедливий офіцер-десантник, який своїм прикладом запалював хлопців. Розумний і талановитий військовий. Він міг би стати генералом, але... його вже нема з нами.

Син і дочка

Найбільшою втіхою і гордістю у житті для пані Олени є її діти. Про них може розповідати годинами. Старшому синові Сергію 22 роки, донечці Машулі — шість. Сергій обрав професію айтішника: його завжди цікавила техніка, тож став успішним програмістом.

«І тепер, коли син мені розповідає, чим займається, часто киваю головою, а згодом заходжу в Google і дивлюся, що означають деякі слова. Пишаюся ним, адже виріс ерудованою, розумною людиною», — захоплено розповідає жінка.

Пригадує Олена, як Сергій після школи всерйоз розглядав пропозиції навчатися за кордоном, бо обдарований, отримав по 200 балів із двох предметів на ЗНО. Але вирішив не залишити маму й сестричку самих. Тепер, через кілька років, Олена усвідомила, якою великою була його допомога у повсякденному житті. «Такі надійні тили — подарунок долі! Я дуже вдячна за це діткам», — каже щаслива мати.

А донечка Машуля, за словами матері, у свої шість років — уже лідер і цілеспрямована особистість. Займається волейболом, метанням ядра. У ній гармонійно поєднуються спортивність і жіночність. Олена, як матір, придивляється до здібностей донечки і розвиває саме ці задатки. Нині Машуля відвідує ще й гурток акторської майстерності.

Виховали впевненість

Пані Олена виховує своїх дітей так, як колись її виховували батьки: «Мати завжди казала, що коли вона чогось не знає, то обов’язково цього навчить мене. Тому й віддавала навчатися моделювання одягу, вишивки. Я і досі, коли маю вільну хвилинку, займаюся цим. І мамину науку прагну передати своїм дітям».

Олена Пасевич вважає, що їй поталанило, бо виросла у сім’ї із правильними сімейними цінностями. Пригадує, як у дитинстві, коли їй не можна було смакувати шоколадом, вона ходила з татом купувати батончики. Ці цукерки досі залишилися улюбленими, бо є спомином про батька, який завжди казав улюбленій донечці: ти особлива, і ми знайдемо для тебе особливі цукерки.

«Оце відчуття, яке виховали батьки, — не ущербної (бо чогось не можна), а особливої, мені допомогло в житті, дало впевненість у собі», — розповідає Олена.

Олена була молодшою донькою у сім’ї. Її старший брат Сергій і син (названий на честь дядька) народилися в один день.

Через зайнятість нині не завжди вдається збиратися разом. Батька Олени вже нема. Мати багато допомагає. І саме у неї за традицією збирається родина на всі свята.

Ми

Як кожна матір, Олена прагне, щоб діти були здоровими, мали добру долю і справжні цінності. Дуже любить разом подорожувати, адже це ще й нагода вдосталь поспілкуватися. Жінка надзвичайно цінує такі миттєвості життя.

Нині Сергій стажується за кордоном. «Син поїхав, і мені вперше за довгі роки довелося виносити сміття, — розказує Олена. — Лише з часом прийшло розуміння, що після загибелі батька він виконував багато чоловічих функцій у домі. Винести сміття, сходити в підвал, знайти ключ від електрощитка, коли вимкнуло світло... Ці та інші побутові справи взяв на себе син».

А нещодавно Сергій зателефонував до матері і захоплено розповів, що потрапив до супермаркету іграшок розміром зі стадіон... І запитав, що купити Машулі. Такі моменти — надзвичайні для матері. «Батьківство — це непросто, інколи навіть важко і невдячно, коли щось не так. Але коли син думає про молодшу сестричку — це розчулює до сліз», — каже Олена Пасевич.

А ще Олена вважає сина своїм найбільшим мотиватором. Загибель чоловіка стала великим стресом для жінки. За кілька років вона набрала зайвої ваги. Потім в один момент зрозуміла, що вона як матір дорослого сина повинна подавати приклад, якою має бути жінка. За два роки скинула 70 кг (50% ваги)! Син підтримував матір, казав: «Ти молодець!» У найважчі хвилини, коли рана від втрати коханого чоловіка ятрила душу, саме він наголошував: «Мамо, ти маєш бути щасливою. У тебе мають горіти очі». Ще він запевняв: «Ми все переживемо».

«І це «ми» я пам’ятатиму завжди, — каже Олена. — Бо бувають миті, коли почуваюся самотньою у своєму горі, але почути «ми» дуже важливо. Це є свідченням того, що діти мене підтримують. І я щаслива, бо в мене чудові діти!»

Мета та цінності

«У житті не все біле і чорне. Є багато інших відтінків. Але завжди всередині має бути стрижень і чітке усвідомлення, що чорне — це табу, а біле є тим, до чого треба прагнути. Тому для мене важливо, щоб у моїх дітей був оцей стрижень і ці цінності; щоб вони розбиралися, що добре, а що погано; щоб ставили мету і досягали її. Ще навчаю дітей, що в будь-який спосіб не можна досягати цілей, існують червоні лінії, через які не можна переступати. Не можна зраджувати собі, своїм цінностям. Не можна опускати руки. Треба рухатися вперед — і успіх обов’язково прийде», — вважає Олена Пасевич.

Львів.

Фото із сімейного архіву Олени Пасевич.