В. Тернавська — обсяг залучених інвестицій перевершив видаткову частину бюджету.

Світло і робочі місця. Бажано вже сьогодні...

Відомо, що доля цинічно пожартувала над Долинською та її мешканцями, спочатку пообіцявши благополуччя на десятиліття вперед, а потім (коли зупинилося будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату — гаранта майбутнього процвітання території й об’єктів підзвітної йому соціальної сфери) залишивши біля розбитого корита. Розчарування гнітом лягло на місто. Надовго, бо люди важко виходили з депресії. Дякувати Богові, час відновив громаду, а зі свіжими силами з’явилися й нові плани.

Нехай будуть... японці!

Задля виживання, порятунку й подальшого розвитку ситуація вже давно вимагає від Долинської зворотного руху — від комбінату з його енергетичними генераторами (адже підприємство, хоч і не запрацювало, свого часу замкнуло на собі майже весь комунальний сервіс Долинської) до економічної автономності. На те саме тепер чекає і комбінат, якому вже ніколи не запрацювати за призначенням, бо за тридцять років його простою в світі змінилися технології переробки залізорудної окисненої сировини, а його обладнання (і цьому можна знайти безліч достовірних підтверджень, навіть з інтернет-повідомлень від спікерів правоохоронних органів) банально розікрали. Крім того, рентабельність промислового гіганта, прибутки якого планували ділити п’ять країн, з самого початку викликала сумніви. Тим не менше, комбінат як порожній виробничий цех продавабельний і досі.

Приміром, якщо сьогодні держава (хоча тут доцільніше говорити про приватні бізнесові ініціативи й відповідний вузький інтерес) вирішить питання щодо самостійного водопостачання й водовідведення для Долинської, КГЗКОР позбудеться великого фінансового тягаря і стане цікавішим як об’єкт продажу.

— Ще у 2018-му австрійська та японська компанії зацікавилися комбінатом, — пояснює перспективу керуючий санацією підприємства Микола Биковський. — Не допотопне обладнання їх зацікавило, а уже створений промисловий фундамент для виробництва... чавуну. Степан Кубів (попередній міністр економічного розвитку і торгівлі України) підписав із потенційними інвесторами меморандум. Нині перемовини тривають. Японці з австрійцями, звісно ж, не готові нести збитки через те, що комбінат подає воду місту за розцінками, що менші від обґрунтованого тарифу. А Долинська тим часом розробляє альтернативну систему водозабезпечення.

Коли вирішиться доля КГЗКОРу, важко сказати. Якщо він простоює вже тридцять років, то місяць чи рік ситуації докорінно не змінять.

Вода і час

Водопостачання є важким фінансовим навантаженням і на бюджет Долинської, і на гаманці споживачів. Міський голова Віра Тернавська розуміє, що час спливає, як вода крізь пальці, а місто, де залишаються нерозв’язаними першочергові проблеми, втрачає нагоду бути комфортним і привабливим для людей уже сьогодні.

— Вода, що подається комбінатом із Карачунівського водосховища за 55 кілометрів, коштує 45 гривень за кубометр, — пояснює Віра Василівна. — За сім кубометрів, спожитих кожним мешканцем, платить міський бюджет, проте й 37 гривень — це дуже дорого. А на майбутнє комбінат задекларував узагалі фантастичний тариф — 72 гривні за куб... Тому зволікати з розв’язанням цієї проблеми більше не можна. Торік за рахунок коштів обласного та державного бюджетів продовжено роботи з реконструкції комплексу гідрогеологічних свердловин Лозуватської дільниці Долинського водозабору. Паралельно триває будівництво Долинського групового водогону.

Підрядниками вже освоєно понад 20 млн грн. Крім того, торік на замовлення міської ради розпочато будівництво мереж водопостачання вулиць західної частини Долинської. Підрядник — ТОВ «АРТАЛЕКС» із Кропивницького. Вартість виконаних робіт станом на 31 грудня 2019 року становила 1 792 тисячі гривень (із них 438 тисяч — кошти міського бюджету, а більша частина — фонду регіонального розвитку).

...Голова міста називає багато цифр. Загалом йдеться про серйозні для будь-якої громади кошти. Не виняток Долинська, хоча торік обсяг залучених інвестицій перевершив тут видаткову частину бюджету. Навряд чи будь-який інший населений пункт області може похвалитися тим само: інвестиції — 42 млн 129 тис. грн, видатки — 42 млн 6 тис. грн, доходи — 26 млн грн... Так само не кожне місто настільки серйозно вкладалося в будівельно-шляхові роботи — долинська громада витратила на 5,6 кілометра капітального ремонту вулиці Чумацький Шлях 19 млн грн. Планові кошти вкладалися в організацію роботи дошкільних закладів, благоустрій, вуличне освітлення. Долинська будувала нові рекреаційні майданчики, коштами активістів та бізнесменів ставила лавочки, саджала дерева. А цьогоріч за рахунок спеціального фонду громада планує реконструювати площу, встановивши до 175-річчя з дня народження поміщиці та меценатки, на честь якої названі станція і місто (Ольги Долинської), пам’ятник. Міська рада шукає на цю роботу скульптора, має своє бачення й готова розглядати творчі проекти...

Тека, до якої Києву байдуже

У контексті проблем, які дісталися місту від нереалізованих промислових амбіцій, слід згадати й житловий сектор — будинки, котрі зводилися для майбутніх фахівців комбінату, та так і не були здані в експлуатацію. Це сотні квартир, які можна було б добудувати і продати (можливо, на кредитних умовах) долинчанам або зацікавленим приїжджим. В. Тернавська вже третій рік возить відповідні пропозиції до столиці, але влада змінюється, а відповідальні чиновники до ініціатив не дослухаються. Тим часом житло руйнується остаточно.

— Ще рік-два і не буде про що говорити, — міський голова демонструє товстенну течку, яку, на жаль, у Києві ніхто не хоче розгорнути. -Минулого року був буревій. Так шибки із пересохлих дерев’яних конструкцій сипалися на людей. Одного перехожого серйозно травмовано... Я звертаюся до всіх депутатів і урядовців із проханням врятувати міські багатоповерхівки й саме місто від руйнації. Декотрі, як, приміром, нардеп Олег Воронько, обраний по нашому округу, просто не помічають ані мене, ані проблем нашого міста. Добре, що на противагу йому є ще й Валерій Кальченко — депутат обласної ради від Долинської. Кожне актуальне питання для нашої громади вирішувалося за його участю. Хочу подякувати Валерію Михайловичу. Зокрема, й за «Казочку» — садочок, приміщення якого ми врятували від руйнації, вчасно організувавши фінансування ремонтних робіт (на його порятунок було спрямовано один мільйон шістсот тисяч гривень).

Понад усе Віра Василівна тривожиться, що Долинська залишиться на узбіччі активного життя — через адмінреформу, яка не залишає за містом права бути одним із райцентрів. Або через відсутність у городян роботи.

Щоправда, цьогоріч планується відкриття будівельного супермаркету, де інвестор обіцяє 50 робочих місць, і елеватора (працевлаштування ще приблизно 30 жителів)...

Долинська мусить знайти свій шлях. Маючи тисячі квадратних метрів порожнього житла (на знімку), залізничне й розвинуте автобусне та автомобільне сполучення, інвестиційно привабливі земельні ділянки, де підприємці могли б поставити теплиці або переробні підприємства, відкриту для спілкування владу... залишається вірити в майбутнє.

Фото Івана КОРЗУНА.