Доброволець Степан Стефурак.

2014-й. Сумний відлік «2000»-х

Вона закам’яніло стояла, міцно притискаючи до грудей наймолодшого сина Іванка. Скляними очима Світлана видивлялася щось. Поруч — застиглі чоловік Степан із найстаршим сином Євгеном. Їхні погляди також спрямовані на дорогу. Нею от-от мають приїхати ще два сини подружжя Стефураків із села Топорівці Городенківського району. 21-річний Василько майже місяць перебував у зоні АТО як контрактник, служив у Дебальцевому. Та їде він додому не у відпустку, а супроводжує тіло свого загиблого 19-річного брата Степанка...

Ще в неділю студент-третьокурсник Тернопільського технічного університету Степан Стефурак тішив маму тим, що готується до занять, а наступного дня повідомив, що перебуває в зоні АТО. Мабуть, і не зізнався б, якби ненька не наполягала, що хоче навідатися до синочка. А того ж дня після обіду повідомили, що нема вже... Загинув. Із побратимом їхав у розвідку біля села Піски на Донеччині. Тікаючи від обстрілів важкою артилерією, звернули на поле. Не знали, що заміноване, підірвалися обидва. Про це повідала бойова подруга Степана Рута Пушкарчук.

«Знаєте, коли хочуть передати жах війни, кажуть, що це — тисячі, мільйони невинних жертв. Господи, чи хтось узагалі до кінця усвідомлює, що таке ці тисячі?.. Чи просто апелюють до штампованих фраз? І всі у відповідь бідкаються, співчутливо хитають головами із розумінням та болем. Але... Наша свідомість не може охопити біль тисяч. Ні ти, ні я не розуміємо цих страшних відчуттів. Рве зсередини, коли гине одна близька людина. Коли їй 19 років, наприклад. Коли ти давно її знаєш. Коли у вас купа спільних спогадів. Коли разом робили революцію, а потім разом були чотири місяці на вишкільній базі, пліч-о-пліч вивчали військову справу. Коли він телефонує запитати, як діяти: казати мамі про те, що на війні чи нібито на навчанні. Щоб мама була спокійна. І тут приходить СМС, що ця людина — «200-та», мертва. Просто є люди, для яких честь — віддати життя за свою країну. За Україну. І в такі моменти я щиро ненавиджу цю боротьбу. Боротьбу, що забирає найкращих, найрідніших. Боротьбу, якій ми віддаємо все без тіні вагань. Отримуємо у відповідь звістки про смерть. Одна близька людина... А ті тисячі жертв — це теж тисячі чиїхось близьких людей. Це ж те, що ми ніколи не відчуємо», — написала того ж вечора, 22 вересня 2014 року, на своїй сторінці у Фейсбуці дівчина-доброволець.

На центральному майдані райцентру Городенка під час похорону Степана Стефурака сотні містян зібралися віддати останню шану загиблому бійцю Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Гірко оплакували свого сина батьки, не стримували ридань троє їхніх синів. Звідти його доправили до рідного села Топорівці. Там похоронну процесію зустріли на колінах, щоб вшанувати свого хороброго односельця. Юного Героя, чиє ім’я навічно викарбується в пам’яті вдячних нащадків.

2020-й. Документи на пенсію досі не надійшли

На Майдані і в зоні АТО/ООС загинуло сім уродженців Городенківського району: Герой Небесної Сотні Сергій Дідич, бійці Збройних Сил Андрій Галай, Петро Безпалько, Дмитро Цалин, добровольці Юрій Дутчак, Василь Білик, Степан Стефурак.

Спілкуємося зі Світланою Стефурак, мамою загиблого юного Героя. Збираються саме до військкомату: прийшла повістка з’явитися на медкомісію наймолодшому синові, 11-класникові Івану.

Жінка розповідає, що найстарший Євген — на роботі в Чехії. Другий — Василь після закінчення Академії сухопутних військ служить у Красногорівці. Одружений, разом із дружиною Оленою виховують синочка. Супутниця — така ж патріотка, доброволець, як журналістка чимало докладає зусиль для популяризації добровольчого руху.

Одразу після загибелі сина пішов до військкомату Степан Стефурак-старший. До серпня 2019-го служив у 10-й Окремій гірсько-штурмовій бригаді. Був поранений, мав ІІ групу інвалідності, повернувся на передову.

«Тепер за станом здоров’я присвоїли третю, але пенсії чоловік не отримує — через те, що досі не надійшли документи з військкомату. Напевне, через Америку пересилають. Статусу учасника бойових дій досі не має, хіба що на районному рівні визнання, щороку виділяють 2000 грн та пільги на комунальні послуги», — розповіла Світлана Стефурак.

Статус учасника бойових дій отримали 157 добровольців з Івано-Франківщини

Таку інформацію надав кореспондентам Суспільного телебачення головний спеціаліст відділу Міністерства у справах ветеранів в Івано-Франківській області Володимир Веркалець. А загалом питання надання бійцям добровольчих угрупувань статусу УБД розглядатимуть на загальнонаціональному рівні. При міністерстві створено відповідну міжвідомчу комісію.

Як відомо, у 2016 році Івано-Франківська обласна рада прийняла рішення щодо визнання добровольців, які брали участь в АТО, учасниками бойових дій на місцевому рівні. Вони отримують одноразову допомогу в розмірі 5000 грн та щомісячну надбавку — 500 грн.

Щоб жертва героїв не була даремною

Пригадалося, як під час похорону Степана Стефурака-молодшого один за одним виходили добровольці, розповідаючи про безстрашного бійця. Співчували батькам загиблого й давали клятву стояти до кінця в боротьбі проти агресора. Від бойових салютів здригався майдан. Побратими встеляли останню дорогу загиблого бійця пелюстками червоних троянд.

«Я був на Майдані з 1 грудня 2013-го, від початку АТО — на передовій. Особисто просив Степанка не рватися на передову, але він був нестримний. А наступного дня я забирав його тіло з поля. Мені соромно за нинішніх молодих людей, які в кнайпах дудлять пиво, за тих земляків, які лежать на диванах і чекають манни небесної. Доки ці торгові точки, нічні бари забиратимуть наших дітей зі стадіонів і спортзалів? Доки дівиці в мініспідницях і спортивної статури юнаки приноситимуть довідки, щоб відкосити від фізкультури? Чому матері та дружини не муштрують своїх синів та чоловіків? Дочекаєтеся, що прийде окупант із нагайкою. Він не панькатиметься, та як вріже... Отоді опам’ятаєтеся, та може бути пізно... Люди добрі! Підніміться! Бо там, на передовій — там зовсім інше. Не встигаєш поїсти — б’ють снарядами. А потім у тарілках осколки. А так не хочеться, щоб гинули люди», — не стримував тоді сліз 57-річний мешканець Рогатина, доброволець ДУК на псевдо «Дід». Через шість років ці слова так само актуальні.


Стефураки: Іванко, Світлана та Степан-старший.