Я сам мешканець Рівненського Полісся. Хочу висловити свої думки з приводу того, як наповнити бюджет держави, а не кишені (пробачте, сейфи) можновладців. Давайте розвивати галузь з видобутку бурштину, яку взяли в свої руки і аж ніяк не хочуть випускати тіньові ділки. Бо це ж великі прибутки.
Я не наївний, майже щодня спілкуюсь, щоправда, з рядовими цього підпільного бізнесу. І не як їхній «колега», а як з односельчанами. Навіть вони не бідують, мають автомобілі, хоча й працюють справді важко, але на впливових «дядь». А могли б на себе, на що обнадіював закон про легалізацію видобутку бурштину. Такий закон уже свого часу ухвалювала Верховна Рада, але Янукович заветував. Нинішня теж прийняла закон, але чомусь жодних практичних кроків з легалізації видобутку не робить — може, не хоче псувати стосунки з тими впливовими «дядями»? Чим пояснити таке зволікання, якщо в країні епідемія, економіка ледь-ледь, а в державній казні порожньо?
На мою думку, саме час запустити процес легального видобутку бурштину — його ж видобувають на природі, у соснових лісах, де повітря насичене киснем, чисте. Можна й там дотримуватись усіх правил карантину. Тільки організувати видобуток потрібно так, як це чітко прописано в законі. Вирішимо одразу кілька проблем: зайнятості населення, яка стоїть гостро і стоятиме ще гостріше після карантину, бо і заробітчанам, що повернулися в Україну, потрібна робота; наповнення бюджету; екологічну — після завершення розробки ділянки її обов’язково потрібно буде відновити — розрівняти, посадити ліс.
Якщо влада сказала «а» в бурштиновому питанні, то повинна всі букви новоприйнятого закону дотриматися у його втіленні. Бо навіщо тоді той закон, якщо він залишатиметься нереалізованим і припадатиме пилом у чиїйсь шухлядці? А кожен день відтягування його втілення у життя обходиться державі збитками, що у нинішній складний час недопустимо.
Бурштин, схоже, — вигідний бізнес, інакше б за нього не стріляли, не кидали у вікна гранати. Тільки він у руках «тіньовиків». Вони нині не такі зухвалі, як раніше, але все ще наживаються на поліському бурштині, бо правоохоронцям не під силу охопити такі великі простори, на яких знайшли поклади.
Підписую цей мій лист псевдонімом, бо, пробачте, шановні читачі, не хочу, аби і мені кинули гранату у вікно чи двір, бо це справді ризиковано.
Люди на селі не такі темні, як дехто у Києві думає: між собою шепчуться, мовляв, чи легалізує влада видобуток бурштину (закрили ж усі гральні заклади, якщо захотіли) — це стане лакмусовим папірцем в її прагненні справді подолати злочинність і зробити життя українців заможнішим. А то поліція виловлює дрібні фігури у цьому бізнесі, іноді навіть пішаків, тоді як тіньові ділки все ще процвітають, грабуючи надра, перетворюючи великі лісні ділянки в місячні пейзажі.
