Зрозуміти, хто ми і звідки у цьому Всесвіті, що було до нас і що буде після нас — над цими питаннями працюють вчені різних країн. Найбагатші з них збирають у своїх лабораторіях талановиту молодь з усього світу. Інші, щоб проводити дослідження, об’єднують зусилля. Саме таким прикладом є Європейська рада з ядерних досліджень (ЦЕРН), розташований на кордоні Швейцарії та Франції. Відвідати серце світової науки здається недосяжною мрією. Але влітку минулого року для Івана Петренка (одинадцятикласника Заліщицької загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів з поглибленим вивченням інформаційних технологій і технологічних дисциплін імені Осипа Маковея) ця мрія стала реальністю. Він навчався у науковій школі з фізики, що діє на базі ЦЕРНу.
— Ми відвідали наукові центри і лабораторії, лекції для нас читали провідні науковці та викладачі Женевського університету, дізналися про принцип роботи великого адронного колайдера, бозона Хіггса, — розповідає Іван. — Найбільше вразив LNC-прискорювач, робота з атомом на детекторах CMS та ATLAS... Побували у багатьох музеях, Палаці націй. Особливо цікавим був для мене музей науки, де представлено розвиток фізики від давніх до сучасних найскладніших теорій.
Лекції українським школярам (всього їх було дванадцять) здебільшого читали англійською, лише зрідка російською, тому перед поїздкою довелося налягти на англійську. Допомогло спілкування з волонтером Корпусу миру (США) містером Марчем Бенксом, який допомагає заліщицьким школярам удосконалити англійську.
Іван Петренко потрапив до Женеви завдяки своїй роботі «Порівняльна характеристика кабельних та повітряних ліній електропередач», яка здобула друге місце у ІІ етапі конкурсу захисту робіт Малої академії наук (МАН) у секції теоретичної фізики. До речі, хлопець продовжує працювати над цією темою.
Його однокласниця Наталя Жук посіла друге місце на VІ Всеукраїнській науково-технічній виставці молодіжних інновацій та творчих проектів «Майбутнє України» (секція прикладної фізики). Тема її роботи — «Дослідження пристроїв, що використовують перепади температур у товщі води для отримання електричної енергії». Незважаючи на те, що Наталя, швидше за все, вступатиме до медичного університету, вона продовжує дослідження у галузі фізики. Зрештою, вони можуть допомогти їй у майбутньому: фізика і медицина тісно пов’язані, особливо на сучасному етапі.
Хоч би ким стали Іван та Наталя (хлопець також на роздоріжжі: обирає між архітектурою і точними дисциплінами), але одне цілком очевидно: це творчі, різнобічні особистості, котрі завжди перебуватимуть у пошуку.
Велика заслуга у цьому їхньої вчительки фізики, спеціаліста вищої категорії Лесі Костянтинівни Котик. Варто було лише побачити, яким по-материнськи теплим поглядом вона дивиться на улюблених учнів, щоб зрозуміти — це педагог від Бога. Захопити дітей фізикою, та ще коли майже вдвічі скоротили години на вивчення цього предмета, ой як непросто. Треба займатися позаурочно, шукати теми, які б зацікавили учнів, а найголовніше — знайти тих, хто має потяг до точних наук.
Звичайно, педагог може захопити інших тоді, коли сам неординарна особистість. Леся Костянтинівна — автор збірника задач, має звання «Вчитель року». 2011-го побувала в Інституті ядерної фізики в Дубно під Москвою, нещодавно повернулася з того-таки ЦЕРНу у Швейцарії. Мала запрошення до Інституту надвисоких енергій (США), але відмовилася. Недарма саме у цій школі буде обласний центр для викладачів фізики від Малої академії. Вчитися у Лесі Костянтинівни є чого.
Відкриттю юних талантів сприяє й те, що на базі школи дев’ятий рік діє філія Тернопільського обласного відділення МАН України. Школярі працюють у секціях фізики, інформатики, математики, географії, історичного краєзнавства, пишуть дослідницькі роботи, беруть участь в олімпіадах, конкурсах, перемагають, привозять нагороди. До того ж часто (Іван Петренко і Наталя Жук тому приклад) учні посідають перші місця в олімпіадах і конкурсах з різних предметів, що свідчить про їхній різнобічний розвиток. Списки тих, ким тут пишаються, довгі.
— У нас жива школа, — з гордістю сказала мені під час знайомства заступник директора з навчально-методичної роботи Ірина Галько, сама випускниця школи імені Осипа Маковея.
Який зміст вона вкладає в ці слова, я зрозуміла згодом. Принаймні ніде більше не доводилось бачити на стінах у шкільному коридорі фотографії всіх випускних класів, починаючи з 1947 року.
Тернопільська область.
ДОВІДКА
Самому закладу в 2013 році виповнилося вісімдесят. Його гордість — музей українського письменника, критика, перекладача, журналіста, громадсько-політичного діяча Осипа Маковея. Саме він був засновником і директором школи (вчительської семінарії) в 1913-му. Його життєвий шлях є прикладом служіння Україні, а деякі твори й нині напрочуд актуальні, про що розкажуть екскурсоводи навчального закладу.
Леся Костянтинівна з Іваном та Наталею. Вчительці від нас — футболка з логотипом «Голосу України».
Фото автора.
