Лише пояснюють: одна з них 7-річна дівчинка, а друга -- жінка поважного віку. Але про яку лікарську таємницю може говорити, коли є небезпека заразити десятки інших людей та спровокувати ланцюгову реакцію розповсюдження цієї смертельно небезпечної хвороби.
Другою особою є ніхто інший, як директор Луцької клінічної міської лікарні Лариса Духневич. Нещодавно таку заяву зробила сама Лариса Петрівна. Здавалося б, це мужній і чесний вчинок. Якби не одне "але". Оприлюднила вона цю інформацію вже після того, як про її хворобу говорило все місто і наростало суспільне збурення. Факт захворювання керівника однієї з найбільших лікувальних установ регіону намагалися приховати і начальник управління охорони здоров'я Ігор Ващенюк, і заступник голови ОДА Тетяна Щербак, до яких за відповідною інформацією зверталися журналісти. Вони не могли не знати про хворобу Лариси Духневич, однак на прямі запитання не відповіли щиро. За власним зізнанням, відчувши недомагання, пані Духневич лягла до реанімаційного відділення міської ("своєї") лікарні і пролежала там три дні, лише 25 березня перевелася до інфекційної лікарні, до якої мала б звернутися із самого початку. Говорили, що головний лікар повернулася з приватної поїздки з-за кордону і замість того, аби побути належний термін у самоізоляції, пішла на роботу, спілкувалася з багатьма підлеглими, хворими.
Сама ж медик заперечує цей факт і висловлює припущення, що заразитися вона могла, оглядаючи хворого з підозрою на коронавірус. Якщо це так, до де інформація про цього хворого, адже в офіційній звітності даних про нього немає. І чи мала право наражати себе на таку небезпеку шановна медик, маючи за спиною більш як тисячний колектив і 700 хворих.
Що це: безпечність чи професійний злочин? Чому на Заході не бояться називати імена інфікованих, якщо навіть йдеться про членів королівських родин, а у нас чиновники міського рангу є закритими особами? Оцінку етичним діям Лариси Духневич після її одужання має дати медична громадськість краю. Іншими питаннями нехай розбираються правоохоронні органи.
Ось як на подібну ситуацію щодо її юридичного боку дивиться голова правління Національної асоціації українських медіа Тетяна Котюжинська (на знімку):
-- Уся інформація про випадки інфікування епідемію, карантин є суспільно важливою відповідно до Закону України "Про запобігання інфекційним захворюванням", на підставі якого запроваджено надзвичайну ситуацію і карантин. Окрім того, за стандартами Всесвітньої організації охорони здоров'я, держава зобов'язана інформувати про інфікування медиків. Це йде навіть окремою графою звітності. Все, що стосується медика, держава не має права приховувати, про такі факти мають бути поінформовані суспільство і ВООЗ негайно. Відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", державні установи мають надавати відповіді негайно і не пізніш як протягом 48 годин, коли про це стало відомо. Адже йдеться про життя і здоров'я громадян.
Волинська область.
