РЕКОМЕНДАЦІЇ учасників слухань у комітеті на тему:

Учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)», що відбулися 20 листопада 2013 року, зазначили, що 14 вересня 2006 року Верховна Рада України ратифікувала один з двох основних документів Ради Європи в галузі прав людини — Європейську соціальну хартію (переглянуту).

Ратифікація Європейської соціальної хартії (переглянутої) обумовлена обов’язками, взятими на себе Україною при вступі до Ради Європи, а також при підписанні цієї хартії 7 травня 1999 року.

Учасники слухань вважають, що приєднання України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) дасть можливість підтвердити європейський вибір України, забезпечить надійні передумови реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах. Ратифікація цієї хартії сприяє розвитку національної політики у сфері соціального забезпечення відповідно до європейських норм та стандартів.

Зазначалося, що із 98-ми пунктів Хартії Україна приєдналася до 74-х. Україна не приєдналася при ратифікації до пунктів: 3 статті 2 «Право на справедливі умови праці», 1 статті 4 «Право на справедливу винагороду», 1—4 статті 12 «Право на соціальне забезпечення», 1—4 статті 13 «Право на соціальну та медичну допомогу», 1—12 статті 19 «Право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу», 3 статті 31 «Право на житло», а також до статті 25 «Право працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця».

З моменту ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої) стан її виконання знаходився під постійним парламентським і комітетським контролем.

Так, 6 червня 2008 року з ініціативи комітету відбулися парламентські слухання на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

За наслідками розгляду на парламентських слуханнях цього питання 18 грудня 2008 року було прийнято постанову Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Рекомендаціями були затверджені конкретні заходи щодо виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої).

18 листопада 2009 року комітет заслухав на своєму засіданні стан виконання зазначених рекомендацій і роботу Кабінету Міністрів України з їх виконання визнав незадовільною. Було також вирішено заслухати звіт Кабінету Міністрів України про стан виконання рекомендацій парламентських слухань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)» у липні 2010 року.

7 липня 2010 року комітет ще раз розглянув питання про стан виконання рекомендацій парламентських слухань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Кабінету Міністрів України було рекомендовано з метою повної реалізації в Україні положень Європейської соціальної хартії розробити та подати в 2010 році на розгляд Верховної Ради України законодавчі пропозиції, зокрема, щодо ратифікації в цілому Європейської соціальної хартії, Європейського кодексу соціального забезпечення, Конвенцій Міжнародної організації праці №№ 102, 117, 118, 130, 157 у галузі соціального забезпечення та про медичну допомогу, а також положення Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії, який передбачає систему колективного оскарження.

20 березня 2013 року на засіданні комітету було розглянуто питання про стан виконання рекомендацій парламентських слухань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Проаналізувавши виконання рекомендацій, комітет зазначив, що на розгляд Верховної Ради України не внесено проекти законів, зокрема, про створення в Україні гарантійного Фонду для забезпечення захисту грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця, про внесення змін до деяких законів України щодо посилення економічної відповідальності роботодавців за затримку виплати заробітної плати, відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Було визнано за доцільне провести у листопаді 2013 року в Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці слухання на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Проте ситуація з реалізацією в Україні положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) залишається складною.

На слуханнях було наголошено на тому, що ратифікація Хартії та особливо дотримання її норм і стандартів є однією з умов успішної реалізації європейських прагнень України і вимагає конструктивного співробітництва Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та сторін соціального діалогу.

Учасники слухань відзначили, що у зв’язку з ратифікацією Європейської соціальної хартії (переглянутої) постають питання про: необхідність ефективної підготовки Україною доповідей щодо виконання положень Хартії, до яких Україна приєдналась; подальше вдосконалення національного законодавства щодо статей та пунктів Хартії, до яких Україна не приєдналась при ратифікації, з метою ратифікації документа в повному обсязі.

Європейська соціальна хартія (переглянута) передбачає створення контрольного механізму для спостереження за дотриманням державами зобов’язань, які вони взяли на себе при ратифікації. У своїй основі цей механізм спирається на процедуру розгляду національних доповідей відповідно до міжнародної правової практики.

Протягом 2008—2012 років урядом України подано п’ять національних доповідей щодо дотримання статей Європейської соціальної хартії (переглянутої), здійснюється підготовка шостої національної доповіді. Україною отримано Заключні висновки Європейського комітету із соціальних прав щодо відповідності національного законодавства та ситуації положенням Хартії за чотирма національними доповідями, які охоплюють повний цикл звітування за чотирма тематичними групами: 1) зайнятість, професійне навчання та рівні можливості; 2) охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальний захист; 3) трудові права; 4) діти, сім’я, мігранти.

Проаналізувавши надану інформацію за всіма ратифікованими Україною статтями Хартії, Європейський комітет із соціальних прав визнав, що ситуація в Україні відповідає нормам Хартії за 19,2% пунктів, не відповідає за 10 пунктами (13,7%). Національна ситуація відповідає положенням Хартії лише за 2 пунктами (18,2%) за тематичною групою «Охорона здоров’я, соціальне забезпечення та соціальний захист», 5 пунктами (25%) за тематичною групою «Трудові права», 7 пунктами (30,4 %) за тематичною групою «Діти, сім’я, мігранти». Невідповідність положенням Хартії встановлено за 1 пунктом (9,1%) за тематичною групою «Охорона здоров’я, соціальне забезпечення та соціальний захист», 4 пунктами (20%) за тематичною групою «Трудові права», 5 пунктами (21,7 %) за тематичною групою «Діти, сім’я, мігранти». За 67,1% ратифікованих положень Хартії Європейський комітет із соціальних прав не визначився та запитав додаткову інформацію.

Привертає увагу той факт, що за тематичною групою «Зайнятість, професійне навчання та рівні можливості» за жодним із 19 проаналізованих пунктів не надано ні висновків щодо відповідності, ні висновків щодо невідповідності, та зроблено запит щодо надання додаткової інформації, що свідчить як про повноту та якість підготовки національних доповідей, так і про розуміння центральними органами державної виконавчої влади, які реалізують державну політику за відповідними напрямами та залучені до підготовки відповідної інформації, положень Хартії та європейських стандартів у сфері забезпечення соціальних прав людини.

Крім того, Європейський комітет із соціальних прав вважає, що національна ситуація не відповідає статті 23 Хартії через те, що рівень мінімальної пенсії за віком (як за рахунок внесків, так і соціальної) вочевидь незадовільний; пункту 7 статті 2 на підставі того, що у законодавстві відсутнє положення про обов’язкове медичне обстеження осіб, які працюють у нічний час; пункту 4 статті 4 на підставі того, що двомісячний термін попередження про звільнення з роботи є неприйнятним для працівників, які мають стаж десять або більше років; пункту 5 статті 4 на основі того, що відрахування із заробітної плати є необґрунтованими і можуть позбавити працівників та їхніх утриманців їх украй обмежених засобів до існування; пункту 4 статті 6 на підставі того, що державним службовцям відмовлено в праві на страйк; пункту 1 статті 7 на підставі того, що визначення «легка» робота, на якій дозволяється робота дітям молодше 15 років, не є достатньо чітким, оскільки немає визначення типів робіт, які можна вважати «легкими», або списку тих, які такими не є; пункту 10 статті 7 на підставі того, що усі діти віком до 18 років неефективно захищені від дитячої проституції і дитячої порнографії, просте збереження або виробництво дитячої порнографії не є кримінальним злочином, а заходи, яких вживають для розв’язання проблеми безпритульних дітей, є недостатніми і невідповідними даним обставинам; статті 16, оскільки заходи, що спрямовані на подолання насильства у сім’ї, були недостатніми; пункту 1 статті 31, оскільки не встановлено, що право на доступне житло ефективно гарантовано, та недостатньо вжито заходів з боку держави, спрямованих на покращення житлових умов багатьох ромів та кримських татар; пункту 2 статті 31 на підставі того, що право на притулок не гарантується особам, які незаконно перебувають в Україні, включаючи дітей, доти, доки вони є в її юрисдикції.

Учасники слухань зазначали, що недостатньо уваги приділяється ґрунтовному аналізу отриманих висновків, а також не визначаються конкретні заходи щодо приведення ситуації в Україні до положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) і, зокрема, щодо неналежного виконання рекомендацій парламентських слухань на тему: «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)».

Так, як свідчать інформаційно-аналітичні матеріали про стан виконання Рекомендацій парламентських слухань на тему «Про хід виконання в Україні Європейської соціальної хартії (переглянутої)», які надані Міністерством соціальної політики України, із рекомендованих Кабінету Міністрів України для виконання завдань щодо реалізації в Україні положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) виконано в повному обсязі лише 11, частково виконано 2, виконується в постійному режимі 2 і 19 позицій не виконано.

Зокрема, ще й досі на розгляд Верховної Ради України не внесено проекти законів:

— про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) у повному обсязі та приєднання до Протоколу розгляду колективних скарг;

— про створення в Україні гарантійного Фонду для забезпечення захисту грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця;

— про внесення змін до деяких законів України щодо посилення економічної відповідальності роботодавців за затримку виплати заробітної плати, відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання за несвоєчасну виплату заробітної плати;

— про Концепцію реформування оплати праці;

— про ратифікацію Конвенції № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця» (частина ІІІ) та Конвенції № 88 «Про організацію служби зайнятості»;

— про промислову безпеку.

Крім того, при підготовці нормативно-правових актів не завжди проводиться їх експертиза на відповідність положенням Хартії із залученням представників соціального діалогу, а також існують проблеми із залученням сторін соціального діалогу до підготовки та узгодження національних доповідей уряду щодо реалізації положень Хартії, хоча цього року вперше до підготовки проекту доповіді залучено представників СПО об’єднань профспілок.

Адже Європейський комітет із соціальних прав при розгляді національних доповідей у ряді випадків запитує думку сторін соціального діалогу і, передусім, профспілок, інколи позиції сторін соціального діалогу не збігаються.

Так, зокрема, на думку учасників слухань, значного коригування потребує розмір прожиткового мінімуму. Адже Законом України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для визначення прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення необхідно переглядати не рідше одного разу на п’ять років. Проте на сьогодні для визначення прожиткового мінімуму продовжують діяти набори, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р. №656.

Не менш важливим є те, що величина прожиткового мінімуму не враховує низку життєво необхідних витрат: на будівництво (купівлю, оренду) житла, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо.

Крім цього, актуальною проблемою залишається ручне управління соціальними виплатами для малозабезпечених сімей на основі показника «рівня забезпечення прожиткового мінімуму» та, як наслідок, штучно занижений рівень державної допомоги для таких осіб.

Уже тривалий час з метою дотримання конституційного права на достатній рівень життя для малозабезпечених сімей та сімей з дітьми профспілки домагаються від уряду ліквідації такого ганебного показника, як «рівень забезпечення прожиткового мінімуму» при визначенні права на надання та розмірів державної соціальної допомоги і забезпечення надалі використання базового державного соціального стандарту — прожиткового мінімуму.

Водночас учасники слухань констатують, що починаючи з 1 січня 2004 року в податковому законодавстві неоподатковуваний мінімум доходів громадян не застосовується. Натомість запроваджено податкову соціальну пільгу, яка на відміну від неоподатковуваного мінімуму застосовується лише для певного кола громадян України (доходи яких у 2013 р. не перевищують 1610 грн. на місяць).

Однією з гострих проблем залишається проблема повернення боргів і своєчасності виплати заробітної плати. За даними Державної служби статистики України, станом на 01.10.2013 р. заборгованість із заробітної плати становить 1024,540 млн. грн., з якої 56,7% — це борги економічно активних підприємств, 38,6% — підприємств-банкрутів та 4,7% — економічно неактивних підприємств. Понад третину усієї заборгованості становлять борги державних та комунальних підприємств. Зазначена ситуація вимагає суттєвого вдосконалення функції державного нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства і законодавства з охорони праці у співпраці з профспілковими та іншими громадськими організаціями. Необхідно забезпечити виконання функцій державного нагляду у цій сфері у повній відповідності до ратифікованих Україною конвенцій МОП № 81 і № 129 про інспекції праці у промисловості, торгівлі та в сільському господарстві.

Учасники слухань виступають за відновлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Адже неповноцінна реалізація принципу справедливого оподаткування призвела, зокрема, до того, що бідні громадяни сплачують більше податків, ніж багаті (за даними Державного університету Державної податкової служби України).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює постійний контроль за дотриманням прав громадян, передбачених Європейською соціальною хартією (переглянутою), засвідчує про системні проблеми та масові порушення конституційних соціально-економічних та гуманітарних прав людини і громадянина та, відповідно, норм Європейської соціальної хартії (переглянутої), невиконання в повному обсязі Рекомендацій парламентських слухань.

На думку учасників слухань, політика держави, всупереч вимогам Конвенції МОП № 131, спрямована на стримування зростання мінімальної заробітної плати. Відношення держави і бізнесу до визначення мінімальної зарплати є безвідповідальним і несправедливим, а також неадекватним її значимості. На жаль, дешева робоча сила сприймається роботодавцями як конкурентна перевага. Однак робоча сила не може бути дешевою, вона може бути лише недооціненою. Як і раніше, мінімальна заробітна плата не відіграє ролі соціального стандарту оплати праці, а залишається технічним нормативом для розрахунку зарплати у бюджетній сфері відповідно до можливостей видаткової частини бюджету. Понад те, розмір базового тарифного розряду ЄТС на 25,7% менший за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2013 року. Така тенденція зберігається ще з 2008 року. З часу прийняття Конституції жоден уряд не виконував соціальних зобов’язань, посилаючись на об’єктивні труднощі процесу стабілізації економіки.

Ситуація на українському ринку праці свідчить про поглиблення негативних тенденцій до скорочення легальної зайнятості, зменшення робочих місць у сфері виробництва, зниження професійної конкуренції працівників, поглиблення якісного дисбалансу трудової внутрішньої і зовнішньої міграції. Особливої уваги держави потребує питання молодіжної зайнятості, оскільки саме молодь до 24 років є найбільш незахищеною групою населення. Водночас зростає кількість тих, хто взагалі відмовляється від ідеї знайти роботу і яких називають «втраченим поколінням».

Поряд з цим поширення «тіньової» зайнятості призводить до широкого використання соціального демпінгу (занижена зарплата, занижені або відсутні витрати на охорону праці, несплата соціальних внесків і податків), що призводить до значного підриву економічної ефективності легальних робочих місць.

Водночас сучасний ринок праці загрозливими темпами перепрофільовується на нестандартні форми зайнятості (аутсорсинг, аутстафінг, лізинг персоналу, надомна праця, дистанційна зайнятість), що ставить під загрозу забезпечення працівникам навіть мінімальних державних гарантій. Крім того, зазнають фінансових втрат бюджети всіх рівнів і система соціального страхування.

Беручи до уваги інтеграційні процеси Україна — ЄС, існують загрози структурних зрушень у сфері зайнятості, зокрема, зростання структурного та часткового безробіття. З іншого боку, поступове розширення можливостей доступу до зайнятості для українських працівників у країнах ЄС і пов’язане з цим виникнення зон експорту праці може призвести до підвищення ризику формування незбалансованої структури населення.

За даними профспілок, сьогодні в Україні більшість домогосподарств, у складі яких є безробітні, перебувають за межею бідності.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі безробіття з не залежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На думку учасників слухань, на порушення норм статті 22 Конституції України, якою визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, норми Закону України «Про зайнятість населення», який втратив чинність, стосовно визначення допомоги по безробіттю у розмірі прожиткового мінімуму були вилучені разом із прийняттям нового Закону України «Про зайнятість населення».

Сьогодні близько 70 тис. осіб, постраждалих на виробництві ще до створення Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, отримують страхові виплати, що значно менші від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи у перерахунку на 100% втрати працездатності. Це порушує Конституцію України та є причиною бідності серед зазначеної категорії населення.

Практика проведення атестації робочих місць свідчить про чисельні порушення пенсійних прав працівників. На багатьох підприємствах атестацію не проведено, на інших — проводиться несвоєчасно (не раз у 5 років, а раз у 7—8—10 років), що призводить до того, що до пільгового стажу для призначення пенсій зараховується лише п’ятирічний період роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, а подальший період на цих роботах до проведення чергової атестації до пільгового стажу не зараховується. В результаті страждають працівники, які продовжують працювати в тих само шкідливих чи важких умовах праці, але не можуть реалізувати своє право на пенсійне забезпечення. Для поновлення порушених прав працівники змушені звертатися до різних органів та відомств, а також обстоювати свої пенсійні права у судовому порядку. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації, але на практиці жодної відповідальності вони не несуть.

Залишається не визначеним запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, яке має забезпечувати відшкодування витрат на основні види медичної допомоги і медичні послуги додатково до обсягу безоплатної медичної допомоги, що має надаватися відповідно до статті 49 Конституції України в обсязі соціальних гарантій держави.