На вулицях молоко «з асфальту» більше не продають.
Після війни в країні залишалося 4,6 мільйона корів. Скільки зостанеться після пандемії?
У Хмельницькому карантину вдалося «вигнати» з вулиці всіх продавців, які торгували домашніми молочними продуктами. І хоча в магазинах дефіциту цього товару немає, спрогнозувати якою буде подальша перспектива галузі — важко.
Проблеми з сировиною виникли не тепер. Практично щороку в країні спостерігається скорочення виробництва молока. На Хмельниччині ті самі тенденції. Причина давно зрозуміла — постійне зменшення дійного стада. На думку молочників, ситуація давно межує з критичною. Бо навіть внутрішній ринок, не кажучи про експортний потенціал, готовий спожити значно більше.
Цю нішу швидко зайняв зарубіжний виробник. Лише за минулий рік імпорт, за оцінками, у перерахунку на молоко сягнув 500 тисяч тонн. Якщо такі тенденції зберігатимуться і надалі, неважко спрогнозувати, що за найближче п’ятиріччя український ринок може повністю зайняти чужоземний продукт.
З-поміж інших причин для цього є одна надзвичайно важлива — ціна.
Хоч марка своя, а виготовлено — за рубежем
Вартості молочної лінійки наших товарів потроху переросли ті, що є в деяких європейських країнах. Перспективи для зміни цих тенденцій поки що не видно.
Приміром, як розповіли на «Хмельницькій маслосирбазі», котра є одним із найбільших виробників у регіоні, сировина у нас закуповується дорожче, ніж у сусідній Польщі. Піднімати вартість готової продукції немає сенсу, бо тоді виникнуть проблеми зі збутом. У результаті підприємству доводиться працювати з рентабельністю в один-два відсотки, і це означає, що можливостей не тільки для розвитку, а й для виживання у нього стає дедалі менше.
Інколи покупець, беручи пляшку начебто вітчизняної ряжанки, навіть не здогадується, якими шляхами вона прийшла до нього. Деякі потужні торговельні мережі пропонують молочні товари під своєю маркою. Як правило, вони на 10—15 відсотків дешевші від тих, що зроблені на молочних заводах. Чому?
Дуже часто у такої знижки є свій секрет, який полягає в тому, що ці продукти на замовлення торгівців виготовляються за кордоном. І якщо навіть за вищих логістичних витрат вони все одно дешевші, то неважко уявити, наскільки вітчизняна переробка програє зарубіжній.
Дешевшими сир і масло робить держава
Зізнатись, загадка нижчих цін на йогурти, сири, сметану, молоко та й практично на решту продуктів цього ряду в закордонних супермаркетах завжди мучила і мене. Як таке може бути, коли закупівельна ціна на молоко з господарств населення в Україні найнижча — не більше 5—6 грн за літр. І навіть середня ціна на молоко екстраґатунку становила 9,5 грн за кілограм. Зате в кінцевому результаті вартість «молочки» доганяє найдорожчі країни
Європи? Чому так?
Можна відшукати низку причин такої низької конкурентоспроможності. Але є й головна — економічна. Від фахівців галузі довелося почути ось такі цифри: за останніх півтора десятиліття польська молочна переробка отримала від держави підтримку в 23 млрд євро, німецька — 64 млрд, а українська — нічогісінько. Те саме стосується і аграріїв. Виваженої державної програми підтримки тих, хто утримує худобу, так і не було протягом десятиліть.
Найточніше результати такої політики ілюструють цифри: у повоєнній Україні налічувалося 4,6 млн корів, на початку дев’яностих — 8,5 млн. Тепер — лише 1,8 млн. І це, думається, не остання межа.
Найскладніші часи ще попереду?
До всіх економічних проблем галузі, за розв’язання яких всерйоз ніхто так і не брався, тепер додалась ще одна — пандемія. Хвороба вже починає вносити зміни у життя селян. Можливостей для реалізації виробленої в домашніх умовах продукції зараз у них практично немає. Молоко, сметана і сир давали «живі» гроші тисячам родин. Тепер ця ланка обірвалась. На найближчий місяць — це точно. Як далі — невідомо.
У власників худоби залишається єдиний вихід — здавати молоко переробникам. Але і це вже не вихід, адже з початку року законодавство забороняє підприємствам приймати сировину другого ґатунку, тобто майже все те, що люди надоюють у своїх хлівах.
Відстежувати, чи всі заводи дотримуються вимог, важко. Зрозуміло лише одне, якщо комусь і вдасться здавати молоко від своєї корівчини як цілком «законне», вищу ціну за нього навряд чи хто заплатить. Тож планка у 5—6 грн за літр залишається нездоланною. А ще пару тижнів тому на ринку можна було продати і по 25—30 грн.
Уся ця арифметика підштовхує до невтішних думок: хоча пандемічний вірус, сподіваємося, і не впливає на тварин, проте довгий карантин переживуть не всі.
Зрозуміло, що нині важко, практично неможливо, говорити про акумуляцію фінансового ресурсу саме для молочної галузі. У держави і влади на місцях тепер чимало інших нагальних витрат. І вся увага сконцентрована на тому, щоб ми витримали непросте випробування.
Але варто пам’ятати, що життя триває. Мати хоча б приблизний план того, як воно розвиватиметься далі, не завадило б і тепер.
Хмельницька область.
Фото з архіву автора.
