Світлана З-ко, 34 роки, рівнянка:

– Сьогодні вранці ми снідали пісною вівсянкою. Щоб якось заохотити дітей (а їм 4 і 6 років) з'їсти її, докинула сливового варення, яке зварила минулого літа. Спочатку діти вередували, а потім змирилися, бо нічого іншого не було. Старша Соня попросила: "Купи, мамо, піцу". Я їй на те, що, мовляв, зараз піцерія не працює, то де ж узятися. Тоді вона підкликала до вікна (діти там сидять і споглядають усе, що робиться надворі) і показала машину, з якої вийшов доставщик піци. Діти, з якими ми до епідемії часто відвідували піцерію, легко розпізнають упаковку...

Ну як пояснити дитині, що ми з татом ще довго будемо без роботи, що у нас на кредитці залишилось лише 2 тисячі гривень, що нам на нашій роботі видали по 500 гривень авансу (на них ми протрималися ці дні) і що нам нема кому допомогти. З чоловіком журимось, як то далі воно буде. Домовились, що півтора кілограма м'яса, яке ще є у морозилці, розтягуватимемо потроху тільки на супчик дітям. Самі ж будемо поститися.

Із харчів маємо дві пачки вермішелі, кілограм вівсянки, стільки ж борошна, цукру, гороху, солі, чотири цибулини, три кілограми картоплі, два бурячки, чотири морквини, шість яблук, а ще наморожені з минулого літа чорниці та смородину...
Сьогодні передивлялась стратегічний резерв: наші дві весільні каблучки, сережки Соні, подаровані їй хресною, і золотий хрестик сина, теж подарований його хресним. Доведеться все це закласти у ломбард, інакше нам не вижити. Бо карантину, схоже, кінця-краю не буде.

Ольга П-ч, 48 років, смт Зарічне:

– Під час карантину я і моя сім'я маємо що їсти, бо живемо у приватному секторі. Ще у льосі є картопля, кілька капустин, буряки, консервація. Тримаю п'ятеро курей, які несуть яйця, а ось двох півнів забили, щоб мати з чого варити суп, бо наша сім'я з чотирьох чоловік – усі хочуть їсти. Хоча, чесно кажучи, у карантин їмо менше. Мабуть, усе через нерви. Я схудла на 7, чоловік – на 5 кілограмів, доньки-підлітки теж стали стрункішими.

Гуртом посадили город біля хати. Щовечора поливаємо, носячи з колодязя відрами, бо жодного дощу не було і на горизонті не передбачається. А у нас пісок. Щоб щось вродило, треба внести гною і щоб волога була. Ото люди журяться, чи ж через засуху не змарнується їхня праця.

А ще більше люди журяться, що з України, як розповідають по телевізору, у портах масово вивозять зерно. Коли вже наїдяться тих доларів зажерливі бізнесмени? Навіть у біду хочуть нажитися. Нічого святого. Нагадує 1933-й, коли так у людей відбирали зерно, а потім тіла звозили до ярів...

 Отут би уряду спочатку створити резерв харчів для України. І щоб до того резерву ніхто не простягував свої загребущі руки, як це було з масками та іншими захисними засобами, які раптом "зникли" із резерву. А тепер ми за ними ганяємось по всьому світу, платимо втридорога.

Ми живемо в близькому сусідстві з Білоруссю. І хоча кордони перекриті, чутки долітають і через них. Так ось "бацька" заборонив вивозити харчі з країни.

Записала Олександра ЮРКОВА.

Рівне.