Обіцянки знизити тарифи на енергоносії для населення і на комунальні послуги — як у програмах, так і в публічних виступах кандидатів, що прийшли до влади, — залишаються невиконаними. Це негативно впливає на рейтинги парламенту й уряду, їх очільників. Водночас не секрет, що знизити тарифи можна наведенням ладу під час їх формування і затвердження.

Я неодноразово протягом п’яти років звертався до Верховної Ради України попереднього скликання, до НКРЕКП, обґрунтовуючи недоцільність включення у тариф неприродних затрат. Але з прикрою послідовністю отримував негативні відповіді з різних установ. Уже не діє формула «Роттердам+», яка у виробництво електроенергії включала складову вугілля з «космічними» накрутками за віртуальне його транспортування з європейських портів. За три роки її застосування, починаючи з травня 2016 року, зі споживачів додатково стягнуто мільярди гривень. Але й після її скасування тарифи не знизилися. А з березня 2017 року населення сплачує від 90 копійок за кожну із перших ста кіловат-годин щомісяця і по 1,68 гривні за кожну кіловат-годину, спожиту понад те.

Попри перехресне субсидування у розрахунках за електроенергію (промисловість частково сплачує за населення), тарифи на електроенергію є завищеними. Адже монопольне становище в енергопостачанні дозволяє не заморочуватися модернізацією мереж та обліку, а формувати тарифи за методикою «затрати + рентабельність». І до затрат, з-поміж усього іншого, енергопостачальні компанії відносять втрати електроенергії через неспроможність облікувати її експлуатованими досі засобами обліку (лічильниками) з класом точності 2,5. Таких у побутовому секторі споживання електричної енергії в Україні третина — за моїми прикидками, орієнтовно чотири мільйони. Вони неспроможні облікувати електроенергію, яку споживають багато енергоощадних електроприладів, котрі останнім часом увійшли в наш побут і активно експлуатуються.

Мільйони побутових споживачів електроенергії, наприклад, щодня заряджають мобільні телефони, на побутових електроприладах і вимикачах горять індикатори тощо. В такий спосіб спалюється сотні мільйонів кіловат-годин електричної енергії, але мізерність кожного окремого такого використання залишається «непоміченою» для лічильників із класом точності 2,5. Вони масово використовуються досі, хоча Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики ще в 2005-му приписав вилучити їх із експлуатації до 1 вересня 2012 року.

Два роки тому, у листопаді 2017-го, на один з моїх запитів надійшла відповідь від підкомітету з питань цін і тарифів, регуляторної політики і захисту прав споживачів Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики. Тодішній голова підкомітету Геннадій Чекіта відповів інформацією, яку, в свою чергу, на його запит дали чиновники з Мінпалив-енерго. Увага! Станом на вересень 2017 року населення в Україні використовувало 2 мільйони 514,3 тисячі лічильників, непридатних для повноцінного обліку. Згідно з інвестиційними програмами на 2018-й, як повідомляло тодішнє Мінпалив-енерго, планувалося замінити 261 тисячу. Це 10,4 відсотка від необхідного.

За таких темпів переведення обліку електроенергії в побуті на нові прилади обліку зайняло б десяток років. І це без урахування старіння сучасних лічильників. Тобто, якщо опиратися на ту відповідь, навіть за умови, що виконання інвестиційних програм заміни лічильників відбувається згідно з планом, що викликає досить великі сумніви, то нині в квартирах та будинках українців використовується майже два мільйони застарілих морально і фізично приладів. Фактично ж — ця цифра значно більша.

Що означає один такий лічильник — видно з паралельного обліку електроенергії одним із побутових споживачів у Хмельницькому. У 2011 році при встановленні нового модуля обліку у нього залишився лічильник СО-197 випуску 2001-го. За 87 місяців новий модуль нарахував 19 650 кіловат-годин, а старий лічильник — лише 9 638. Різниця — 10 012 кіловат-годин.

Звісно, абонент розраховувався за новим засобом обліку, а якби залишився старий, то він щомісяця недоплачував би в середньому за 115 кіловат-годин. Помноживши це на ті два або чотири мільйони, отримуємо від 2,7 до 5,5 мільярда кіловат-годин електричної енергії, реально виробленої на електростанціях протягом року.

Таким чином, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) при формуванні тарифів не враховує факту існування таких лічильників. Втрати, які по суті існують з вини постачальників, відшкодовуються щомісячним підвищенням тарифів. І якщо кіловат-година у щомісячних рахунках за електричну енергію для населення не дорожчає якийсь час, то зростання її вартості щомісяця відчувають виробники товарів і надавачі послуг. Унаслідок того дорожчає все, що купують громадяни.

Для покриття збитків від втраченої енергії (з її виробниками Оптовий ринок електроенергії мусить розрахуватися повністю) нацрегулятор, знай собі, підвищує тарифи. Вони стають вищими для всіх, незалежно від обсягів споживання кожним окремо взятим домогосподарством.

Тим часом, попри вимогу Правил користування електро-енергією для населення (пункт 38), саме постачальник зобов’язаний проводити планову повірку, ремонт і заміну засобів обліку.

Як законослухняний і дисциплінований громадянин від імені мільйонів споживачів, котрим не замінили застарілих і некоректних лічильників, зауважую: точність вимірювання спожитої енергії знизить обсяги втрат і відкине потребу зараховувати їх у тарифи. Адже місія НКРЕКП, як підкреслено в одній із її відповідей на мій запит у березні 2016 року, — не тільки встановлювати економічно обґрунтовані тарифи, які б дозволяли енергетичному комплексу виконувати поточні та інвестиційні витрати, а й враховувати економічні можливості споживачів.

Негоже вимагати від споживача використання електроенергії відповідно до його платоспроможності, навішуючи на нього тягар втрат, які залежать не від нього. Тариф у 0,90—1,68 гривні, що діє нині для населення, — це безпідставне викачування грошей на покриття неприродних затрат. У тому числі, це стосувалося і застосування грабіжницької формули «Роттердам+» при закупівлі палива для ТЕС.

Залишається констатувати, що сьогоднішня державна тарифна політика в електроспоживанні є недалекоглядною і на прикладі того, що для юридичних осіб скасовано нічний тариф. Через це вони втратили мотивацію споживати електроенергію під час нічного мінімуму навантажень, коли основна генерація — атомні й теплові електростанції, працюючи в базовому режимі, виробляють її практично вхолосту. Саме через це енергоблоки українських АЕС, починаючи з 2016 року, працюють в режимі нічного маневрування, що не характерне для атомних електростанцій. Відомо, що маневрування атомними енергоблоками загрожує аваріями і небезпекою їх виходу з ладу.

З великою мірою вірогідності можна стверджувати, що саме нічне маневрування вичерпало ресурс турбогенератора першого енергоблоку Хмельницької АЕС, унаслідок чого він вийшов з ладу під час запуску після ремонту.

Додам, що уникання надлишку генерації призводить до зменшення виробітку електроенергії українськими електро-станціями. В умовах громіздкого паливно-енергетичного комплексу України в нас проявляється дефіцит електроенергії. Як доказ — дедалі частіше чуємо про збільшення імпорту електроенергії, насамперед із Білорусі та РФ.

Таким чином, не позбавившись газової залежності, ми дедалі міцніше затягуємо зашморг залежності від імпорту електроенергії з ворожої країни. Забуваючи, що це одне з наріжних питань національної безпеки.

Що ж до газу, то він у нас витрачається неекономно, бо може бути замінений електричним опаленням у побуті й на виробництві, в закладах соціально-культурної сфери. Хоча ліміт споживання електричної енергії в домогосподарствах українців, які використовують електрообігрівання, знижено із 3,6 тисячі кіловат-годин до трьох тисяч, його вже не вистачає для комфортного обігріву квартир і окремих будинків. Застосовуючи електричні котли паралельно з газовими, громадяни можуть економити до півтисячі кубічних метрів природного газу в окремій точці споживання. Це на 60—70 відсотків знизить споживання газу кожним окремим домогосподарством, яке опалюється електричним котлом.

Скоротивши використання великої кількості газу в побуті та на виробництві, ми зробили б вагомий крок до енергетичної незалежності. А оскільки електроенергія на опалення споживається, як правило, в нічні години, то відпаде необхідність маневрувати атомними й тепловими енергоблоками, що зменшить їх амортизацію, а значить, і зменшить затрати на виробництво енергії. Отже, скорочується потреба в імпорті газу. Крім того, це не позначиться на ранкових та вечірніх піках навантаження енергосистем.

З усього сказаного роблю висновок: тарифи, формування яких належить до обов’язків Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), необхідно розраховувати на основі природних затрат у виробництві й передачі та постачанні електричної енергії.

Анатолій ЦІПЦЮРА, ветеран енергетики.

Хмельницький.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.