Аварія на ЧАЕС фактично перекреслила долю поліського села Великі Озера, що в Дубровицькому районі на Рівненщині, а також сусідніх до нього сіл Шахи, Великий Черемель, Різки (вони входять до складу Великоозерянської сільради). Адже чорнобильська біда зачепила села так, що їх віднесли до зони обов’язкового безумовного відселення. Тоді 1,5 тисячі людей відселили в інші регіони України, а на Рівненщині — у села Млинівського району.

— Після відселення у наших селах залишилось 1 130 людей, — розповідає Великоозерянський сільський голова Михайло Рябий. — Люди зібрались на схід і вирішили боротися за свої села. Ми пройшли інстанції усіх рівнів — районну, обласну, Верховної Ради, Президента Леоніда Кучми. До думки людей у ті часи влада прислухалась і перевела села нашої сільради з другої зони у третю зону добровільного відселення. По наших селах урядом тоді була розроблена спеціальна програма, яка передбачала ряд заходів щодо створення належних умов для проживання населення у цій зоні.

— Згідно з цією програмою було зроблено перезалуження земель, побудували прекрасну лікарську амбулаторію, початкову школу у селі Шахи, яку тепер нові реформатори закрили і довозять дітей на навчання у сусіднє село, — продовжує Михайло Рябий. — Але після зміни президентів держава начисто забула про цю Програму, бо не виконала ряд заходів із неї, зокрема, щодо будівництва доріг, водогону...

— Робочих місць у наших селах обмаль — сільрада, школа, лікарська амбулаторія, пошта, місцеве лісництво. Тож люди, хто має ще сили, мусять наймитувати на чужині — у Німеччині, Польщі, Угорщині. З початком карантину всі повернулися додому і пройшли обсервацію. Де вони працюватимуть після карантину, не знаю. Ймовірніше, що зареєструються як безробітні у центрі зайнятості. Хоча якби держава швидше почала реалізовувати закон про легалізацію видобутку бурштину, можна було б людей задіяти на цьому промислі. Адже наша місцевість багата покладами бурштину. Тільки щось держава не поспішає. Парадокс та й годі: грошей в бюджеті обмаль, а такий клондайк їх поповнення не використовується.

— Які пільги мають ваші мешканці із статусом постраждалих від аварії на ЧАЕС? — запитую.

— Постраждалі другої категорії отримують по 203 гривні на харчування, першої категорії — по 406, а також мають 50 відсотків знижки за електроенергію згідно з нормою, — відповідає Михайло Рябий. — Оце й усі пільги.

Люди й досі п’ють «брудне» молоко (забруднення у п’ять разів перевищує норму). Іншого вибору у них нема. Виручають городи, підсобне господарство. Інакше померли б з голоду.

Сільський голова підмітив таку деталь: карантинні обмеження (їх стараються дотримуватись) і геть зовсім незначна підтримка владою соціально незахищених (а такі у їх селах майже всі) викликають агресивність у людей, вони більше нікому не вірять, а покладаються лише на себе і на Бога. Адже у прекрасній за умовами великоозерянській лікарській амбулаторії з 1994 року немає лікаря. «А нам кажуть про ефективну медичну реформу», — справедливо дорікають мешканці обпаленого чорнобильською бідою села.

Вважають, що на рівні держави потрібно більше самостійності проявляти, менше залежати від зовнішніх «доброзичливців». Навіть прості поліщуки підказують уряду шляхи наповнення бюджету, один із яких — легалізація видобутку бурштину. Це можна зробити вже зараз, бо у лісі, де його добувають, реально і умов карантину дотримуватись, і добувати гроші для держави.

До речі, про поліське село Великі Озера, про те, як поліщуки обстоювали право на його існування, знають у світі — про це рівненськими телевізійниками знято фільм, який свого часу отримав премію на кінофестивалі у Польщі.