У відкритому Ватиканом напередодні коронавірусного карантину архіві Пія XII дослідники з Мюнстерського університету виявили лист духовного лідера українців до Папи Римського, що перебував на престолі з березня 1939 року по жовтень 1958-го, написаний у серпні 1942 року. У листі предстоятель УГКЦ називав окупаційний німецький режим «відверто диявольським» та сповіщав про факти масового винищення нацистами євреїв в Україні.

Як повідомляє Релігійно-інформаційна служба України, впливова ізраїльська газета «The Jerusalem Post» висловила припущення, що нова інформація про митрополита допоможе у справі визнання Андрея Шептицького Праведником народів світу.

Андрей Шептицький залишив по собі величезний духовний спадок — трактати, послання, листи, зокрема, «Про милосердя» та «Не убий», пасторські звернення. Народившись у 1865 році на Львівщині у графській родині й отримавши європейську освіти, Андрей Шептицький присвятив своє життя церкві, просвітництву і меценатству. Своїм коштом він розбудовував українські школи, духовну семінарію у Львові, видавав персональні стипендії студентам. Завдяки його старанням запрацювали церковний музей, народна лікарня, Земельний банк у Львові. У Галицькому сеймі, де він був віце-маршалком, та віденському парламенті він наполегливо обстоював українські національні інтереси. Згодом увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР, виступав проти переслідування поляками православних священиків і руйнування православних церков, що у 30-х роках набуло масового характеру. Шептицький разом з іншими єпископами у своєму посланні різко засудив Голодомор 1932—1933 років у підрадянській Україні та активно долучився до акції із збору продуктів харчування для голодуючих, утім, уряд СРСР від допомоги відмовився. У 1936-му в пастирському посланні «Пересторога перед небезпекою комунізму» він засудив радянську тоталітарну систему, а в 39-му — нацизм. Категорично виступав проти політичного терору.

З благословення Андрея Шептицького рішенням Національних зборів українців 30 червня 1941 року було проголошено Акт відновлення Української Держави. У трактаті «Як будувати рідну хату» він обґрунтував ідею об’єднаної України та соборної церкви.

Духовним лідером українців владика залишився і в роки Другої світової війни. Він мав сміливість не лише засуджувати в пастирських посланнях, промовах та листах злочини нацизму (у лютому 1942-го написав лист Гіммлеру, який, за словами рабина Іса-ака Галеві Герцога, головного рабина Палестини, став реакцією на «погром євреїв у Рогатині, що його допустили німці»), а й переховувати євреїв у себе вдома та у монастирях.

У своєму будинку Андрей Шептицький переховував і сина львівського рабина Курта Левіна. Він вижив, хоча його батько Єзекиїль Левін загинув у тюрмі «Бригідки», і написав книжку спогадів «Мандрівка крізь ілюзії». У ній автор розповідає про Голокост, монахів-студитів, що допомогли вижити йому і його братові Натанові, та про рятівників — братів Шептицьких: митрополита Андрея та ігумена Климентія.

«Шептицькі були унікальним даром українського народу. Митрополит Андрей врятував життя мені й моєму братові. Ігумен Климентій був моїм опікуном, чиї поради та керівництво підготували мене до життєвих випробувань», — писав автор у вступі до українського видання «Мандрівки».

Достеменно відомо, що митрополит під час Голокосту врятував життя щонайменше 150 євреям.

За життя Курт Левін доклав великих зусиль, щоб єврейська організація Яд Вашем визнала Праведниками світу Климентія Шептицького і священика-студита Марка Стека. Сьогодні понад дві з половиною тисячі громадян України удостоєні звання Праведників, але Шептицького у цього списку немає — комісія з Яд Вашем, що займалася розглядом численних звернень порятованих митрополитом євреїв ще з 80-х років минулого століття, щоразу відхиляла подання.