На знімку: легенда Карпат — озеро Синевир вабить мандрівників з усієї України.

 «Синевир» — один із плеяди перших національних парків України. Він створений у 1989 році і отримав назву від знаменитого і найбільшого озера українських Карпат. Проте озеро Синевир не єдина природна цінність цієї дивовижної території. Тож, чим живе нині і як розвивається природа парку, чи позначиться карантин на роботі установи, що чекає туристів на Синевирі влітку — про це та інше в розмові з директором Національного природного парку «Синевир», кандидатом філософських наук, заслуженим природоохоронцем України Миколою Дербаком (на знімку).

Про карантин, сезон тиші і «Первоцвіт»

— Миколо Юрійовичу, зараз у парку триває сезон тиші. Чому це так важливо і, загалом, як почувається тут дика природа Карпат?

— Зараз час, коли відбувається народження малят у багатьох видів диких тварин. Важливо забезпечити для них спокій, щоб визначальний період, від якого залежить майбутнє фауни, пройшов безболісно. Сезон тиші стартував 1 квітня і триватиме до 15 червня. Протягом двох з половиною місяців забороняється проведення робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму й неспокою. Національним природним парком «Синевир» вживаються заходи з недопущення порушення сезону тиші. Наші інспектори патрулюють територію і, мабуть, цього року маємо найбільш спокійний сезон тиші, зважаючи ще й на те, що через карантин зараз немає туристів.

Крім того, у кінці квітня — першій половині травня відбувається токування глухарів. Ці рідкісні птахи заселяють глухі приполонинські смерекові ліси, галявини, багаті на ягідники. У цих місцях удосвіта збирається до півтора десятка особин самців глухаря і починають свою пісню. При появі самок триває токування, на якому й відбувається парування. Загалом, за нашими обліковими даними, дика фауна набуває тенденції до зростання чисельності.

Водночас зараз ще триває екологічна акція «Первоцвіт», яка стартувала у березні. Служба державної охорони «Синевира» докладає всіх зусиль, аби ніхто не втручався у середовище зростання рідкісних ранньовесняних видів, які занесені до Червоної книги України. Хто наважиться на порушення закону, того чекає штраф. Екоосвітяни нацпарку проводять широку інформаційно-освітню кампанію в Інтернеті задля поширення ідей бережливого ставлення до рідкісних рослин. Значні зусилля спрямовані й на те, аби донести до людей інформацію і переконати не спалювати суху траву. Ми бачимо на прикладі Київщини, Житомирщини та інших регіонів, до яких наслідків призводять такі необдумані дії. Вогонь може перекинутися на ліс, будинки, господарські споруди. Забруднюється повітря, яким дихаємо, а відтак, знижується імунітет людини, можуть виникати захворювання дихальних шляхів, створюються сприятливі умови для розвитку онкозахворювань. Крім того, подумаймо про природу, адже у вогні гинуть рослини і тварини. На щастя, цього року пожеж у лісових екосистемах парку не було.

— Чи вніс карантин істотні зміни у роботу «Синевира», яка зазвичай доволі динамічна?

— Національний природний парк здійснює роботу відповідно до рекомендацій уряду і лікарів. Вживаються всі можливі заходи з недопущення поширення коронавірусу серед працівників. До речі, у нашому Міжгірському районі (єдиному на Закарпатті) досі не зафіксовано жодного хворого на COVID-19. Але це не повинно нас заспокоювати, тож дотримання усіх рекомендованих норм — необхідна умова. У НПП «Синевир» на період карантину припинено особистий прийом громадян; звернення приймаємо через пошту, телефонний зв’язок та Інтернет. Наші візит-центр і два туристично-інформаційні осередки також не здійснюють звичну діяльність, відмінено заплановані еколого-освітні й інші заходи, припинено відвідування туристами популярних місць, зокрема озера Синевир і Реабілітаційного центру бурих ведмедів.

Робочі місця ми забезпечили миючими та дезінфікуючими засобами, стежимо, аби постійно працівники дотримувалися санітарно-гігієнічних вимог. Забезпечено проведення режиму вологого прибирання з використанням засобів дезінфекції. Службові приміщення регулярно провітрюються. У разі наявності у співробітників ознак гострих респіраторних захворювань, їх негайно буде відправлено додому на самоізоляцію. Таких хворих серед персоналу немає. У окремих випадках для деяких працівників введено дистанційний режим роботи із застосуванням електронних комунікацій та технологій.

Отже, карантин привніс свої корективи у деякі напрями нашої роботи, але після його закінчення ми готові рухатися вперед. До слова, служба державної охорони природно-заповідного фонду працює у звичному режимі, а такі напрями, як рекреація і екоосвіта вимушені сповільнити темп.

Закликаємо громадськість з розумінням поставитися до ситуації, що склалася в Україні з приводу поширення коронавірусу, дотримуватися рекомендацій лікарів та зберігати спокій. Це допоможе всім нам пришвидшити закінчення карантину і повернутися до звичного ритму життя.

Про масштабний ремонт, Музей лісу і сплаву та півсотні робочих місць

— Знаю, що минулі два роки для вашої установи ознаменувалися потужною роботою у напрямі зміцнення матеріально-технічної бази...

— Національному природному парку «Синевир» минуло тридцять років. Ряд будівель нам залишилися у спадок від Міжгірського лісокомбінату, а, як відомо, ніщо не вічне. Тож потреба у ремонтах адміністративних і рекреаційних споруд назріла. Ми замінили покрівлі за власні зароблені кошти на 11 будівлях загальною площею 3 тис. кв. м. Серед них, як на мене, унікальна споруда візит-центру. Будівлі вже майже сорок років, зведена з елементами традиційного карпатського стилю. Дах був покритий дранкою, але вона вже відслужила свій термін. Простіше було придбати сучасний матеріал.. Та ми вирішили, що потрібен дерев’яний дах з дранки, який є гармонійний для цієї споруди. Хоча це значно дорожче. Проте ми зберегли чудовий архітектурний стиль візит-центру, з його витонченими елементами, який сам по собі вже є родзинкою.

Капітального ремонту зазнав головний офіс. Ми перекрили дах, що вже протікав, провели ремонт інтер’єру, придбали нові меблі, сучасну комп’ютерну техніку... Намагаємось іти в ногу з часом. Значною мірою ефективність нашої роботи залежить від засобів до її реалізації.

Серйозним проектом стала реконструкція Музею лісу і сплаву. Значні роботи вже виконано, проте ще не завершено. Сподіваємось, що поширення коронавірусу чи інші обставини не вплинуть на фінансування з держбюджету цього об’єкта. Як і на добудову Реабілітаційного центру бурих ведмедів. Торік ми розпочали розширення території цього закладу на шести гектарах, що дозволить збільшити кількість підопічних тварин. Докладаємо усіх зусиль, щоб ці роботи були завершені якомога скоріше.

— Час від часу зустрічаємо у мережі інформацію про обміління озера Синевир. Чи це справді так?

— Ні, це неправда. Рівень води в озері постійно змінюється. Це природно для водойми. Навесні, коли в горах тануть сніги і випадають значні дощі, рівень води в озері підвищується, а у кінці літа і на початку осені — спадає.

Амплітуда коливань сягає 4 — 4,5 метра, відповідно, змінюється площа водного дзеркала від 4,5 до 7,5 гектара.

— Мабуть, через карантин нацпарк відчутно не доотримує доходи, адже потоку туристів зараз немає. І чи не позначиться це на інтенсивності вашої подальшої роботи?

— Зазвичай перша декада травня характеризується значним потоком туристів до Синевирського озера й інших привабливих куточків нашої місцевості. Цього року зі зрозумілих причин туристів немає, але це не привід засмучуватися. Ми використали карантин для планування й удосконалення рекреаційної інфраструктури. Минулої осені відремонтували дорогу до озера, а зараз працюємо над удосконаленням екологічної стежки довкола Синевира, оновлюємо інформаційні знаки і рекреаційні зони.

Карантин — це тимчасово. Він неодмінно закінчиться. Сподіваюсь, що незабаром. Туристи повернуться, бо багатьом уже набридло сидіти вдома. Це важко, передусім психологічно. Крім того, можна прогнозувати, що цього року значна частина громадян, яка планувала відпустку за кордоном, залишиться відпочивати в Україні, бо багато країн утримають обмеження на в’їзд іноземців або ускладнять його. Тож цього літа ми очікуємо багато туристів, від яких, звичайно, залежать й надходження. А від цих коштів, у свою чергу, залежить удосконалення рекреаційної інфраструктури, зміцнення матеріально-технічної бази і деякі робочі місця. Нацпарк створив півсотні робочих місць за кошти спецфонду, тобто за гроші, які заробляємо самі.

Про чудові стосунки з громадами, нестачу дров і побутове сміття як ресурс

— Але, мабуть, не лише озеро Синевир і Реабілітаційний центр бурих ведмедів приваблюють туристів до національного парку?..

— Туристам парк давно відомий мальовничими горами, потічками, пралісами... Окрім всіма знаного Синевира, в нацпарку є ще одне чудове озеро, що зветься Диким. Воно знаходиться на північно-східному схилі гори Гропа.

Це справді тихе, затишне місце, яке вабить багатьох мандрівників.

Цікавим куточком національного парку є верхове болото Глуханя, що знаходиться між селами Синевир і Негровець. Цей унікальний об’єкт є найбільшим сфагновим болотом у Горганах. Воно займає площу 17 гектарів, розташоване на висоті 608 метрів над рівнем моря. На території НПП «Синевир» є ще одне сфагнове оліготрофне болото Замшатка, площею 4,2 га, яке за складом рослинності та живленням є верховим типом болота і має опуклу сферичну форму. Воно належить до хвойно-чагарникових, сфагнових і торф’яно-осокових угрупувань. Характерною ознакою болота є сфагнові, рідше зелені мохи товщиною 40 сантиметрів, які розкинулись густим килимом над торфом.

А ось водоспад Білий Звір знаходиться практично біля автодороги, що веде до Синевирського озера. Холодна вода спадає зі скелястого схилу гори, з-поміж смерек і буків, переливаючись по камінню, перетворюється в шумовиння — з прозорої на білу, — створюючи неперевершену красу. Мандрівники у захваті від водоспаду, а деякі приймають душ під його чистою водою.

Крім цього, по території парку ми розробили мережу стежок різної складності. До послуг туристів три екологічні, дві науково-пізнавальні і вісім туристичних стежок. Отже, відпочиваючи у НПП «Синевир», туристам є куди піти і на що подивитися!..

— «Синевир» — особливий національний парк. Його оточують п’ять сіл, у яких немає газогону, а населення головним чином використовує для опалення будинків дрова...

— З цього приводу варто навести деякі цифри. У нашому невеличкому гущанку-регіоні проживає майже 20 тисяч чоловік, а це сім тисяч домогосподарств. Для них, за скромними підрахунками, потреба в дровах на рік становить 55 — 60 тисяч кубометрів. Усі ліси довкола цих сіл перебувають у власності НПП «Синевир»; інших лісокористувачів поблизу сіл немає. Переважній більшості місцевого населення купити дрова в інших лісокористувачів, які проживають на значній віддалі від їхніх помешкань, немає можливості. За останні роки НПП «Синевир» потребу місцевого населення в дровах забезпечував орієнтовно на 50-60 відсотків. Більш заможні господарі завозять дрова з Міжгірського та Хустського лісгоспів, хоча там теж відчувається дефіцит твердого палива. Сільські ради нашого регіону неодноразово зверталися до НПП «Синевир», обласної влади та до екологічного відомства з проханням не забувати про людей, які проживають у межах нацпарку, а дати дозвіл на заготівлю дров відповідно до потреб, звісно, з урахуванням природоохоронного законодавства.

Це проблема цього регіону, і це проблема наша, бо живемо тут. І з розумінням ставимось до потреб людей. Тож шукаємо вихід із ситуації. Для нас важливо зберегти добре сприйняття парку місцевими жителями, яке ми вибудовували десятиліттями. У нас зараз чудові стосунки з сільськими громадами і хочеться їх зберегти й надалі. Від цього залежить ефективність дій зі збереження природи. Нам зовсім не хочеться, щоб люди од відчаю вдавалися до самовільних рубок, які відтак можуть потягнути за собою конфлікти між НПП «Синевир» і громадами. Подібні ситуації можна спостерігати у деяких національних парках України. Та найгірше, що на відновлення добрих стосунків можуть піти десятиліття, а це болісно позначиться і на справі охорони природи, і на людях. Та ми дивимось уперед з оптимізмом і сподіваємось на підтримку Міністерства енергетики та захисту довкілля.

Також хочеться торкнутися проблемного питання, що стосується поводження з відходами. Це проблема всієї України, а у нас, в гірських районах, вона особливо відчутна. Деякі країни успішно використовують побутове сміття як ресурс, трансформуючи його в енергію. Для нас ця модель особливо актуальна, оскільки вона хоча б частково зменшила залежність населення від дров. Звісно, це ідеалістичний погляд, який потребує інвестицій, державної підтримки і свідомості людей. Але мислити й діяти слід по-сучасному. І сміливо! Тоді й доможемось результату.

Вів розмову Василь НИТКА.

Міжгірський район, Закарпатська область.

Фото Юрія БАБІЧИНА.