Боспорське царство України: Кімерія, Cкіфія, Еллада

На фото 1: Проф. Валерій Бебик біля руїн Пантикапеї – столиці Боспорського царства України.

Древнє українське місто Пантикапей за всю майже 2700-літню історію не раз  змінювало свою назву. Пантикапей нині -- Керч. Але з V ст. до н.е. по IV ст. н.е. воно мало назву Боспор і було столицею потужної Боспорської держави, що конкурувала з Першим (не італійським) Римом...

Уся так звана Всесвітня історія була у XVI--XVII століттях фальсифікована істориками Священної Римської імперії германської нації, відомої під назвою Першого рейху. 
      
Вони придумали міф про колонізацію греками Середземномор'я -- українського Причорномор'я, яка начебто відбулася в часи елліністичного періоду античної доби. 
      
Антична доба Всесвітньої історії тривала з VII ст. до н.е. по VI ст. н.е., а елліністичний період античної доби тривав з IV ст. до н.е. по І ст. н.е.
      
Саме в рамках цієї античної доби, на думку істориків Першого рейху, і відбулася фейкова грецька колонізація Української Тавриди. Особлива роль у цій концепції була приписана малоазійському місту Мілету. 
      
Воно начебто створило більшість еллінських поселень на українському узбережжі Чорного моря, починаючи з VI  ст. до н.е. І керували цими процесами жерці храму сонячного бога Аполлона... 
      
Як стверджував філософ Станіслав Бондар: "Уся література, яка досліджує цей період, фіксує щільні контакти між містом Мілет і тими колоніями грецькими, які перебували на теренах сучасного Криму і Північного Причорномор'я". 
      
Отже, літератори та історики античної доби свідчили про інтенсивні контакти між містом Мілет та еллінськими містами в Українському Причорномор'ї. Такі контакти, як стверджують археологи, справді були. 
      
Документально абсолютно не підтверджено, що саме греки були засновниками елліністичних міст у Тавриді. Проте нав'язана германськими істориками Першого рейху теза про грецьку колонізацію Українського Причорномор'я і досі жива. А музейні працівники переповідають її відвідувачам кримських (і не тільки кримських) музеїв.   
      
Боспорське царство було скіфо-еллінською державою. І в цьому зв'язку нас цікавить питання скіфського родоводу, яке стає ключовим питанням в дослідженні проблематики виникнення феномену еллінізму. В основі цієї еллінської проблематики, на нашу думку, лежить ключове питання: хто-кому-скіф?
      
Усталені наукові міфи переконують нас, що скіфи (як етнос) існували приблизно з V ст. до н.е. -- до V ст. н.е. У полоні цієї міфології германських істориків Першого рейху і досі перебуває українська історична наука, зокрема українська археологія.
      
Так, відомий український археолог Сергій Крижицький не так давно стверджував: "З самого початку, коли сюди переселялися вихідці з Мілету, тут місцевого скіфського населення не було. Скіфи починають з'являтися в цьому регіоні приблизно в другій половині шостого століття до н.е.".
      
Такої само думки дотримується і український археолог Валерій Крутілов: "Навряд чи греки прийшли з Північного Причорномор'я. Швидше за все, це була автохтонна група, котра вже була в Малій Азії і материковій Греції. Саме ці греки і колонізували Північне Причорномор'я". 
      
Усі ці слова не є винятком. Переважна частина сучасних істориків автоматично перейнялась германською концепцією грецької колонізації Українського Причорномор'я, яка суперечить реальним фактам археологічної науки. Вона принижує роль предків українців -- скіфів та свідомо перекручує історію еллінської цивілізації на Півдні України. 

Якщо ми спробуємо проаналізувати історію скіфо-еллінського міста Пантикапей (ФОТО 1), яке стало в V ст. до н.е. столицею Боспорського царства України (ФОТО 2), ми побачимо, що це справді була скіфо-еллінська держава, яка не мала конфліктів на релігійній основі. Україна, до речі, до вторгнення російських гібридних військ до Криму і Донбасу, завжди була релігійно і етнічно толерантна.
      

На фото 2: Карта Боспорського царства України, яке контролювало український Крим і українську Кубань.

Традиційна полікультурність і поліетнічність, які завжди були і є характерними з древніх і до сучасних часів для українського суспільства, найкраще проявляється в традиціях поховань. Зокрема, в Пантикапеї археологи знайшли дуже цікаве поховання еллінської доби. Воно дало чимало відповідей і сформулювало чимало нових запитань щодо особливостей формування і розвитку тогочасного суспільства Боспорського царства України.
      
Давнє українське місто Керч, нині тимчасово окуповане російськими агресорами, оточене ланцюгом скіфських курганів, що проглядаються на горизонті. Усе це -- артефакти поховальних традицій, зокрема часів Боспорського царства. 
      
Один з таких артефактів -- Мелек-Чесменський курган IV століття до н.е., який розміщується в самому центрі Керчі. Такі монументальні усипальниці будувала місцева скіфо-еллінська знать.  
      
Ще один такий курган на околиці міста має назву Царський. Це шедевр античного будівництва, який випередив свій час. Він спроектований дивовижним чином: коли входиш до нього, шлях здається значно довшим, ніж є насправді. Варто  озирнутися і бачиш яскраве світло, немов від свічі. 
      
Могила у цьому кургані нині пуста (ФОТО 3). Не виключено, що в ньому міг бути похований легендарний герой Геракл -- прабатько скіфів-аріїв і спартанців-дорійців. За міфами, він народився поблизу міста Пантикапей. А в музеї Пантикапеї/Керчі і досі зберігається його надгробний пам'ятник.

На фото 3: Пантикапей. Царська гробниця (ймовірно, Геракла – прабатька скіфів і спартанців).

Сергій Охотников, голова Одеського археологічного товариства свідчить: "Це пов'язано якраз з дорійською навалою. Тому що Грецію свого часу, судячи з археологічних даних, наприкінці другого тисячоліття до н.е. захопила навала якихось племен, які прийшли з півночі. Північ від Греції -- це наша територія. Саме з наших земель і прийшла ця навала. Їх називали лелегами, пелазгами тощо".
      
Вчені ХІХ століття Єгор Классен і Олександр Чертков вважали, що пелазги заселили територію сучасної України протягом IV--III тис. до н.е., а філолог Олексій Соболевський ототожнював пелазгів з носіями Трипільської археологічної культури, що були предками кочового племені кімерів, або кімерійців. Частина кімерійців, за версією Геродота, осіла в Криму, змішавшись з місцевим населенням, отримала назву таврів, а згодом -- тавро-скіфів.
      
Про роль кімерійців у кримській античній історії, зокрема, писав у V ст. до н.е. "батько історії" Геродот: "Ще й тепер у Скіфії є кімерійські фортеці й кімерійські переправи, є й країна, що називається Кімерія, є й так званий Кімерійський Боспор". 
      
Загалом простежується цікавий цивілізаційний ланцюжок, який пов'язує трипільців (племена лелегів, пелазгів, теукрів), сіверів (вони ж - сумери, чи кімери) і таврів  (скіфо-таври).
      
Священною твариною у племен Трипільської цивілізації був бик, він же -- тавр. Тавром прикидався еллінський бог Зевс, коли бігав наліво до чужих жінок. Згадайте, наприклад, міф про викрадення Зевсом красуні Європи. 
      
Зевс тоді перетворився на бика і запропонував Європі, дочці фінікійського царя Фенікса, перепливти з ним Боспорську затоку, яку Геродот називав Кімерійською. 
      
У Пантикепеї і досі височіє гора Мітридат -- на честь сонячного бога Мітри. Його зображували як чоловіка з головою бика (тобто тавра) або як юнака з кинджалом, що здійснює ритуальне вбивство бика...
      
Між іншим, Кримські гори тоді теж називалися Кімерійськими. 
      
Відомий український індолог Степан Наливайко писав: "...Сівери тотожні індійським сувірам; сувіри в епосі ("Махабгарата") ототожнюються з сіндами, а Сіндіку -- "Країну сіндів" біля Керченської протоки знають ще в п'ятому столітті до н.е.; саме до Тмуторокані на теренах колишньої Сіндики прагнув добутися новогород-сіверський князь Ігор".
      
Отже, завдяки дослідженням Степана Наливайка, ми можемо простежити зв'язок між сіверами-сумерами (які жили на території Чернігівської та Сумської областей), сіндами (які жили в українській Кубані), кімерами (які жили в Тавриді, зокрема в Криму) і сумерами-шумерами (які жили в Месопотамії; нині це територія Іраку).
      
Деякі античні автори, які писали після Геродота (V ст. до н.е.) згадують Сіндську Скіфію, яка була локалізована в пониззі Дніпра-Борисфена. Отже, ми можемо зробити висновки, що сінди-сувіри-сівери-кімери жили не тільки на Кубані, а й в інших регіонах Древньої України. 
      
Нині це території Чернігівської, Сумської, Полтавської, Дніпровської, Донецької, Херсонської, Кримської областей України, української Кубані та Ставропілля. 
      
Грецький історик Демосфен, стверджував, що Афіни отримували половину необхідного їм хліба саме з Боспору  Кіммерійського -- 16 тисяч тонн на рік! 
      
Як свідчать археологи, Пантикапей мав фортецю, яка була набагато потужніша, ніж система кам'яних укріплень Афін. Та й некрополь дуже відрізнявся від грецьких некрополів.  Він складався з довгого ланцюга курганів, який прямував з міста в безмежний скіфський степ...
      
Аналіз поховань Боспорської знаті свідчить про скіфську курганну традицію, дещо вдосконалену еллінами Української Еллади. Це вдосконалення полягає в активному використанні кам'яних брил при побудові внутрішньої камери та входу до усипальниці. 
      
Проте сама скіфська курганна традиція поховання померлих фіксується археологами щонайменше з ІІІ тис. до н.е. і є додатковим свідченням того, що скіфи, як писав Помпей Трог, старші за єгиптян.
      
Пантикапей мав цитадель, потужнішу за цитадель Афін. Самі поміркуйте, чи могла колонія мати більшу фортецю, ніж метрополія? Явна нестиковка істориків Першого германського рейху...
      
Віднайшовши карту давніх Афін, я побачив, що половина території міста називалась  Mеліта. Офіційна історична наука свідчить, що Мілет розташовувався в Малій Азії, а не в Греції. А сучасний український дослідник Павло Гарачук стверджує, що стародавні Афіни, насправді, були біля сучасного міста Мелітополя.
      
Варто зазначити, що питання локалізації тих чи інших держав, міст, народів, згаданих в історичних та літературних джерелах, завжди були предметом наукових дискусій.
      
Наприклад, "батько історії" Геродот та "батько географії" Страбон писали свої праці, посилаючись на свої враження від власних подорожей, змішуючи їх з переказами, міфами і казками. 
      
Згодом цю методологію назвали красивим терміном "історична традиція". В історичних книгах, починаючи з Середніх віків, почали писати: "Як стверджує історична традиція..." Далі -- за текстом... 
      
Тому, коли нам кажуть, що історична традиція, сформована істориками Першого германського рейху, то є абсолютна істина, ми маємо право на сумніви. З таким само успіхом ми можемо стверджувати, що сказане сучасними українськими дослідниками, теж колись зробиться так званою "історичною традицією". 
      
Хоча сучасні підходи все-таки передбачають комплексний аналіз фактів з історії, археології, географії, мовознавства, теології та міфології.
      
Варто ще й провести аналіз міфологічних джерел щодо створення давньоукраїнського міста Пантикапей. Вони також підтверджують не грецьку, а сумерсько-кімерійську версію заснування столиці Боспорської держави.
      
Як стверджують еллінські міфи, місто Пантикапей заснував син одного з царів Сіндіки -- Аета. Його країна звалася Ея і була локалізована на землях української Кубані. 
      
Коли воїни Еї переслідували грецьких крадіїв-аргонавтів, які вкрали в них золоте руно, вони зійшли на берег Боспору Кімерійського. І тамтешній скіфський цар Агает дав їм частину своєї землі, де й було засновано у VI ст. до н.е. місто Пантикапей. Отже, в VI ст. до н.е. скіфи вже там жили, що суперечить версії істориків Першого германського рейху. 
      
І ще одна версія. На цей раз -- космічна. Сумери розділяли небесну сферу на три частини, які вони називали шляхами:  шлях сумерського бога неба Ану  відповідав поясу зодіаку; шлях бога Енліля -- північній півкулі Землі; а шлях бога Ея -- південній півкулі Землі.
      
На території української Кубані, тимчасово окупованої Росією, і досі протікає річка Ея і розташоване місто Єйськ. А Азовське море, на переконання наших предків, було кордоном між Європою і Азією. 
      
А дехто каже, що воно було кордоном між західною і східною півкулею землі в античні часи. Таким собі нульовим кімерійським Грінвіцьким меридіаном...
      
Боспорська держава є однією з найдавніших державних утворень на території сучасної України.  Історики стверджують, що її об'єднання, відбулося навколо храму сонячного Бога Аполлона навколишніх скіфсько-еллінських міст. 
      
Цей храм випускав монету "АПОЛ" (ФОТО 4), що підтверджує інформацію про те, що культ Аполлона народився саме на території Української Еллади.

 
На фото 4: Боспор. Монета АПОЛ (V ст. до н.е.). На аверсі монети – зображення мурахи. За міфами, батько скіфів і спартанців Геракл та скіфський цар Ахілл народилися в місті племені мурах – Мірмікії (поблизу Пантикапея).
 
На монетах Боспорського царства України, яке проіснувало з V ст. до н.е. до IV ст. н.е., розміщували зображення сонячного бога Аполлона або царів, а також арійський тризуб (ФОТО 5). 

На фото 5: Боспор, монета царя (вазилевса) Савромата з тризубом (V ст. до н.е.)
 
Згодом тризуб переходить на монети Києворуської держави, яка у ІХ--ХІІ ст. н.е. стає генетичною спадкоємицею Боспорського царства України (ФОТО 6). 

На фото 6: Київ, монета князя Володимира Великого з тризубом (X ст. н.е.)
 

У цей само час на престолі Тмутороканського князівства, створеного легендарним київським князем Святославом на землях української Кубані та східного Криму, керували чернігівські князі, які були підпорядковані Києву. Але це тема для окремої розмови...
      

Валерій БЕБИК,
доктор політичних наук, професор, 
голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.