До участі в ньому було залучено народних депутатів України, співробітників органів державної влади, вчених, представників громадських організацій.
У центрі уваги перебували такі питання: електронна демократія і дотримання демократичних цінностей, правове забезпечення форм безпосередньої демократії в контексті концепції електронної демократії, електронні голосування та проблеми реалізації народного волевиявлення, міжнародні стандарти електронної демократії, електронна демократія як форма політичної комунікації, законодавче забезпечення хмарних технологій.
У ході обговорення народним депутатом України, академіком НАН України Олександром Копиленком наголошено на важливості поєднання таких елементів, як демократія, належне урядування та верховенство права.
Е-демократія є частиною, одним із напрямків державної політики цифрової трансформації суспільства, впровадження якої передбачає створення умов, за яких громадяни відчуватимуть переваги технологій у своєму житті.
Розробка й реалізація парламентом, органами державної влади та місцевого самоврядування політики е-демократії має сенс лише за умов реального визнання потреб використання цифрових технологій, із відповідним нормативно-правовим підґрунтям, задля розвитку та посилення демократичної практики. Метою державної політики е-демократії є забезпечення багатовекторних інтерактивних потоків комунікації, покликаних поєднувати громадян, депутатів усіх рівнів та виконавчу гілку влади. Безумовно, е-демократія не є панацеєю від усіх проблем суспільних комунікацій, але вона сприяє розвитку двох історичних категорій — демократії та Інтернету.
Ефективність впровадження електронної демократії залежить від багатьох чинників, що потребують науково-експертного обговорення та формування відповідної концепції розвитку.
В. о. директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України Євген Бершеда зазначив, що згідно з Рекомендацією CM/Rec (2009)1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам з питань електронної демократії пропонується розглядати е-демократію в контексті можливостей для зміцнення, підтримки й посилення демократії, демократичних інститутів і демократичних процесів, а також запровадити, розробити або переглянути політику та практику електронної демократії. Усі складові е-демократії: електронний парламент, електронний суд, електронне посередництво, електронні вибори, електронний референдум, електронні петиції, електронні кампанії тощо — потребують законодавчого забезпечення. У зв’язку з цим виникає низка питань, зокрема, щодо забезпечення рівності прав (доступу до інформаційно-комунікаційних технологій, відповідної інфраструктури, Інтернету), гарантованості персональної ідентифікації та особистої реалізації прав, волевиявлення і свободи вибору, гарантій та захисту конфіденційної інформації тощо.
Завідувач відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства, доктор юридичних наук, професор Оксана Клименко зупинилася на питаннях е-демократії в контексті прагматичного підходу до правової моделі. Ідея цифровізації (діджиталізації) держави має бути збалансована усвідомленням практичної корисності моделі, її інструментального значення для досягнення цілей сталого розвитку та прогресу з урахуванням існуючих і потенційних ризиків. Е-демократія представляється формою реалізації громадянами своїх політичних і громадянських прав за допомогою використання цифрових або інформаційно-комунікаційних технологій. Як форма реалізації прав е-демократія має розглядатися як альтернативний (субсидіарний) варіант традиційно визнаним способам та практикам правореалізації. Відтак мета впровадження — сприяння розширенню можливостей реалізації прав громадян. Е-демократія може отримати втілення у різних видах громадських обговорень, а також охоплювати певні етапи демократичного процесу (наприклад, ідентифікація в реєстрах, надання інформації та уточнення даних, голосування, підрахунок голосів, зведення відомостей, прийняття рішення тощо). При цьому політико-технологічний вектор «згори-вниз» потребує власних цифрових можливостей держави, її матеріально-технічного, технологічного, інфраструктурного забезпечення, а також програми широкої суспільної інклюзії, діалогу і взаємодії держави та громадянського суспільства.
Завідувач сектору Інституту законодавства, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Ірина Куян вважає, що сучасне суспільство неможливе без електронних засобів комунікації. Термін «цифрова держава» іманентно характеризує сучасну демократичну та правову державу. Водночас електронна демократія не є новим видом чи типом демократії і покликана сприяти розвитку представницької та безпосередньої її форм, одночасно забезпечуючи права людини і громадянина, не лише політичні, а й особисті. Запровадження цифрових технологій у сферу політики має гарантувати виборчі права громадян України, основу яких становлять конституційні права і свободи людини та громадянина. Саме в такому контексті можна вести мову про дотримання виборчих принципів. Моделювання сучасної електронної демократії має відбуватися на основі врахування цінностей правової держави та громадянського суспільства.
Головний науковий співробітник Інституту законодавства, доктор юридичних наук, доцент Тетяна Тєлькінєна звернула увагу на потребу одночасної розбудови повноцінної демократії та її діджиталізації. Зокрема, ефективні партнерські відносини між громадянами та правоохоронними структурами в Україні мають формуватися паралельно у форматі як офлайн, так й онлайн.
Якщо в США, Великій Британії та інших розвинутих країнах реалізація концепції «Community policing» має доволі давню історію, то для України це — принципова новація у механізмі взаємодії суспільства й органів державної влади. Окрім цього, варто зосередитися на обговоренні чинників підвищення рівня проактивності українських громадян в управлінні державними справами. Повноформатна електронна демократія передбачає активну е-комунікацію громадян із посадовими та службовими особами органів місцевого самоврядування і органів державного управління всіх рівнів. З огляду на це необхідно модернізувати профільне законодавство та сприяти поліпшенню практик здійснення громадських слухань, громадських експертиз, місцевих ініціатив тощо.
Заступник завідувача відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства, кандидат юридичних наук Тарас Скомороха відзначив необхідність дотримання принципу таємного голосування під час удосконалення законодавства про вибори та референдуми. У зв’язку з тим, що останнім часом у вітчизняному політичному середовищі активно обговорюється питання запровадження електронного голосування на виборах і референдумах, це передбачає і вирішення питання ідентифікації особи виборця. При підготовці концепцій і законопроектів щодо електронного голосування має бути дотриманий загальновизнаний принцип виборчого права стосовно таємного голосування, вивчений зарубіжний досвід, а також врахована Рекомендація Rec (2004) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо правових, експлуатаційних та технічних стандартів електронного голосування, відповідно до якої електронне голосування має бути таким самим надійним та безпечним, як демократичні вибори та референдуми, які не передбачають використання електронних засобів.
Завідувач сектору Інституту законодавства, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Юрій Данилюк наголосив, що в передвиборній програмі кандидата на посаду Президента України Володимира Зеленського було зазначено, що першим буде ініційовано законопроект «Про народовладдя», що визначатиме механізм, за яким тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії. У сучасній Україні це має відбуватися із максимальним використанням новітніх технологій. Одним із шляхів виконання означених програмних намірів стане закон, який визначатиме право народу на внесення на розгляд парламенту законопроекту або законодавчої ідеї (тобто сформульованої у довільній формі проблеми в правовому регулюванні певного питання та загальні шляхи її законодавчого вирішення), із використанням електронного цифрового підпису чи інших електронних засобів ідентифікації. Таке розширення механізмів прямої демократії сприятиме реалізації принципу здійснення влади народом, відповідно до суспільних очікувань і згідно з європейськими стандартами.
Перший заступник голови Комісії з питань науки та ІТ Української спілки промисловців і підприємців Олег Гусєв критично охарактеризував проект Закону України «Про хмарні послуги» (реєстр. № 2655 від 20 грудня 2019 р.).
На його думку, немає необхідності запроваджувати регулювання діяльності з надання хмарних послуг та використання технологій хмарних обчислень. У світі використовується багато інших подібних технологій, зокрема: «туманні технології», «грід-технології» та ін. З цього питання необхідно добре вивчити ринок хмарних послуг в Україні (кількість учасників, об’єм ринку тощо), а також зарубіжний досвід впровадження стратегій цифрової трансформації держави (Стратегія Cloud First). Запропоновані в проекті новації, на переконання доповідача, суперечать Конституції України та створюють колізії у законодавстві України.
Доцент Дніпровського гуманітарного університету, кандидат історичних наук Наталія Бочарова зауважила, що застосування нових форм е-демократії потребує вивчення результатів наукової діяльності зарубіжних вчених, досліджень Інституту Інтернету і суспільства імені Александра фон Гумбольдта (Німеччина) (Alexander von Humboldt: Institut fur Internet und Gesellschaft), який, у свою чергу, входить у Глобальну мережу дослідницьких центрів Інтернету та суспільства (Global Network of Internet and Society Research Centers).
Представлені учасниками науково-експертного обговорення доповіді з пропозиціями та рекомендаціями щодо законодавчого забезпечення запровадження електронної демократії в Україні будуть передані профільному парламентському комітету.
14—15 травня 2020 року Інститутом законодавства Верховної Ради України проведено круглий стіл «Впровадження цифрових технологій у системі правосуддя», в центрі уваги якого перебували сучасні тенденції розвитку електронного судочинства.
Як відзначив у своєму виступі народний депутат України, академік НАН України Олександр Копиленко, електронне правосуддя є одним із ключових аспектів електронної демократії як складової інформаційного суспільства. За його словами, термін «електронний суд» використовується в Україні у двох значеннях. У вузькому розумінні — це підсистема в системі Єдиної судової інформаційної системи України, призначена для забезпечення своєчасного отримання учасниками судового процесу повісток та повідомлень про розгляд судових справ та процесуальних документів, ухвалених під час розгляду справ. У широкому — це самостійна унікальна форма судового процесу, заснованого на новітніх інформаційних технологіях, що забезпечують повний цикл розгляду судової справи в електронному форматі.
В. о. директора Інституту законодавства, член-кореспондент НАН України Євген Бершеда зазначив, що практика електронного судочинства поширена в США, Канаді, Великій Британії, Італії, Німеччині та інших країнах.
Наприклад, у США успішно функціонує електронна судова система із вільним доступом — PACER, яка дозволяє отримувати інформацію про судовий документ, ознайомлюватися з реєстром прийнятих заяв, вивчати перебіг розгляду справи й історію ухвалених рішень, а також переглядати календар призначених засідань. Для подання документів до судів використовується додаток CM/ECF у вигляді особистого кабінету, доступ до якого надається за виданим державою паролем, а всі документи мають бути надіслані в pdf-форматі.
У Канаді за заявою сторони процесу суд може ухвалити рішення про проведення електронного судочинства. При цьому самі сторони мають зазначати, як краще провести засідання та які при цьому використовувати технології. Безпаперова система судочинства поширена в канадських судах усіх інстанцій і передбачає використання онлайн-подання документів, електронний доступ до судових протоколів, розкриття інформації та використання технологій у залі судового засідання.
Електронне судочинство Німеччини передбачає, що подання документів, їх оброблення та винесення рішення відбуваються в електронному форматі. За допомогою платного особистого кабінету є можливість у письмовій формі вступати в дискусії з опонентом та оспорювати надані ним документи.
Завідувач відділу моніторингу законодавства Інституту законодавства, кандидат юридичних наук, доцент Тетяна Барабаш висловила переконання, що в Україні існують усі передумови для впровадження «Електронного суду» як форми судового процесу: апробовані інформаційні технології, які забезпечують швидкі та безпечні зносини учасників при здійсненні ними юридично значущих транзакцій; досвід інших країн, які повною мірою запровадили такі інформаційні технології в судочинство; законодавча база, якою започаткований рух у напрямку інформатизації різних, у тому числі, судових, суспільних відносин; досвід функціонування цієї нормативної бази; стратегічне бачення необхідності реформування вітчизняного судочинства в напрямку запровадження повноцінного «Електронного суду»; відповідний запит суспільства; готовність судової системи.
З позиції заступника завідувача відділу моніторингу законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, кандидата юридичних наук, доцента Людмили Левицької, у сучасних умовах розвитку державності особливої актуальності набувають наукові розробки в напрямку дослідження таких елементів електронного судочинства: можливості повноцінної двосторонньої комунікації між судом, учасниками судового процесу й усіма іншими заінтересованими особами за допомогою засобів сучасних електронних інформаційно-комунікаційних технологій; визнання існуючих електронних інформаційних ресурсів належними та цілком допустимими доказами в судовому процесі; можливості вчинення в електронному форматі усіх процесуальних дій в усіх видах провадження.
На думку судді Окружного адміністративного суду м. Києва Костянтина Пащенка, нормативно-правові підходи до цифровізації системи судової влади в Україні передбачають реалізацію таких можливостей: забезпечення двосторонньої комунікації між судом, учасниками судового процесу й усіма іншими заінтересованими особами за допомогою засобів сучасних електронних інформаційно-комунікаційних технологій; визнання електронних інформаційних ресурсів і електронних транзакцій належними та допустимими доказами в судовому процесі; вчинення усіх процесуальних дій в електронному форматі.
У ході обговорення перспектив запровадження електронного судочинства суддя Господарського суду Одеської області Лілія Грабован виокремила такі проблеми: система автоматизації судів, органів та установ системи правосуддя не відповідає вимогам технічного захисту інформації для інформаційно-телекомунікаційних систем, де обробляється інформація з обмеженим доступом (зокрема, персональні дані, таємниця слідства, медична таємниця, таємниця усиновлення, службова інформація тощо), та є вразливою до інформаційних загроз; існування розрізнених локальних баз даних судів, органів та установ системи правосуддя (система підтримує тільки обмін даними діловодства методом обміну пакетами даних між різнорідними системами управління баз даних, встановленими в судах, органах та установах системи правосуддя); існуючий функціонал Автоматизованої системи документообігу суду не надає можливості спільної роботи з документами; програмне забезпечення відеотрансляції судових засідань та організації відеоконференцзв’язку не використовує консолідований центр обробки, збереження та відтворення мультимедійної інформації; віддалений доступ користувачів ЄСІТС до будь-якої інформації, що зберігається в електронній формі відповідно до диференційованих прав доступу, неможливий без запровадження централізованих політик керування обліковими записами користувачів, який сьогодні відсутній у системі (здійснюється на прикладному рівні для кожної окремої підсистеми).
Основними напрямами роботи із запровадження повноцінного електронного судочинства названо: переорієнтацію філософії державного електронного урядування з потреб державного апарату на потреби громадян та бізнес-структур, уніфікацію електронних технологій у галузі електронного урядування, персоніфікацію доступу, оновлення порядку судового провадження з урахуванням цифровізації судочинства.
Узагальнені пропозиції та рекомендації учасників круглого столу заплановано до публікації у науково-практичному виданні.
