— Була ще третя поштарка, Тамара, — ділиться Надія Василівна. — Але її скоротили. Тепер на нас двох навантаження збільшилося, а зарплата зменшилася, бо ж працюємо двічі на тиждень. Щоправда, — додає, — доводиться розносити пошту та пенсію не лише у вівторок та п’ятницю, а й у суботу. Поштова машина приїжджає восени чи взимку, коли вже темно. Ми не встигаємо за два робочі дні справитися. Ось і виходить, що третій працюємо задарма. У місяць виходить приблизно півтори тисячі гривень зарплати.

Начальник поштового відділення Головківки Ольга Москальченко погоджується з листоношами. Добре, каже, було б, аби той третій день оплачувався. Село за територією велике, розкидане. Кожен поштар, поки рознесе кореспонденцію та реалізує супутні товари, долає майже 15 кілометрів. У негоду, по розбитих дорогах, це особливо нелегко. Але така ситуація не тільки у Головківці, а в більшості сільських поштових відділеннях.

Справді, у сусідніх з Чигиринським, Кам’янському, Смілянському, Черкаському та в інших районах, поштарі також скаржилися на неоплачувану роботу. До того ж, зазначали, вони за власні кошти ремонтують велосипеди, купують собі робочі куртки та взуття, хоч це все повинна постачати їм Укрпошта.

— Років вісім тому нам оголосили, що видадуть нові велосипеди, — пригадує Надія Будник. — Сказали, що перед цим ми повинні здати брухт: або старі веломашини, або якийсь металевий непотріб. Ми обрали другий варіант. Й добре, що так зробили. Бо більше про нові велосипеди ніхто й не згадував. То ж тепер нав’ючуємо на відремонтований власноруч старий двоколісний транспорт поштові сумки, товари ширвжитку та й гайда по своїх дільницях.

Колись сільські, селищні відділення Укрпошти працювали щодня, крім неділі й понеділка, та виконували лише поштові функції. Тепер приміщення поштового зв’язку схожі на супермаркети. Не зовні, бо найчастіше вони обшарпані, незатишні, без будь-якого опалення, а зсередини. На полицях відділень поштового зв’язку ще можна побачити газети, журнали, поштові листівки та конверти. Однак більшу частину приміщення займають «супутні товари». Тут стоять пляшки з соняшниковою олією та оцтом, пакунки з макаронами, крупами, борошном, печивом, цукерками. Є пральні порошки та відбілювачі, насіння квітів і городніх культур. Завозять для реалізації ще й вершкове масло, консерви, ковбаси... Все це добро листоноші зобов’язані пропонувати жителям села і реалізовувати.

До прикладу, те ж поштове відділення Головківки має продати щомісяця товарів на 10 тисяч гривень! Листоноша отримує всього сім відсотків від суми реалізованої нею продукції. Що й казати, негусто. А коли згадати про фантастичні зарплати та премії топ-менеджерів Укрпошти, нараховані за мільйонні прибутки, які заробили акціонерному товариству ось такі листоноші, як у Головківці, то стає зовсім сумно.

Нині, під час передплатної кампанії на періодичні друковані видання на друге півріччя, щодня доводиться спілкуватися з поштовими працівниками різного рівня. «Не для преси» вони жаліються, що відбулося відчутне скорочення робочих місць: на сортуванні газет, у передплатних підрозділах тощо. Працювати стало набагато важче, а зарплата не відповідає ні навантаженню, що виросло, ні прискореному темпу, в яких доводиться трудитися працівникам центральних поштових відділень, обласної дирекцій Укрпошти. Ось і звільняються з роботи поштовики. Знайти на їхнє місце нових людей — надзвичайно проблематично.

Керівництво Укрпошти з гордістю заявляє, що розпочата реформа галузі триває і вже дає свої плоди. Й це справді так. Адже вся країна бачить, які «плоди» отримують за свої старання реформатори. Тим часом фахівці галузі, ветерани кажуть: аби перетворення у поштовому зв’язку його організатори почали не з подвоєння своїх окладів, а з підвищення зарплат рядовим поштовикам, середній ланці менеджменту, з поліпшення їхніх умов праці, з ремонту занедбаних поштових відділень та їхнього переоснащення — ця реформа знизу принесла б справді масштабний успіх.

Поштовий зв’язок не тільки економічно зміцнів би, а й набув сучасного європейського вигляду, прикрасив би інфраструктуру сіл, селищ та містечок країни.

Невже, щоб здійснити успішну реформу, котра, як повітря, необхідна колективу Укрпошти, та й всій країні, потрібно дуже багато? Зовсім ні. Лише зменшити непомірні апетити керівної верхівки поштової галузі й пустити мільйони гривень прибутків на оновлення й підвищення зарплати працівникам поштового зв’язку. Так у всякому разі чинять справжні реформатори. Далекоглядні керівники, котрі думають не про миттєву власну вигоду, а про розвиток галузі, про завтрашній день багатотисячного колективу.

Фото автора.