Досвід парламентаризму в Україні має приклади творення законів уночі, зокрема — прийняття у 1996 році Основного Закону країни — Конституції України. Тоді народними депутатами України рухали прагнення до розбудови української державності, її правове і конституційне зміцнення, бажання будівництва могутньої, демократичної, цивілізованої країни.
Так само у ніч парламентарії України прийняли не менш доленосне рішення — виставити на ринок землю.
Звісно, час оцінить дії тих, хто у 1996 році прийняв Конституцію, і нинішніх політиків, які вирішили долю української землі.
Сьогодні є чимало прогнозів, що втрачено і що очікується отримати у перспективі.
Нинішню українську владу можна зрозуміти — вона є логічним уособленням «гібридних» дій попередників. Багаторічна боргова політика — життя в борг, ходіння по світу з простягнутою рукою, поклони та поступки перед міжнародними позичальниками призвели до того, що єдиним і останнім, чим Україна може розрахуватись за борги, стала українська земля та народ України. Менеджери-урядовці не бачили і не знають інших методів управління, як розподіл наявного ресурсу. Модель відновлення, відродження, розбудови потенціалу економіки не присутня у їхніх орієнтирах, а точніше, їх цього не вчили. Шлях на витиск залишків, а не на творення могутньої держави. Таке враження, що сучасна олігархія в азарті та гонитві за збагаченням програла Україну в карти, більярд чи в інші далеко не доступні для простого люду ігри. Хто виграв і хазяйнуватиме, ми з часом дізнаємось...
Багаторічна відсутність самої системи влади, реального й ефективного механізму державного управління, прогнозованої кадрової політики та досвідчених професіоналів в усіх сферах суспільного буття породила ситуацію і дії, які загнали Україну в глухий кут.
Річ далеко не в загрозі світової фінансової кризи, не в ризиках дефолту в Україні і навіть не в поширенні епідемії коронавірусу, річ абсолютно в інших причинах та наслідках державотворчих процесів.
Упродовж майже 29 років будівництва нової, незалежної України влада завжди маніпулювала свідомістю своїх громадян.
Пригадаймо: у дев’яностих роках під гаслом «Приватизація підприємств» влада обіцяла, що всі отримають свою частку, збагатіють, що заявиться новий високорозвинутий середній клас.
А зрештою — було закладено фундамент для зародження української олігархії. Суспільство розділили на дуже багатих і вкрай бідних людей.
Згодом — реформи боротьби з бідністю, євроінтеграція, а отримали абсолютно зворотні результати. Реформування зводилось до тотального знищення усього позитиву. Бідні біднішали, багаті зростали у світових рейтингах.
Досягнення у європейському рівні життя дедалі частіше супроводжувалось суцільним спустошенням соціальної інфраструктури — знищенням сільських шкіл, закладів охорони здоров’я та базових галузей вітчизняної економіки.
Чи відбулись докорінні зміни? По-суті, курс продовжується у тому ж ритмі та напрямі, тільки виключно за участю нових обставин.
Однак сьогоднішній сценарій має не тільки серйозні наслідки — він є набагато жорстокішим, цинічним, бо у його реалізацію втягнутий сам український народ. Саме за згодою народу України майже стовідсотково змінено представництво у парламенті країни, а значить, опираючись на волю народу як джерело влади, робиться все в «інтересах волі» народу. Тому коронавірусна ніч та прийняття закону, що регулює ринок землі, є так званим прагненням жити і діяти виключно заради блага українців.
Поки що вірусом вражено землю, наступна черга за народом. Чи існує вакцина від таких дій та рішень? Звісно що так!!! Насамперед необхідно терміново припинити розробляти сценарії та відмовитись від шоу у великій політиці! Сучасна влада як ніколи змогла отримати довіру народу. Тому влада не має морального права нехтувати набутим у попередні історичні роки позитивом. Молодий сучасний політикум не вартий нічого, якщо він списує минуле життя своєї країни у суцільний негатив. Без минулого не може бути сьогодення, а тим більше успішного майбутнього. Цю формулу суспільного розвитку не варто забувати.
Спасіння України — не у її розпродажі, а у відродженні наявного потенціалу та об’єднані зусиль усіх і кожного зокрема (вчорашніх і сьогоднішніх політиків, державних управлінців, зрілих та молодих політиків), усіх, кому небайдужа доля України, творці якої можуть бути або учасником розвитку і творіння майбутнього, або співучасником процесу розвалу...
Потрібно раз і назавжди позбутися рефлексу потовиділення і театрального мандражу перед забаганками міжнародних радників. В Україні достатньо власного ресурсу, у тому числі фінансового. Вкрай необхідні Новий Економічний Курс, Нова Політика Економічного Відродження України... Нещодавно один із наймолодших і вже колишніх прем’єр-міністрів України у своїй презентаційній промові вжив термін «Економічне зростання» лише як гасло, як тезу із підручника Лондонської школи — проте суті та значення цього постулату, на жаль, не спромігся зрозуміти, бо цього вчить не лише Лондон, а передусім практика та реалії життя.
Розпочинати необхідно практично з самого початку від планування та управління соціально-економічними процесами в регіонах країни і до політики загальнодержавного розвитку (колись це називали п’ятирічним плануванням, саме це забезпечувало стабільність і відповідальність влади, до речі, саме цим керується переважна більшість країн, окрім України). Для відбудови та розвитку вітчизняної економіки, її базових і стратегічних галузей у цьому напрямі надзвичайно важливі люди, високопрофесійні, сформовані досвідом та життям кадри, яких не можна ділити на попередників та люструвати на забаганки сучасників. Адже у багатьох галузях (космічна, машинобудівна, агропромислова та інші) не може бути дилетантів-менеджерів, навіть якщо їх привели з VIP-акредитацією найбагатші люди планети. В основі Нової сучасної кадрової політики пріоритетами мають бути: досвід, професіоналізм, обізнаність і компетентність. Нові обличчя, перспективні менеджери-управлінці — це непогано, це перспектива для країни, але в період, коли в державі війна, глибока фінансова та економічна криза, загроза втрати самої держави — не варто вдаватись до експериментів та піар-технологій у системі державного управління. Україні потрібен порятунок, а не черговий експеримент!!!
Тепер трапилось те, що трапилось. Процес формування ринку української землі запущено. Врятувати і зберегти єдиний і святий ресурс мільйонів українців ще можливо. Головне — не допустити реалізації цього ринкового закону чергових шахраїв, які ніколи не знали і не знатимуть дороги до українського села, української землі та простого люду.
Якою може бути перспектива у розвитку подій, неважко здогадатись. Практично всі політичні сили країни розпочнуть активну роботу у проведені агітації та пропаганди серед власного народу.
Одні переконуватимуть у позитиві історичного вибору та прийнятого рішення, опираючись на світову практику, апелюючи тим, що ми одні у просторі, де земля перебуває у руках держави. А земля, як відомо за формулою класиків, має належати селянам.
Саме тому прийняте парламентом рішення є орієнтиром до збагачення народу, до його благополуччя і суцільного достатку.
Інші переконуватимуть у зворотному — у зраді та передачі української землі олігархам та іноземцям.
А народ житиме далі за пророчими словами Кобзаря... «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть...» Невже знову «панщина» як генетичний код української нації, яким вдало скористались ті, хто добре вивчив і знає історію України.
Трагічним у тому, що відбувається, є волевиявлення самого народу! Все робиться від імені та за волею народу, а від його імені логічно виступають та діють його обранці!!!
Народ втягнуто в ілюзію демократії. На тлі великої ненависті до влади минулих років, до всіх попередників, усіх тих, хто за роки незалежності спустошив людське життя і довів його до суцільного зубожіння, народ привів до престолу тих, хто пропонує втратити все: набуте, нажите, напрацьоване, вистраждане віками і долями українського народу.
Невже ми всі стали продуктом проведеного «геополітичного експерименту», результат якого спостерігатимемо дуже скоро?
Звісно, важко розібратись, де правда, а де прикриття правдою, особливо тоді, коли у наш дім прийшла біда — війна, анексія, криза в усіх сферах, а до всього цього ще й «всесвітній вірус».
Дії сучасної влади неординарні, а інколи зовсім не зрозумілі, хоча прагнення начебто цілком гуманні — боротьба за життя! Нас потрохи стримують, вчать, упереджують, змушують ходити в масках, мити руки, сидіти вдома, більше трьох не збиратись і, боронь боже, не мітингувати та протестувати проти дій нинішньої влади. Поки що вчать без використання сили, зброї та суцільних арештів. Головне — не звикнути до таких уроків, до своєрідного режиму, щоб не втратити зрештою голос, свідомість, історичну пам’ять, громадянську позицію і не стати на коліна перед новими власниками.
Варто зауважити, що занадто дивними стали поведінка й активність політичних сил, їхніх лідерів та захисників інтересів народу. Невже вірус став на заваді політичному життю та боротьбі за конституційні права. Чи, може, все простіше і епідемія стала загрозою статкам «борців» за свободу — тоді це не вірус — це діагноз і порок української влади. У такий спосіб не тільки землю, а країну втратити можна.
Водночас не варто забувати, що Україна й українці — це давня та мудра нація, яка пережила і перестраждала чимало горя, страху, воєн та погроз. Нас можна обдурити, заспокоїти, спокусити обіцянками і не зробити, навіть можна залякати, але знищити неможливо. Рано чи пізно зерно відсіється від полови і правда очиститься від брехні — народ зможе справедливо оцінити дії, прагнення та результати тих процесів, які змушують тимчасово вірити у реальність подій, із тим, щоб зберегти себе, країну та її громадян. А зрештою продовжувати далі рухатись вперед і оберігати мир та спокій на цій чудовій Землі!!!
Єднаймося, щоб бути міцнішими, достойними кращого життя та кращої долі!!!
Анатолій ЮХИМЧУК, народний депутат України другого скликання.
