Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: «Проблеми формування прожиткового мінімуму в Україні» (далі — Рекомендації парламентських слухань), що додаються.
2. Кабінету Міністрів України до 1 жовтня 2020 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.
3. Апарату Верховної Ради України спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів забезпечити в установленому порядку видання збірника матеріалів за результатами зазначених парламентських слухань.
4. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.
5. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України Д. РАЗУМКОВ.

м. Київ, 19 травня 2020 року. № 620-IX.

СХВАЛЕНО
Постановою Верховної Ради України
від 19 травня 2020 року
№ 620-IX

РЕКОМЕНДАЦІЇ парламентських слухань на тему: «Проблеми формування прожиткового мінімуму в Україні»

Учасники парламентських слухань на тему: «Проблеми формування прожиткового мінімуму в Україні», що відбулися у Верховній Раді України 18 грудня 2019 року, обговорюючи актуальні питання у сфері формування прожиткового мінімуму та шляхи їх врегулювання, зазначили таке.
Загальною декларацією прав людини передбачено, що «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї».
Ратифікувавши Європейську соціальну хартію (переглянуту) частково, конвенції Міжнародної організації праці про основні цілі та норми соціальної політики № 117, про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 та підписавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом1, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити рівень життя свого населення відповідно до міжнародних норм і стандартів та гарантувала соціальне забезпечення кожного громадянина не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму, захист від бідності та соціального відчуження.
На сьогодні національна правова основа щодо встановлення, затвердження та застосування прожиткового мінімуму в Україні базується на положеннях законів України «Про прожитковий мінімум» і «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», згідно з якими прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Тобто з напрацьованих світовою практикою різних варіантів методики формування прожиткового мінімуму вітчизняним законотворцем обрано саме нормативний метод, згідно з яким Кабінет Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг встановлює, а Верховна Рада України щороку затверджує прожитковий мінімум у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
Так, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень;
дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня, з 1 липня - 2007 гривень, з 1 грудня - 2102 гривні;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Прийнятим 14 листопада 2019 року Верховною Радою України Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено підвищення прожиткового мінімуму темпами, що на 2 відсоткові пункти перевищують показник прогнозного індексу споживчих цін, на 2020 рік — з 1 липня та з 1 грудня, що в цілому за рік становитиме 8 відсотків.
Крім того, Кабінету Міністрів України доручено здійснити заходи щодо наближення у 2020 році розміру прожиткового мінімуму до його реальної величини, яка розрахунково може становити близько 4251 гривні, з відповідним коригуванням розміру прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум, встановлений законом, задекларовано як базовий державний соціальний стандарт, на основі якого мають визначатися державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Врахування прожиткового мінімуму є обов’язковим під час реалізації державної конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Так, статтею 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII зазначено, що в державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини.
Відтак, формування прожиткового мінімуму має велике значення та передбачає високу відповідальність, оскільки розраховані на його основі соціальні стандарти і гарантії є індикатором якісної та ефективної державної соціальної політики, що має бути стратегічною метою будь-якої цивілізованої держави.
Разом з тим стан соціальної політики в Україні протягом тривалого періоду свідчить про вразливість і малу ефективність формування системи соціальних стандартів і гарантій на основі прожиткового мінімуму та про використання соціальних стандартів на практиці переважно як інструментів фінансового управління, а не як соціальних орієнтирів. За оцінками Міжнародної організації праці, замороження розміру прожиткового мінімуму разом з усіма прив’язаними до нього соціальними виплатами стало найбільш негативним наслідком вимушеної оптимізації державних видатків у період 2014-2015 років, що завдало суттєвого негативного впливу на стан системи соціального захисту як найважливішого засобу підвищення інклюзії шляхом скорочення бідності, нерівності, попередження маргіналізації та соціальної ізоляції.
Нівелювання функції прожиткового мінімуму як основоположного інструменту соціальної політики зумовлено існуванням низки проблем, пов’язаних із систематичним недотриманням вимог національного законодавства, міжнародних актів та необхідністю перегляду методологічних підходів до визначення прожиткового мінімуму.
Основними проблемними аспектами формування прожиткового мінімуму в контексті недотримання вимог законодавства, зокрема, є такі:
1. Незабезпечення Урядом України регулярного перегляду та затвердження наборів продуктів харчування, мінімальних наборів непродовольчих товарів і послуг, встановлення прожиткового мінімуму без попереднього проведення науково-громадської експертизи таких наборів.
Законом України «Про прожитковий мінімум» одним із основних принципів встановлення прожиткового мінімуму визначено перегляд не рідше одного разу на п’ять років наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Проте з 2000 по 2016 роки склад наборів не переглядався, відповідно, основний державний соціальний стандарт розраховувався та встановлювався на базі застарілих наборів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2000 року № 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».
Не зважаючи на численні рекомендації за результатами розгляду зазначеного питання в порядку реалізації контрольної функції, звернення до Уряду України профільного парламентського комітету впродовж діяльності Верховної Ради України V-VIII скликань, схвалення експертною комісією у 2005 та 2010 роках нових наборів за результатами проведення їх науково-громадської експертизи, а також активні дії всеукраїнських профспілкових об’єднань у зазначеному напрямі, затвердження Кабінетом Міністрів України оновлених наборів та встановлення на їх основі прожиткового мінімуму не відбулося.
Як наслідок, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2015 року у справі № 826/6362/15 визнано, зокрема, протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в частині невжиття заходів для встановлення прожиткового мінімуму в Україні на 2015 рік в порядку та на підставі положень Закону України «Про прожитковий мінімум», а також зобов’язано Уряд України провести науково-громадську експертизу наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для встановлення прожиткового мінімуму, переглянути вміст зазначених наборів для основних соціально-демографічних груп населення та встановити розмір прожиткового мінімуму в Україні на 2015 рік в порядку та на підставі положень Закону України «Про прожитковий мінімум».
Проте зазначена постанова суду також не була виконана в повному обсязі. Лише 11 жовтня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 780 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення», якою фактично перезатверджувалися соціальні стандарти наборів зразка 2000 року без їх якісного перегляду, всупереч встановленому порядку. Однак рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/3639/17 постанову Кабінету Міністрів України № 780 визнано протиправною та нечинною.
На жаль, з моменту набрання законної сили рішенням суду Урядом України досі не затверджені з урахуванням вимог законодавства нові набори продуктів харчування, набори непродовольчих товарів та набори послуг для основних соціальних і демографічних груп населення, які могли бути законною основою для розрахунку та встановлення в державному бюджеті на відповідний рік базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму. Зазначене, у свою чергу, призводить до недотримання інших норм законодавства, зокрема встановлення прожиткового мінімуму без попередньої процедури проведення науково-громадської експертизи та ненадання до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік обґрунтування розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, як того вимагає Бюджетний кодекс України2.
Відтак, в основу розрахунків соціально-економічних показників державних бюджетів України на 2019 рік і на 2020 рік закладено темпи зростання основних державних соціальних стандартів і гарантій, які не відповідають вимогам національного законодавства та міжнародним зобов’язанням України, а також домовленостям Сторін соціального діалогу у Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2019-2021 роки.
За інформацією Міністерства соціальної політики України на сьогодні за дорученням Уряду України розпочато процедуру перегляду наборів відповідно до Порядку проведення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 року № 1767.
2. Використання не нормативного, а ресурсного методу формування прожиткового мінімуму.
Всупереч затвердженому на законодавчому рівні застосуванню нормативного методу, відповідно до якого для розрахунку прожиткового мінімуму використовуються норми споживання та ціни для кожного продукту, товару і послуги, визначені відповідними наборами, в Україні використовується так званий ресурсний метод, що передбачає залежність розміру базового соціального стандарту від динаміки економічних показників та фінансових можливостей бюджету. Тобто розмір прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення затверджується не для забезпечення соціальних гарантій, а виходячи з фінансових перспектив держави, внаслідок чого у разі браку ресурсів у бюджеті для його коригування та фінансування залежних від нього соціальних виплат і заробітної плати працівників бюджетної сфери стримуються темпи збільшення розміру прожиткового мінімуму.
Запроваджена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII залежність визначення посадових окладів та заробітної плати працівників від прожиткового мінімуму для працездатних осіб посилила стримувальний ефект зростання прожиткового мінімуму також для всіх інших соціальних та демографічних груп населення. Хоча зазначене не стосується безпосередньо процедури формування прожиткового мінімуму, зрештою, має значний негативний вплив на встановлення розмірів цього показника, оскільки зумовлює необхідність пошуку додаткових фінансових ресурсів для покриття видатків на оплату праці працівників бюджетної сфери, державних службовців, прокурорів, грошового забезпечення суддів.
Використання ресурсного методу призвело до паралельного існування в Україні двох суттєво різних за розмірами прожиткових мінімумів - встановленого у законі про Державний бюджет України на відповідний рік та фактичного, який щомісяця розраховується Міністерством соціальної політики України із застосуванням саме нормативного методу розрахунку відповідно до закону.
Упродовж тривалого часу сформувалася суттєва різниця між розмірами зазначених показників не на користь офіційно затвердженого прожиткового мінімуму. За даними січня - жовтня 2019 року співвідношення затвердженого показника до його фактичного розміру для різних соціальних і демографічних груп населення становило 41,7-49,3 відсотка3.
Загалом динаміка такого співвідношення протягом останніх років демонструє високі темпи збільшення розриву між розмірами фактичного та законодавчо встановленого прожиткового мінімуму, що свідчить про активне використання важелів стримування всупереч об’єктивним показникам вартості життя та інфляційних змін реальних споживчих цін на найчастіше вживані переважною більшістю населення країни продукти харчування і товари.
Разом з тим центральні органи виконавчої влади мотивують доцільність прийняття рішень щодо затвердження прожиткового мінімуму саме у розмірах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, вимогами бюджетного законодавства, зокрема необхідністю дотримання принципу збалансованості бюджетної системи України, за яким повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Тобто при встановленні розміру прожиткового мінімуму враховуються можливості державного бюджету щодо фінансового забезпечення державних соціальних гарантій (мінімальної пенсії, розміру державної допомоги та інших соціальних виплат), що визначаються на його основі.
Слід зазначити, що неспроможність державного бюджету забезпечити повний обсяг витрат на соціальний захист населення навіть на рівні заниженого офіційного прожиткового мінімуму зумовила появу в законодавстві такого показника, як «рівень забезпечення прожиткового мінімуму», що використовується, зокрема, в законі про Державний бюджет України на відповідний рік для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» та для визначення права на звільнення від плати за харчування дитини у державних і комунальних дитячих дошкільних закладах відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту».
Існування такого показника нівелює функцію прожиткового мінімуму як основного інструменту соціальної політики та суперечить Конституції України, оскільки протиправно обмежуючи розмір державної соціальної допомоги та звужуючи коло осіб, які потребують соціального захисту, порушує конституційне право громадян на рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.
Так, результати здійсненого секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини моніторингу дотримання прав і свобод людини і громадянина свідчать про порушення права людей на достатній життєвий рівень, інші соціально-економічні права, закріплені Конституцією України, міжнародними договорами, у зв’язку із систематичним недотриманням Урядом України вимог законодавства при затвердженні розміру прожиткового мінімуму.
За даними Державної служби статистики України та результатами моніторингу рівня життя населення України Інститутом демографії та соціальних досліджень імені В. М. Птухи Національної академії наук України, у 2014-2015 роках відзначалося зниження рівня бідності за законодавчо встановленим прожитковим мінімумом, зумовлене замороженням його розміру, тоді як рівень бідності за фактичним прожитковим мінімумом стрімко зріс до 58,3 відсотка. Тобто, у зазначені роки більше половини населення України мали ресурси, що не забезпечували задоволення потреб навіть на мінімальному рівні відповідно до поточних споживчих цін.

Динаміка рівня абсолютної бідності за різними критеріями, 2001-2018 рр.,%

Хоча у 2017-2018 роках намітилася тенденція до зменшення рівня бідності (чому сприяло, зокрема, різке збільшення мінімальної заробітної плати), він і досі лишається досить високим та сягає 43,2 відсотка, що негативно позначається не лише на якості життя пересічних громадян, а й на репутації України на світовій арені як соціальної держави. Так, за результатами нещодавно опублікованих досліджень «GfK Purchasing Power Europe 2019», українці посіли останнє місце у рейтингу купівельної спроможності громадян серед 42 країн Європи з показником купівельної спроможності на душу населення у розмірі 1830 євро на рік.
Водночас у передвиборчій програмі Президента України Зеленського В. О. та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України заявлено, що в основу їх роботи закладається людиноцентричний підхід, а метою діяльності визначається не покращення абстрактних показників, а розбудова заможної держави з економікою, зорієнтованою на потреби кожного громадянина. Зокрема, серед ключових результатів успішної реалізації Програми Уряду України визначено забезпечення кожного українця на рівні реального прожиткового мінімуму.
З огляду на зазначене та зважаючи на євроінтеграційні прагнення України, постає нагальна потреба у прийнятті в найближчій перспективі виважених рішень щодо перегляду методологічних підходів до визначення прожиткового мінімуму та розроблення з урахуванням міжнародного досвіду нових законодавчих механізмів, які б забезпечили максимальну відповідність базового соціального стандарту реальному задоволенню основних фізіологічних, побутових та соціальних потреб людини, підтримку достатнього рівня життя, а не виживання людини на межі злиднів.
Як свідчить досвід зарубіжних країн, використання концепції «мінімального рівня життя» в різних інтерпретаціях («прожиткового мінімуму», «мінімального доходу») в багатьох країнах світу є одним із вагомих механізмів реалізації соціально-економічної політики, спрямованої на забезпечення соціально прийнятного рівня життя та добробуту громадян.
Разом з тим не існує єдиної оптимальної для усіх держав методики формування прожиткового мінімуму. Насамперед така методика залежить від економічних можливостей держави, які, в свою чергу, залежать від соціально-економічного розвитку країни та ефективних управлінських рішень щодо її добробуту.
Так, у Канаді і США поняття прожиткового мінімуму відсутнє, а уряди зазначених держав як мінімум для непрацездатних громадян використовують величину «welfare rate» - місячної грошової допомоги з безробіття, достатньої для забезпечення особи їжею, але не достатньої для довгострокового проживання.
Проте більшість країн Європи використовують прожитковий мінімум, і він досягає значних величин.

Водночас при визначенні розміру прожиткового мінімуму у 22 з 28 країн Європи уряд робить акцент на розумінні того, що кожна людина здатна самостійно заробляти собі на гідний рівень життя. Тому в країнах Європи роль гарантованого прожиткового мінімуму виконує мінімальна заробітна плата, розмір якої дає змогу особі задовольнити потреби на мінімально достатньому рівні та не почувати себе соціально ізольованою.
Варто зазначити, що в більшості європейських країн прив’язки розміру споживчого кошика до прожиткового мінімуму не існує. Соціальні стандарти в кожній країні мають свої особливості, однак споживчий кошик у країнах Європи слугує переважно маркером інфляції. Моніторинг цін на товари і послуги, що входять до споживчого кошика, дає змогу відслідковувати рівень інфляції і з його урахуванням коригувати соціальні виплати.
Найбільш поширеними сьогодні є шість методів розрахунку прожиткового мінімуму, які різні за своєю сутністю та значущістю. Так, найрозвинутіші європейські країни використовують ресурсний або медіанний методи, що обумовлено, передусім, їх бюджетними можливостями.
«Living wage», або прожитковий мінімум, у більшості країн Європейського Союзу нормативно не визначається та встановлюється не для однієї особи, як в Україні, а в розрахунку на сім’ю середнього розміру (або на домогосподарство, що складається з однієї та більше осіб). Норми споживання замінені середньою заробітною платою, майже 60 відсотків якої становить прожитковий мінімум. На основі цього вираховується межа бідності та кількість тих, хто має право на державну соціальну допомогу. Таким чином, країни Європейського Союзу не підраховують бідність, а розраховують прийнятний рівень життя.
В Україні сьогодні доволі актуальним є питання щодо вдосконалення методології визначення прожиткового мінімуму з урахуванням міжнародних стандартів і міжнародного досвіду та спрощення досить складного і громіздкого чинного механізму розрахунку прожиткового мінімуму, аби зробити його більш прозорим, доступним і зрозумілим.
Як відзначено Національною тристоронньою соціально-економічною радою, цікавим для України є досвід Словаччини, яка використовує нормативно-статистичний метод визначення прожиткового мінімуму, що полягає у поєднанні розрахунків вартості харчування за нормами, вартості житлово-комунальних послуг за фактом, непродовольчих товарів за часткою у загальних витратах. При цьому в нормативно-правових актах досліджуваної країни чітко визначено, що розмір мінімальної заробітної плати має постійно випереджати величину прожиткового мінімуму, а механізм її розрахунку залежить від зростання середньомісячної заробітної плати та прожиткового мінімуму, пов’язаного з «витратами на життя» домогосподарств з низьким доходом. Прожитковий мінімум визначається згідно із середньостатистичним споживчим кошиком поточного періоду, що складається з урахуванням усередненої питомої ваги кожної позиції споживання товарів і послуг у загальному обсязі споживання. Прожитковий мінімум на одну фізичну особу або групи фізичних осіб (сім’ї) у поточному періоді розраховується для однієї повнолітньої особи (одинокої або першого члена сім’ї), для кожної подальшої повнолітньої особи в сім’ї.
Довгий час однією з найбільш обговорюваних у наукових колах, серед фахівців у сфері соціальної політики, народних депутатів України була пропозиція перейти до використання нормативно-структурного підходу, що базується на нормативному визначенні складу продовольчого кошика та структурному методі розрахунку вартості непродовольчих товарів і послуг як відсотка вартості продовольчого кошика. Додатковим аргументом на користь саме такої методики розрахунку прожиткового мінімуму в Україні наводилася можливість уникнути спекуляцій, постійним приводом для яких були набори товарів і послуг.
Крім того, сторонами соціального діалогу велися переговори щодо необхідності переходу до нормативно-структурного методу розрахунку прожиткового мінімуму, зокрема в рамках створеної у 2013 році при Міністерстві соціальної політики України Міжвідомчої робочої групи щодо вдосконалення методології визначення прожиткового мінімуму. На жаль, упродовж тривалого періоду робочою групою не напрацьовано узгодженого варіанта відповідних законодавчих змін, оскільки соціальними партнерами не досягнуто низки домовленостей, зокрема щодо структури прожиткового мінімуму та сфери його застосування.
Слід зазначити, що на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровані законопроекти, спрямовані на встановлення прожиткового мінімуму в розмірі, що відповідав би фактичній вартісній величині наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, а також щодо розширення переліку товарів та зміни методологічного підходу до формування прожиткового мінімуму, зокрема: про внесення змін до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо затвердження прожиткових мінімумів на рівні фактичного розміру (реєстр. № 1175), поданий народними депутатами України Тимошенко Ю. В., Соболєвим С. В. та іншими;
про внесення змін до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» (реєстр. № 1175-1), поданий народним депутатом України Папієвим М. М.;
про внесення змін до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо встановлення прожиткового мінімуму на рівень, не нижчий рівня фактичного прожиткового мінімуму (реєстр. № 1175-2), поданий народними депутатами України Королевською Н. Ю., Солодом Ю. В.;
про внесення змін до Закону України «Про прожитковий мінімум» (реєстр. № 1175-3), поданий народними депутатами України Третьяковою Г. М., Струневичем В. О. та іншими.
У контексті обговорюваної тематики парламентських слухань цікавим є проект № 1175-3, яким пропонується, зокрема, змінити методологію визначення розміру прожиткового мінімуму, передбачивши, що вартість непродовольчих товарів і послуг визначається у відсотковому співвідношенні з вартістю набору продуктів харчування (у структурі прожиткового мінімуму вартість набору продуктів харчування становить 50 відсотків), та встановити, що розмір прожиткового мінімуму не може становити менше 40 відсотків середньої заробітної плати в державі за грудень року, що передує року формування Державного бюджету України на наступний рік, з урахуванням прогнозного рівня інфляції поточного року.
На сьогодні ведуться активні дискусії та висловлюються різні думки щодо доцільності прийняття тих чи інших варіантів застосування методології визначення прожиткового мінімуму - щось підтримується, щось категорично не сприймається, проте всі учасники обговорення солідарні в позиції щодо нагальної необхідності впровадження змін, що забезпечили б формування такого державного соціального стандарту, який виконував би свої конституційні функції як базовий орієнтир визначення рівня життя населення та основа для реалізації державної соціальної політики.
Разом з тим залежно від обраного в майбутньому методу визначення прожиткового мінімуму в Україні серед основних напрямів його вдосконалення доцільно вирішити такі питання:
1. Перегляд кількісних та якісних стандартів набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення з урахуванням життєво необхідних витрат, детермінованих реаліями сучасності.
У цьому контексті відзначено, що прожитковий мінімум в Україні є дуже низьким стандартом якості життя. Нормативний метод встановлення прожиткового мінімуму характеризується певним нав’язуванням системи цінностей щодо здійснення вибору між окремими продуктами, товарами та послугами. Визначення нормативу так званих фундаментальних потреб людини відображає більше позицію урядовців або уявлення окремих науковців, ніж реальні споживчі потреби людини на достатньому рівні. Водночас перелік товарів і послуг, що входять до складу наборів прожиткового мінімуму, важко визначити як науково обґрунтовані та збалансовані.
Так, набір продуктів харчування потребує значного перегляду з урахуванням оновлених Норм фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах і енергії, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 3 вересня 2017 року № 1073. Наразі Міністерством за технічної допомоги Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні залучено експертів для виконання робіт з підготовки пропозицій щодо набору продуктів харчування, проведення відповідних розрахунків та наукового обґрунтування.
Застарілий перелік непродовольчих товарів і послуг не відображає реальних потреб та споживання сучасної людини, зокрема будівництво, купівлю чи оренду житла, видатки на освіту, оздоровлення, оплату медичних та телекомунікаційних послуг. Проте відповідно до статті 5 ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 117 про основні цілі та норми соціальної політики зазначені основні потреби сімей працівників повинні братися до уваги при встановленні прожиткового мінімуму.
На такій невідповідності міжнародним зобов’язанням України акцентувала увагу Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, зазначаючи недостатнє врахування в наборах медикаментозних засобів та невключення послуг закладів охорони здоров’я.
Окремої уваги з боку держави потребує також розв’язання проблеми погіршення доступності культурних послуг для населення. За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, частка видатків на культуру, закладених у фактичний прожитковий мінімум, становить 1,76 відсотка (близько 74 гривень на місяць), що не дає змогу громадянам задовольнити власні культурні потреби навіть на мінімальному рівні.
Варто зауважити, що деталізація списку товарів і послуг, що входять до складу останніх наборів прожиткового мінімуму, базувалася на системі нормативів споживання, що розраховувалися, виходячи з пропозиції товарів народного споживання та платних послуг в умовах планової економіки. Перехід до ринкових засад кардинально змінив ситуацію на споживчому ринку - пропозиція товарів і послуг сьогодні включає широкий асортимент зі значним діапазоном цін і якісних характеристик для однакових за призначенням одиниць товарів і послуг.
Зокрема, можна розглянути порівняльний аналіз складу вітчизняного та зарубіжних споживчих кошиків, між якими спостерігається досить велика різниця. Так, за даними Служби статистики Польщі, польський споживчий кошик складається з 2 тис. продуктів, перелік яких змінюється щороку залежно від структури споживання сімей. У Великій Британії до споживчого кошика нещодавно додали електронні книжки, цифровий пристрій для запису телепрограм, чорниці, запаковані овочі для смаження та гарячий шоколад. Крім того, у складі споживчого кошика Великої Британії є витрати на підключення до мережі Інтернет, mp3-програвачі, м’ясні закуски. Німці включили до свого споживчого кошика цифровий фотоапарат, відеокамеру, сканер, лазерний принтер, прилад для вимірювання артеріального тиску. За інформацією бюро статистики Німеччини, їхній кошик містить усі товари і послуги, які найчастіше купуються, а його склад оновлюється кожні п’ять років. До французького споживчого кошика включено витрати на придбання лаків для волосся, гелів для душу, інших косметичних засобів, їжу для котів і собак, апаратів для виправлення зубів, а також витрати на оренду автомобіля, проїзд на таксі. Американський споживчий кошик передбачає витрати не тільки на тютюн та алкоголь, а й на освіту, мобільний, комп’ютерний зв’язок. Загальноєвропейські стандарти вимагають включати до споживчого кошика послуги соціальної сфери: щомісячну вартість дитячих ясел, амбулаторний догляд за хворими, утримання в будинках престарілих, доставку продуктів харчування додому.
Вітчизняний прожитковий мінімум не передбачає навіть оплати медичних та освітніх послуг, адже відповідно до законодавства вони безкоштовні.
2. Перегляд структури прожиткового мінімуму для всіх соціальних і демографічних груп населення з метою встановлення раціонального співвідношення між набором харчування, набором непродовольчих товарів і набором послуг.
Прожитковий мінімум має відображати споживання товарів і послуг, забезпечення предметами культурно-побутового та господарського призначення відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів задоволення раціональних потреб людини. Враховуючи такий підхід, оптимальною може бути структура, де витрати на непродовольчі товари становлять майже половину, на послуги - близько третини, а на продукти харчування - решта. Саме такою є структура витрат середньостатистичної сім’ї у розвинутих країнах.
Проте, структура прожиткового мінімуму в Україні значно відрізняється від оптимальної, де доля її складових закладена навпаки: близько 48-58 відсотків - харчування, 30 відсотків - послуги та лише 20 відсотків - непродовольчі товари. Така структура прожиткового мінімуму, де переважає частка витрат на продукти харчування, за міжнародними нормами провокує віднесення українців до категорії бідних. При цьому слід зазначити, що ціни на основні продукти харчування в Україні не набагато нижчі від європейських.
3. Покращення якості проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг шляхом залучення до участі в роботі комісії представників громадянського суспільства та наукових експертів.
Представники громадськості у зверненнях до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наголошують на необхідності нормативного врегулювання питання щодо їх залучення до проведення науково-громадської експертизи наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг для основних соціальних і демографічних груп населення.
Вирішення зазначеного питання на законодавчому рівні обумовлено також необхідністю дотримання Україною міжнародних домовленостей, передбачених, зокрема, положенням статті 421 Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, відповідно до якого «Сторони сприяють залученню всіх заінтересованих сторін, зокрема соціальних партнерів та організацій громадянського суспільства, у контексті впровадження реформ в Україні та співробітництва між Сторонами згідно із цією Угодою».
Зважаючи на викладене та необхідність встановлення прожиткового мінімуму, який буде мінімумом для реального задоволення основних фізіологічних, побутових та соціальних потреб людини і підтримки нормального рівня життя, та враховуючи висловлені зауваження і пропозиції під час обговорення актуальних питань методології базового соціального стандарту в країні, учасники парламентських слухань на тему: «Проблеми формування прожиткового мінімуму в Україні» рекомендують:
І. Верховній Раді України забезпечити розгляд проектів законів України:
про внесення змін до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо затвердження прожиткових мінімумів на рівні фактичного розміру (реєстр. № 1175);
про внесення змін до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» (реєстр. № 1175-1);
про внесення змін до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо встановлення прожиткового мінімуму на рівень, не нижчий рівня фактичного прожиткового мінімуму (реєстр. № 1175-2);
про внесення змін до Закону України «Про прожитковий мінімум» (реєстр. № 1175-3).
ІІ. Кабінету Міністрів України:
1. Створити Міжвідомчу робочу групу (з обов’язковим представництвом сторін соціального діалогу, громадськості та науковців) з розробки вдосконаленої методології визначення прожиткового мінімуму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду розвинутих країн з подальшим внесенням відповідного законопроекту на розгляд Верховної Ради України.
2. Здійснити заходи щодо наближення у 2020 році розміру прожиткового мінімуму до його реальної величини з урахуванням оновлених наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, зокрема:
2.1. Прискорити формування наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів і наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення з урахуванням реальної структури споживання населення та забезпечити їх затвердження.
2.2. Забезпечити розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо затвердження нового розміру прожиткового мінімуму з відповідним коригуванням усіх соціальних видатків.
3. Забезпечити розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроектів щодо вилучення із законодавчих актів України показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму» як такого, що не відповідає Конституції України.
4. Забезпечити внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 року № 1767 «Про науково-громадську експертизу набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму» щодо обов’язкового включення до складу комісії представників громадянського суспільства та наукових експертів.
5. Забезпечити опрацювання питання щодо:
заміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб на мінімальну заробітну плату для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників з урахуванням провідних міжнародних практик, забезпечити підготовку відповідного проекту законодавчого акта та внесення його на розгляд Верховної Ради України;
встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні прожиткового мінімуму, затвердженого у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік, з подальшою підготовкою відповідного проекту законодавчого акта та внесення його на розгляд Верховної Ради України.
6. Провести аудит усіх соціальних виплат, що розраховуються на основі прожиткового мінімуму, затвердженого у Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з метою з’ясування обсягів бюджетних видатків на їх фінансування з конкретизацією за кожним видом соціальної виплати та за кожною категорією громадян - отримувачів таких виплат, поінформувати про результати Верховну Раду України до 3 серпня 2020 року.
ІІІ. Міністерству фінансів України разом з Міністерством соціальної політики України та за участю представників інших соціальних партнерів підготувати пропозиції (з відповідними фінансовими розрахунками) щодо поетапної відміни показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму» та внести відповідний законопроект на розгляд Кабінету Міністрів України.
IV. Міністерству фінансів України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на 2021 рік та наступні роки розраховувати соціальну складову державного бюджету на основі прожиткового мінімуму, встановленого із дотриманням вимог національного законодавства та міжнародних актів, що регулюють зазначену сферу правовідносин.
V. Національній тристоронній соціально-економічній раді опрацювати питання вдосконалення методології визначення прожиткового мінімуму, підготувати та внести відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України.