Напередодні 1923 року було утворено СРСР. До складу нової держави ввійшло чотири суб’єкти, серед яких значна частина України, що на той момент мала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка.
Державне будівництво в СРСР розпочалося в умовах миру та скасування політики «воєнного комунізму». На зміну останній прийшла НЕП, що передбачала відродження приватної власності, індивідуального підприємництва, вільної торгівлі та інших принад капіталізму. У 1923 році українці ще не здогадувалися, що незабаром на них чекає сталінська «тріада» будівництва соціалізму. На той момент Україна залишалася у звичних для себе параметрах селянської нації, зайнятої сільськогосподарською працею. Оскільки у цьому статусі вона існувала лічені роки, особливо цікаво, як цей аспект відобразився у книгодруках УСРР...
Видана у 1923 році література своїм очевидним пріоритетом мала сільське господарство. На полицях сховищ Книжкової палати зберігаються видання Народного комісаріату землеробства УСРР, який утримував власний видавничий відділ. У тісній комунікації з ним перебувало Всеукраїнське агрономічне товариство, з ініціативи якого було влаштовано вищі курси для спеціалістів у галузі тваринництва. До проведення заходу залучили найкращі наукові сили УСРР, а їх лекції видали окремими книгодруками. Праця професора кафедри годівлі Харківського зоотехнічного інституту І.В. Бельговського була присвячена вівчарству. У книжці йшлося про перспективність цієї галузі у зв’язку з ліквідацією великого землевласництва і землекористування. Висновок автора ґрунтувався на непорушності непівських засад у веденні сільського господарства — порада стосовно поширення кошар була цілком доречна у справі становлення міцних приватних господарств українських селян. Автор закликав відроджувати цю галузь через наявність великої кількості необроблених земель. Бельговський піддав аналізу проблеми вовноведення, дослідив процес годування, миття, стрижки та укладання вовни, розкрив питання виведення порід.
Теорію виведення порід свійських тварин ґрунтовно дослідив професор І.О. Широких у праці «Введення до вчення про породи». Його інша книжка була присвячена конярству: автор розповів про походження коней, навів опис окремих типів, поширених у степах і лісових смугах, дослідив низькорослих коней кельтів та типи, розповсюджені на плато і в пустелях, вивчив питання поширення рисаків в Україні та з’ясував їх господарське значення, окремо проаналізував арабську породу коней.
Праця професора А.Н. Макаревського була присвячена питанням птахівництва. Автор дослідив курей, індиків, цесарок, фазанів, водяних птахів (качок, гусей) і навіть лебедів, що в Україні, на щастя, ніколи не мали сільськогосподарського значення; писав про необхідність проведення різноманітних громадських заходів у галузі (кооперація, курси, школи, лекції).
Актуальним напрямом діяльності Наркомзему УСРР стало проведення організаційно-господарського районування губерній України.
Перший випуск цієї серії досліджень був при-свячений Чернігівщині. У передмові, написаній тогочасним завідувачем відділу організації господарства Наркомату землеробства УСРР В. Соловейчиком, ідеться про те, що у книжці розглядають різноманітні питання сільськогосподарського районування. В основу цієї праці було покладено матеріали перепису 1916 року.
Дослідженням проблеми економічного районування активно займався професор П.І. Фомін. Його праця «Україна. Економічна характеристика», що вміщувала докладну економічну карту УСРР, була видана харківським видавництвом «Наукова думка». Монографія професора експонувалася як посібник у вивчення економічної географії України і являла собою одне з перших досліджень у цій галузі знань. У книжці наведено загальну характеристику України, проаналізовано її територію і населення, економічне життя, райони України, сільське господарство, важку індустрію (вугільну, металургійну, залізорудну, соляну), фабрично-заводську промисловість (цукроварні, винокурну промисловість, борошномельну, виробництво сільськогосподарських машин, хімічну, маслоробну, тютюнову та махорочну промисловість, виробництво шкіри, текстилю та будівельних матеріалів).
Аналізуючи стан торгівлі в УСРР, автор подає повний список цукрових заводів у тогочасній Радянській Україні. Останніх загалом налічувалося 204 об’єкти, з яких на території Київської губернії працювало 68 заводів, Подільської — 51, Харківської — 31, Кременчуцької — 14, Чернігівської — 13, Полтавської — 12, Волинської — 12, Одеської — 2, Миколаївської — 1.
У полі зору Наркомзему УСРР були питання лісництва та озеленення населених пунктів: у 1923 році вийшла праця професора А.Г. Марченка «Відбудова лісового господарства України» та книжка В.Я. Гурського «Значення дереворозведення для обсадження доріг, вулиць і присадибних ділянок».
Активність сільськогосподарського сектору в тогочасному господарстві УСРР підтверджується кількома ярмарковими бюлетенями. Останні відображають специфіку економічного життя українського селянина за часів НЕПу: «Бюлетень хрещенського ярмарку», датований 19.01.1923 року, являв собою великий рекламний буклет, розрахований на селянина-приватника. Під редакцією Я. Гольберта, професорів М. Соболєва, В. Гордона та
Ф. Свіщева у 1923 році вийшов «Діловий довідник хрещенського ярмарку», 10 відсотків доходів від його продажу йшли на користь Комітету допомоги безпритульним дітям. Зміст книжки свідчив про наявність капіталістичних форм господарювання в тогочасній УСРР. Окремі розділи довідника було присвячено питанням кооперації, приватної та державної торгівлі, посередництву, позикам, векселям, пільгам, податкам, договорам оренди, різноманітним правовим питанням, що характеризують стан багатоукладної економіки.
Допускаючи непівську демократію в економіці задля швидкого подолання повоєнної розрухи та голоду, більшовики тим часом тримали село під своєю пильною увагою.
Про це свідчить «Довідник сільського працівника», виданий ЦК КП(б)У накладом 4 тисячі примірників. Фундаментальна за своїм обсягом та змістом праця (350 сторінок) вміщувала різноманітні розділи і, по суті, охоплювала всі сфери тогочасного життя селян України. Книжку було оснащено тезами для доповідей на конференціях безпартійних, земельним кодексом, кодексом законів про освіту, декретом про комітети взаємодопомоги, декретами та розпорядженнями із соціального виховання, соціального забезпечення, професійної освіти, трудової кооперації. Окремий розділ довідника було присвячено цукровим заводам, що були міцними осередками індустрії на селі. У ній знайшли відображення більшовицькі кампанії «Село-техніка» і «Село-книга».
Питаннями технічного оснащення села опікувалися установи державного політичного управління (ДПУ): їх друкарнею видавався журнал «Село-техніка».
Наркомзем УСРР причетний до антикуркульської кампанії. Про це свідчить книжка «Господарська боротьба з куркулями», в якій ідеться про здичавіння української землі через війну. Остання поросла осотом, але в умовах миру селяни змінили гвинтівки на рала і з полегшенням зітхнули після введення НЕПу. Автор пише, що незаможний селянин став справжнім господарем землі, хоча раніше він тільки міг «шматувати поміщицьку землю та розтягувати по своїх клунях барське добро»; дискутує з «куркульською думкою» стосовно того, що незаможникам не вистачає господарського розуму. У книжці йдеться про зловтішання з приводу того, що злидням-незаможникам уже нічого дерибанити, про задоволення приватних торговців від того, що за НЕПу діє заборона на конфіскації і реквізиції. Новою господарською фортецею українських селян автор називає колективну працю, з її допомогою незаможники мусять «штурмувати» своїх «мироїдів». Це видання стало першим дзвіночком для селян, які, користуючись перевагами НЕПу, змогли у короткий термін відродити традиційну галузь українського господарства.
Лариса ДОЯР, старший науковий співробітник Книжкової палати України.
