На знімку: Олег Афанасьєв, Саймон Леренг Вілмонт та Олександра Рябічкіна в Нью-Йорку в студії Reuters.

Фільм «Віддалений гавкіт собак» про 10-річного хлопчика з Донбасу Олега Афанасьєва, який живе біля лінії фронту, став переможцем у категорії «документалістика» найстарішої престижної премії імені Джорджа Фостера Пібоді. Про це на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив асистент режисера стрічки Азад Сафаров. Премія, яку ще називають «Пуліцером у сфері мультимедіа», вручається щороку за видатний вклад у галузі ЗМІ.

«Голос України» вже писав про те, що документальна стрічка данського режисера Саймона Леренґа Вілмонта «Віддалений гавкіт собак» — про життя дитини в «сірій зоні» на Донбасі — одержала близько трьох десятків міжнародних відзнак і боролася за найпрестижнішу нагороду в світі кіно «Оскар». Фільм увійшов до короткого списку 15 кращих документальних стрічок, що претендували на цю нагороду, але, на жаль, не потрапив до п’ятірки номінантів. Проте стрічка про життя маленького Олега Афанасьєва та його бабусі виявилася унікальним проектом, що має великий резонанс у світі документалістики.

Історія фільму почалася у січні 2015 року в селі Гнутове Донецької області, що розташоване між позиціями проросійських бойовиків та українською армією. Тоді під час обстрілу там загинув місцевий мешканець. Ельвіна Сеітбуллаєва, яка тоді працювала на телеканалі «Інтер», з оператором поїхала на місце трагедії. Щойно опинившись у Гнутовому й почавши зйомку, журналісти й самі потрапили під вогонь. «Я обернулася, а всі розбіглися, нікого поруч, — згадує Ельвіна. — Раптом хлопчик із сусіднього двору каже: «Тьотю, йдіть сюди, ми вас сховаємо». Так і почалося моє знайомство з Олегом та його бабусею». З’ясувалося, мати хлопчика померла, коли він ще був маленьким, а батько тяжко хворіє. Малий живе з бабусею під постійними обстрілами.

Згодом цю історію Ельвіна розповіла асистенту данського режисера-документаліста Саймона Леренґа Вілмонта Азаду Сафарову. Режисер саме шукав головного героя для стрічки, в якій хотів показати війну очима дитини.

«Усіх дітей я запитував: «Що вони відчувають під час обстрілів?» Олег відповів: «Це ніби велика холодна рука у грудях стискає серце, а коли розриваються бомби, то таке враження, ніби серце стає маленьким і холодним».

Після цього я був упевнений, що саме Олег стане головним героєм», — розповів режисер.

За словами Ельвіни Сеітбуллаєвої, яка виступила асистентом продюсера стрічки в Україні, знімальний процес тривав довго — півтора-два роки. Так багато часу знадобилося не лише для зйомок, а й для того, аби роззнайомитися із сім’єю Олега, його бабусею Олександрою Миколаївною Рябічкіною.

До речі, назва фільму «Віддалений гавкіт собак» не випадкова. Саймон Леренґ Вілмонт якось запитав у військових про те, чому в них так багато собак. Ті відповіли, що тварини раніше, ніж люди, чують початок обстрілу й попереджають.

Фото Азада САФАРОВА.