Громом з чистого неба стала заява очільника МОЗ Максима Степанова про те, що медичну реформу буде скореговано. Про це міністр доповів 5 травня на спільному брифінгу МОЗу та Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, пояснивши це рішення так: «Процес, що стартував 1 квітня, важко назвати реформою. Він не передбачає нічого доброго ані для медиків, ані пацієнтів».

Дискусії про зміст реформи тривають довгі три роки. Скорегувати її закликали й раніше, та провайдери радикальних змін, маючи підтримку з боку Кабміну, досі в кожному бою-полеміці лишалися зі щитом, а їхні критики — в ролі Бонапарта при Ватерлоо. Але «битва» за другий етап уже для реформаторів може стати справжніми Каннами. Що ж відбулося?

«Не цього чекали  від реформи...»

Тривожні новини ЗМІ повідомляли ще з лютого. Закрили кілька медзакладів на Львівщині. На Запоріжжі — лікарню в Молочанську. На Херсонщині, в Новотроїцьку, — пологовий будинок, а в Генічеській ЦРЛ — кілька відділень. На Рівненщині — терапевтичне відділення Корецької ЦРЛ, де саме лежало 300 хворих...

А з квітня «медичні» новини й узагалі нагадують звіти про нальоти ворожої авіації. Одні лікарні закриті. Багато — на межі закриття. «Зайвими» стали заклади фтизіатрії, психоневрології, онкоцентри, консультації для вагітних...

«Під ніж» попали бригади «швидкої» допомоги... У МОЗі підтвердили: можуть закрити понад 330 лікарень! Експерти ж говорять про цифру майже втричі більшу!

Особливо «великі втрати» зазнають медики. У нас не вистачає 35 тисяч лікарів і понад 30 тисяч медсестер, але тільки під час підготовки до реформи «листи щастя» (повідомлення про скорочення) позаминулого року отримало майже 40 тисяч медиків, а минулого — майже 43 тисячі! Скількох ці «листи» ощасливили у квітні-травні, ще ніхто не рахував, але їх — не одна тисяча!

Лише в київському Комунальному закладі Клінічна лікарня «Психіатрія» треба скоротити 450 працівників і тільки для того, щоб решта мала... мінімальні зарплати. Критична ситуація — в підрозділах екстреної допомоги, де «оптимізують» кількість бригад. Скажімо, в Запорізькій області дефіцит фінансування «швидкої» — 67 млн грн, і тут із 150 бригад уже скоротили 40. Всього по країні можуть скоротити понад 50 тисяч медиків, фактично — кожного восьмого!

Неприємно вразили медиків і «нові» аванси. Навіть у Києві у квітні лікарі отримали від 1500 до 1900 гривень! Це — на чверть менше, ніж до реформи.

— І напередодні Великодня медикам виплатили голі оклади, без премій і надбавок, — нарікає голова Київської міської спілки працівників охорони здоров’я Сергій Кубанський.

Усі експерти дружно назвали причину таких подій. Це — «катастрофічне недофінансування галузі»! Навіть військові госпіталі, де реабілітують бійців ООС, отримали тільки 30% від потрібного. На реалізацію програми державних медичних гарантій комунальні медзаклади отримали якихось нещасних 72 млрд грн. За розрахунками ж Профспілки працівників охорони здоров’я України, лише фонд оплати праці мав становити 82 млрд грн!

— Недофінансування в кожній області — майже мільярд гривень, — каже заступник голови правління Всеукраїнського лікарського товариства, член президії Національної лікарської ради Костянтин Надутий.

Максим Степанов стурбованість таким розвитком подій висловив ще у квітні. На одному з брифінгів міністр визнав: серйозні фінансові проблеми мають 984 лікарні з 1600, що підписали договори на фінансування. «У багатьох лікарнях скорочення поки що не йдуть, але працівників переводять на 50 та навіть 0,25% посадового окладу, — повідомив глава МОЗу й зробив невтішний висновок: — Не цього медики чекали від реформи!»

— Скорочення медперсоналу є головним ризиком імплементації другого етапу реформи, — ще 28 квітня заявив на брифінгу Максим Степанов, пообіцявши провести фінансовий аудит і виправити недоліки в асигнуванні галузі.

Лікарський Майдан

Увесь квітень зростали протестні настрої. Публічний флешмоб виклали у мережу фельдшери «швидкої» допомоги Василівського району Запорізької області, протестуючи проти скорочень, а їхні колеги з Білої Церкви (Київщина) публічно попередили: коли все йтиме так, як іде, подадуть заяви на звільнення. На початку травня гучні акції протесту пройшли у Києві, Харкові та Львові.

Усю країну облетіло ім’я директорки Дніпропетровської обласної реабілітаційної лікарні Інеси Шевченко. Готуючись до реформи, вона з колегами модернізувала заклад, і зараз ця лікарня — найкраща у країні реабілітаційна клініка. Попит на послуги медзакладу — величезний! Але клініці зменшили фінансування за глобальним бюджетом із 330 млн грн на рік до жалюгідних 30 млн, і вона опинилася на межі закриття. Мужня жінка, одна з лікарів Майдану, волонтерка, яку на фронті та блокпостах з повагою називали «доктор Інна», пані Шевченко оголосила голодовку!

Важливо, що вона боролася не лише за свою лікарню. Інеса Шевченко вимагала: призупинити другий етап реформи, підвищити медикам зарплату на цей рік щонайменше вдвічі, а головне — створити експертну групу, яка б швидко розробила таку реформу галузі, яка влаштувала б і медиків, і пацієнтів. Інесу Вікторівну підтримали не тільки колеги, а й багато громадських діячів і простих громадян.

Це закономірно, бо подібні вимоги люди висувають не вперше. У вересні 2017 року Профспілка працівників охорони здоров’я України провела мітинг біля МОЗу й Кабінету Міністрів, вимагаючи не тільки підвищити медикам посадові оклади та знайти кошти на погашення заборгованості по зарплаті, що сягнула тоді 3,9 млрд грн, а й — «прозорого проведення реформи».

Не менший резонанс викликала акція руху «БудьЯкНіна!», яку в Києві, 19 грудня минулого року, провели медичні сестри, намагаючись звернути увагу влади на те, що вони отримують мізерні зарплати, — від 3 до 4 тисяч гривень! Ініціатором акції стала медсестра з Київщини Ніна Козловська, почин якої підтримала громадська діячка зі Львова, правник Ірина Юзик. Зрештою, люди створили громадську організацію «Народна дія», яка бореться за права молодшого медперсоналу та закликала скорегувати хід реформи. На Львівщині медики об’єдналися, щоб через суди скасувати новелу реформи про «автономізацію» медичних закладів. Львів також став «столицею» руху проти закриття психоневрологічних медзакладів, зокрема дитячих.

Словом, «грона гніву» зріли давно, отож, і не дивно, що зараз у соцмережах слів на адресу реформаторів уже не добирають. У Києві, Львові, Дніпрі та Запоріжжі кілька громадських діячів, із тих, хто стояв на Майдані та побував на фронті, закликали до організації всеукраїнського страйку. Багато людей налаштовані настільки рішуче, що частина експертів прогнозує: якщо уряд нічого не змінить, люди вийдуть на «лікарський» Майдан. «Якби не карантин і пандемія коронавірусу, Майдан уже б стояв», — в інтерв’ю ЗМІ погодився з прогнозами Сергій Кубанський.

А відомий правозахисник Семен Глузман вважає: «лікарського» Майдану не буде: після карантину медики проголосують проти реформи ногами — виїдуть працювати за кордон, і країна залишиться з порожніми лікарнями.

Повернення Уляни Супрун

Словом, рішення Максима Степанова видавалося цілком логічним. Але вже наступного дня в інформаційний простір негайно повернулася Уляна Супрун, яка назвала призупинення реформи «боягузливим кроком у минуле», вкотре поскаржилася, що «прогресивні зміни» прагне зупинити «фармацевтична мафія», та закликала — реформу треба... продовжити!

Уляну Супрун дружно підтримали всі провайдери реформи, кільканадцять політологів і навіть журналісти трьох телеканалів, закликаючи до «продовження бенкету».

Ці заяви не дуже здивували, бо стали черговим стрибком артеріального тиску тієї гострої полеміки, що точиться вже не один рік. Нагадаємо: дискусії про шляхи реформи тривають ще з 2011-го, коли стартував найперший етап реформи, провайдером якої стала заступниця глави АПУ, економіст Ірина Акімова. А три роки тому, коли у червні 2017-го з’явилася друга редакція проекту Закону № 6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», полеміка й узагалі перейшла у площину справжніх «інформаційних воєн».

Масла у вогонь підлила потужна інформаційна кампанія з підтримки реформи, яку її організатори вели за рецептами агресивного маркетингового просування «продукту». Всіх, хто критикував хід змін, замість того щоб вислухати, одразу винуватили в тому, що вони працюють на «фармацевтичну мафію» або «клан головних лікарів», які хочуть, щоб усе лишалося по-старому

Словом, усі розійшлися по двох таборах. З одного лунала критика, від конструктивної до емоційного визначення «реформа — це геноцид українського народу». По інший бік барикад узятий курс беззастережно підтримували, а прийняття Закону «Про державні фінансові гарантії...» назвали «історичною подією». І це зараз тодішній заступник глави МОЗу Павло Ковтонюк пише у Фейсбуці:

— Я не в захваті від того, як почався другий етап медреформи. Його належним чином не готували, а в урядах Гончарука та Шмигаля чомусь панувала думка, що 1 квітня все має щасливо закінчитися. Тому зустріч уряду та МОЗу з реальністю видається як зустріч людини, що йде рейками, з потужним потягом!

Але ще на початку року звучали зовсім інші слова та визначення. «Точно знаю, що неможливо спинити ідею, час якої настав!» — писала в соцмережах одна з реформаторок, не ховаючи захвату від планів революційних змін, а в деяких ЗМІ лунали такі пишномовні оцінки реформи, що порівняно з ними навіть передові статті більшовицької «Правды» виглядають на порядок скромнішими.

...небезпечно для життя СОЗ

Отож маємо ситуацію, що видається суперечкою із... здоровим глуздом. З одного боку, є залізний факт: грошей на систему охорони здоров’я (СОЗ) у держбюджеті набагато менше, ніж треба. Експерти попереджають: коштів, які отримали лікарні, вистачить у кращому разі до липня. Далі — кома! Якщо МОЗ і уряд оперативно не скорегують хід реформи, багато лікарень (всі вони — комунальні підприємства) збанкрутує та буде закрито.

Те, що другий етап провалено, визнають уже й багато експертів, які підтримували реформу. Скажімо, голова Офісу реформ Національної академії медичних наук, народна депутатка VIII скликання Ірина Сисоєнко вважає: —

Скажу як один із авторів закону про медичну реформу. Основна причина того, що сталося, — це медбюджет на цей рік, усього 2,9% ВВП (замість 5% по закону. — Ред.). Саме з цієї причини медики отримали суттєво зменшені зарплати, саме тому велика кількість лікарень стоїть на межі закриття. Поки програма медичних гарантій не буде повністю фінансово забезпечена, виконати Закон «Про державні гарантії...» — неможливо!

Але з другого боку чуємо цілком несподіване: нехай хоч каміння з неба, а реформу треба продовжити!

Коли глава МОЗу та голова Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації Михайло Радуцький обіцяють знайти додаткові гроші на медицину вже зараз, аби хоч з другого півріччя підвищити зарплати медикам на 50%, і закласти на СОЗ у Держбюджеті —2021 не менше 6% ВВП, одні — щиро аплодують, інші, таке враження, вважають чимось таким, що... перекреслює всю реформу. Максим Степанов резонно нарікає:

— Шкода, та ніхто з адептів реформи навіть не усвідомлює тих катастрофічних наслідків, які в разі продовження реформи відчують на собі всі українці!

Але прихильники «прогресивних змін», здається, вважають реформою саме... ці наслідки!

Що ж це за реформа, другий етап якої одні називають кадровим і матеріальним розгромом стаціонарного рівня СОЗ, інші ж — чимось дуже позитивним? Писати про реформу складно. Дуже заважає полемічний дискурс.

Авторів позитивних оцінок заносять у табір «соросят» і «грантожерів», а тих, хто не радіє, що «колгоспників тепер лікуватимуть лише по скайпу», — у проскрипційний список «мафіозі», «ватників» і ретроградів, які прагнуть «оживити Франкенштейна системи Семашка».

Питання сильно політизоване. Важко з критеріями оцінки. Апеляція до гуманізму нікого не чіпає. Якщо в часи Кучми ще скидали капелюха, коли хтось доводив: питання охорони здоров’я має бути осердям державної соціальної політики, то сьогодні в наших «ліберальних» колах цей аргумент не сприймають у принципі, вважаючи, що ним оперують лише розумово неповноцінні. Але сьогодні склалася ситуація, коли чітко не сказати, що ж лежить в «історії хвороби» реформи, — уже просто небезпечно для життя нашої СОЗ. І об’єктивний критерій для оцінки змін, слава Богу, існує. Третейським суддею тут є суто економічний аналіз ситуації! Тільки погляд на зміни крізь призму економіки дасть змогу з’ясувати все, як то кажуть, sine ira et studio (без гніву та пристрасті). Зважено, об’єктивно, без емоцій.

(Закінчення в наступних номерах).

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.