Раніше полинули у вирій душі Віри Опанасівни й Дмитра Костянтиновича, а днями в небесну дорогу рушила Людмила Володимирівна.

Віра Найдьонова та Дмитро Моторний очолювали передові сільськогосподарські підприємства краю, Людмила Лятецька — дитячу обласну лікарню. Усі вони дуже різні, та об’єднувало їх уміння поважати людей, незалежно від їхніх посад чи капіталів, дослухатися до них, але й обстоювати свою точку зору.

Саме такою запам’ятали Людмилу Лятецьку, котра понад тридцять років беззмінно керувала дитячою лікарнею Херсона. Весь цей час Людмила Володимирівна, як то кажуть, горіла на роботі й швидко «запалювала» всіх, хто поруч. Із цікавістю дослідника відстежувала нові технології у дитячій нейрохірургії і генетиці, ортопедії й імунології. Те, що херсонські лікарі з неонатального центру навчилися дарувати повноцінне буття крихіткам, котрі прийшли в цей світ передчасно і важили трохи більш як півкілограма, — також один із гучних професійних здобутків Героя України, чудового організатора й унікального фахівця Людмили Лятецької.

Як журналіст, можу засвідчити, що вона була ще й надзвичайно цікавим співбесідником, котрий ніколи не уникав можливості поділитися житейською мудрістю, дати слушну пораду зі сторінок «Голосу України», місцевих видань. Приміром, зі своїм чітким баченням, як має розвиватися медична реформа. До її думок у Херсоні дослухалися — недарма двічі обирали депутатом обласної ради. Коли ж повноцінне фінансування галузі підмінили її «оптимізацією», і настали часи «гнучких» та «політично грамотних» керівників замість компетентних, Людмила Лятецька залишила своє крісло. Робота була сенсом її життя, і коли не стало роботи, життя згасло. Пам’ятатимемо вас, Людмило Володимирівно.