Згодом заповзята майстриня відкрила ще й невеличкий магазинчик усяких дрібниць, де почала продавати якісну косметику.
— Як виникла ідея відкрити власну справу? — запитую в Антоніни.
— Ніколи ні про що таке не мріяла, — каже вона. — У школі кожен вибудовував якісь плани на майбутнє, а я просто собі вчилась, і все. По закінченні школи я не поспішала вибрати професію, а почала їздити на заробітки, а потім стала на облік у Дубровицький центр зайнятості, і мені запропонували піти вчитися на курси перукарів. Я погодилась.
Стала вчитися цієї справи і зрозуміла, що вона мені подобається. А далі була практика в одній із перукарень у місті Дубровиця. Все мені вдавалось, я на тому місці пропрацювала два роки. Потім мене запросили на роботу в Серники. Там я почала вибудовувати свої плани. Через рік мені вдалося втілити їх у життя. Взяла в оренду приміщення у центрі села. Клієнтів завжди було багато. З роками працювати стало трохи важче — з’явилися конкуренти, однак уже п’ятнадцять років тримаюсь на плаву.
Робота мені до душі, та й люди отримують задоволення, а це — великий плюс у кожній справі. Період карантину дався тяжко і ще раз довів, що й у селі перукарські послуги дуже й дуже затребувані. Всі хочуть мати гарний вигляд: і чоловіки, і жінки, і діти. Привела людина голову в порядок — і настрій поліпшився.
У пору, коли Антоніна відкривала свою перукарню, її брат Сергій у цьому ж приміщенні відкрив невеличкий магазинчик. З часом молода жінка викупила його і тепер має ще один невеличкий бізнес: паралельно торгує канцелярськими товарами, всякими дрібницями для побуту.
Пробувала Антоніна свої сили і в мережевому маркетингу — співпрацювала з туристичними агенціями, рекламуючи тури для відпочинку за кордоном своїм землякам. Справа ця їй дуже подобалась. Попит був чималий. Але життя внесло свої корективи, і ситуація, що склалася у світі у зв’язку з епідемією коронавірусу, остудила певною мірою її запал: вона припинила працювати з туроператорами і не знає, чи поновить з ними зв’язки.
Загалом карантин дуже негативно позначився на людях — вони переживають за здоров’я рідних, своє, не бачать перспектив поліпшення життя, відчули на собі ще більше зубожіння, бо багато хто втратив роботу, і знайти її проблематично, особливо в поліській глибинці. Люди діляться своїми тривогами з майстром, яка одночасно виконує роль психолога, бо доводиться утішати деяких, підбадьорювати. Хоча Антоніні також за період карантину було несолодко — перукарня зачинена, магазинчик — теж, а потрібно було за щось виживати.
Жінка не надто любить балакати про пережите, про прикрощі в житті. Їх вистачало. Довелося подолати тяжку недугу, й тепер її ставлення до оточуючого світу зовсім інакше. Антоніна — глибоко віруюча людина, і духовний світ для неї важить у рази більше, ніж матеріальні блага. Каже, що на зорі своєї юності й не сподівалася, що стільки досягне у житті. Нових планів не вибудовує. Бо їх, переконана, будує життя.
Сварицевичі
Дубровицького району.
Фото автора.
