6 січня, у переддень Різдва Христового (за східним обрядом), було похмуро і хмарно. Втім, неріздвяна погода не дуже позначилася на врочистому настрої киян та гостей столиці, які з самого ранку зібралися на Євромайдані, аби разом відсвяткувати одну з найбільших християнських подій — народження Спасителя. Легкі хвилювання здебільшого пов’язувалися з побоюваннями не розгледіти за хмарами блиск першої вечірньої зорі — провісниці появи на світ Сина Божого. Однак диво сталося дуже вчасно. Небо очистилося миттєво, й очікувана зірка яскраво спалахнула над головами тисяч майданівців. «Це — Божий знак, — загомоніли у натовпі. — Господь з нами...».
Богослужіння почалося ще з 10-ї ранку, а впродовж усього дня зі сцени лунали церковні хори, виступали перед народом вертепи — традиційні й модерні. Цікаву версію різдвяного дійства показали аматори з Хмельниччини, вдячні глядачі довго їм дякували й скандували «Молодці!» — майданний аналог театрального «Браво!».
З пасторським словом до людей звернулися представники багатьох конфесій. Після духовної «їжі» кухарі Майдану запропонували людям традиційне на Святвечір меню — дванадцять пісних страв. Щоправда, кияни переважно не об’їдали мешканців наметів, навпаки, пригощали їх принесеними з дому кутею та узваром. Як і на Новий рік, сімейне, домашнє свято об’єднало величезну українську родину. Хоч і без спільного столу, але з єдиним духом і помислом. Зі спільною молитвою за щасливу долю оновленої України.
Різдвяна Служба Божа тривала до ночі й продовжилася вранці. Особливо урочиста мить запанувала вдень — під час святкового передзвону: до гучних церковних дзвонів київських храмів приєдналися мелодії маленьких дзвіночків, з якими люди прийшли на Майдан. Київ за всю свою «сиву» історію, напевно, ще ніколи не бачив такого величного Різдва...
Хоча, звісно, не обійшлося без малих неприємностей. Хтось дуже вигадливий, мабуть, хотів хоч трохи прирівняти центр столиці до віфлеємського хліва, в якому Матір Божу застали пологи. Принаймні за «потужністю» освітлення: на Майдані Незалежності, де мав відбуватися різдвяний молебень, вимкнули світло. Знеструмлення повторилося й наступного дня. Мітингувальники змушені були деякий час користатися «дорогим задоволенням» — бензиновими електрогенераторами для бодай якогось освітлення барикад та частково наметового містечка. У КП «Київміськсвітло» відсутність електрики пояснили технічними причинами, проте в Штабі національного спротиву цього «не зрозуміли»: «Ми знаємо, хто несе відповідальність за провокації із знеструмленням». І на всяк випадок нагадали цьому «знайомцю» кульбіт у кар’єрі відставленого градоначальника Олександра Попова.
У святкуванні взяли участь і лідери опозиції, хоча від «різнобою» їхніх намірів, чесно кажучи, у багатьох проявився несвятковий післясмак. Головний «батьківщинівець» Арсеній Яценюк, наприклад, спочатку обнадіяв народ обіцянкою, що в найкоротші терміни опозиційна трійка запропонує рішення, якому всі аплодуватимуть: єдину проукраїнську і проєвропейську команду, команду української перемоги. «Найменш важливо, хто в якому кріслі сидітиме... Між опозиційними політиками буде єдність...». «Нарешті. Слава тобі, Господи», — зашепотіли люди, але, з’ясувалось, поквапилися. Той самий Арсеній Петрович не приховує, що єдність почнеться з... конкуренції між ними трьома на «неважливе» крісло президента у першому турі виборів. Зате в другому «той, хто здобуде найкращий результат, отримає підтримку всіх опозиційних сил». Хороший сценарій «перемоги». Здається, нинішня влада вже приготувала долоні для оплесків.
Зате не хоче аплодувати таким планам Віталій Кличко: «Як ми можемо говорити про єдину команду, коли йтимуть кілька кандидатів? Хіба не це потрібно нині владі, аби розтягнути голоси і в другому турі влаштувати жорстокий сюрприз?». З таким висновком погоджується більшість знайомих протестувальників, які готові боротися за повну зміну влади, але хочуть побачити і зустрічний жест від політиків — здатність висунути єдиного кандидата, напевного переможця, а не три статиста президентських перегонів. Невже нещодавні вибори у «проблемних» округах нікого нічого не навчили? Напевно, ні. На жаль, Господь ще не з нами, не з Україною. Він також очікує на зустрічний крок — на прояв здорового глузду кожного, хто хоче справжніх, реальних змін, а не їх імітації...
