Нинішній рік, на жаль, винятком не став: плантації «білого золота» у трьох районах краю тутешні аграрії урізали до 4,82 тисячі гектарів — мінус 805 гектарів, порівняно із 2019-м (5,67 тисячі га). «Антирекорд зі скорочення площ під рис встановив Каланчацький район. Тут вони сягають 2,41 тисячі гектарів, тоді як торік становили 3,05 тисячі га. У Скадовському районі рисові плантації нині — 2,16 тисячі гектарів, у Голопристанському — всього 250 га», — інформує заступник директора департаменту розвитку сільського господарства та зрошення Херсонської облдержадміністрації Олена Швул.
Торік на Херсонщині зібрали 30,2 тисячі тонн рису, що в п’ять з лишком разів перевищує внутрішню потребу регіону, яка становить 4,5 тисячі тонн. Та недобір української рисової крупи через «обрізання» площ під «біле золото» на Херсонщині цьогоріч може перевищити шість тисяч тонн, навіть за використання високопродуктивних сортів. Тобто вітчизняного рису на якийсь із сусідніх регіонів не вистачить, і цей прогноз важко назвати оптимістичним. Хоча з економічної точки зору він цілком виправданий: привабливість «білого золота» тьмяніє. Якщо вирощування рису зараз ледве дозволяє окупити виробничі витрати, площі під нього скорочують на користь прибутковіших культур.
Аграрії пояснюють небажання інвестувати кошти у рисові плантації низькими закупівельними цінами на крупу через тиск на вітчизняний ринок імпортерів, котрі завозять великі партії дешевого рису з Китаю, Індії, Пакистану й Таїланду. Тож і не дивно, що рисівники півдня України зустріли у штики пропозицію нібито в інтересах споживача ще й зменшити без того низьке, порівняно із сусідніми європейськими країнами, ввізне мито на цей злак.
