(Продовження. Початок у номерах за 17, 18, 19 червня 2020 року).

Отже, реформа-2017 сформувала три основні джерела фінансування охорони здоров’я. Це — кошти Національної служби здоров’я (НСЗУ), офіційна співоплата, яку, щоб «суттєво здешевити», треба спочатку купити поліс у приватній страховій компанії, та місцеві бюджети.

При цьому кошти з держскарбниці невеликі, майже удвічі менші, ніж мали бути за законом. Питання співоплати — неврегульоване. А фінансування з місцевих бюджетів визначають лише вимоги НСЗУ до «готовності» медзакладів до реформи, словом, у вигляді фрази, яку зазвичай говорять, коли просять позичити трохи грошей: «Що більше, то краще».

Дешева риба — погана юшка

Провайдерам реформи не раз доводили: з дешевої риби — погана юшка! Скажімо, вчені Валерія Лехан, Лілія Крячкова та Михайло Заярський (м. Дніпро) писали, що Програма держгарантій «не підкріплена чіткою методологією її формування та наповненням», не забезпечена сталими джерелами фінансування, «у зв’язку з чим набирає критично декларативного характеру».

Окрім того, вчені зазначають: «У документах уряду та МОЗу проявляється тренд переходу до надання первинної допомоги ФОПами, що є архаїчною та неефективною формою … У цілому спостерігається поспішність, фрагментарність і непослідовність реформи». Проблему вчені бачили й у тому, що ці та інші недоліки «пов’язані з відсутністю прийнятої на основі консенсусу між стейкхолдерами (зацікавленими сторонами) стратегії реформи, що провокує недостатню системність реформування».

З ученими заочно погоджувалися у Профспілці працівників охорони здоров’я України, де закликали не гнати коней. Профспілка офіційно зверталася до тодішніх Прем’єр-міністра Олексія Гончарука й очільниці МОЗ Зоряни Скалецької, вказуючи на «непоодинокі випадки порушень трудових прав медичних працівників», яких припускаються у ході підготовки до другого етапу, та на «зростаючі загрози доступності надання медичної допомоги населенню». Турбувало профспілковців і те, що багато лікарень до реформи не готові.

— З ними НСЗУ не укладає контракти, й вони залишаються без фінансування. Отже, десятки тисяч медиків ризикують залишитися без роботи, — тривожилася голова профспілки Вікторія Коваль. — У зв’язку з цим ми пропонували початок другого етапу перенести.

Економісти наполягали на категоричному збільшенні частки державних інвестицій у галузь. Скажімо, експерт із фінансових питань Оксана Солдатенко (Київ) писала, що асигнування ОЗ треба збільшити до 7—8% ВВП, а краще — одразу до 10—11%, «як це вдається робити навіть на Кубі».

— Жодну реформу реалізувати неможливо, якщо під неї немає достатнього фінансування, — доводила економіст, і з цією аксіомою цілком погоджувалися у Всеукраїнському лікарському товаристві, ГО «Українське медичне експертне середовище» (УМЕС), Платформі PRO S VITA й багатьох інших громадських організаціях.

Ба, більше, заочно погоджувалися з нашими економістами й міжнародні експерти. В спільному звіті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і Світового банку, присвяченому медреформі в Україні (2019 р.), вони звертали увагу на цілу низку негативних фінансових факторів, які загрожують ходу реформи.

По-перше, писали експерти, «викликає занепокоєння» недостатній обсяг коштів, які виділяють на медицину. За законом мали виділити 5%, а в 2019-му ОЗ отримала тільки 3,2%.

По-друге, зауважували, що в Україні сильно обмежений «фіскальний простір». Грошей на медицину не вистачає, бо, з одного боку, стрімке зростання тарифів на послуги ЖКК призвело до введення інституту субсидій, обсяг яких зріс із 8,4% ВВП до 10,3%. З другого боку, країна має занадто велике навантаження з обслуговування своїх зовнішніх боргів — 8% ВВП. У європейському регіоні більше має тільки Вірменія (майже 10%). Для порівняння: Білорусія та Угорщина — до 5% ВВП, а Грузія, Румунія, Туреччина та Хорватія — до 4,5%.

Висновок експерти ВООЗ і Світового банку робили однозначний: «Ключовим фактором подальшого впровадження реформи СОЗ буде збільшення загального стабільного бюджету на охорону здоров’я».

Та провайдери «прогресивних змін» як не чули... Зрештою, не станемо нав’язувати читачам висновки. Пропонуємо проаналізувати вміщену таблицю, порівняти джерела фінансування СОЗ у Європі та в США, порівняти з моделлю, яку вводить реформа-2017, і самим відповісти на питання: «Чи може «нова» вітчизняна СОЗ стати фінансово стійкою?»

Кому заважали міністри?

До речі, подібну ситуацію ми вже проходили. Провайдери медреформи-2011 планували з 2014-го розпочати реформу стаціонарного рівня. Як згадує активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, відомий медексперт Костянтин Надутий (Київ), хоча «тоді вдалося збільшити фінансування СОЗ до 4,2% ВВП, але на другий етап реформи потрібно було ще десь 0,5 млрд доларів».

Країна ж повільно втягувалася в чергову економічну кризу, таких коштів у державній скарбниці не було, й реформу відклали «до кращих часів».

Цього разу проти «продовження бенкету» був «березневий» глава МОЗу, доктор медичних наук, академік Ілля Ємець. Виступаючи 13 березня на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, він застерігав: «Грошей у держбюджеті вистачить лише на фінансування первинки і трохи — на стаціонарний рівень. Міністр наполягав: реформа по-

требує суттєвої коректури, та пропонував замість аналога держстрахування ввести справжнє — з видачею людям страхових полісів. «Жодна реформа не відбудеться, коли не задовольнить двох основних адресатів змін — медиків і пацієнтів». Потім його «попросили».

Тут не можна не згадати й несподівану відставку його попередниці ‘— Зоряни Скалецької. З усіх провайдерів реформи вона була найкомпетентнішою та, здається, єдиною, хто міг пояснити, в чому справа й що йде не так. У 2017-му резонно критикувала низку положень реформи, а зараз згадує: «Коли була міністром, казала, що фінансування треба збільшити».

Інсайдери говорили: «Вона по-чесному хотіла багато чого змінити на краще». Зокрема, почала співпрацювати з Національною академією медичних наук, погоджуючись із тим, що реформа має бути науково обґрунтованою… Здається, якраз це її трохи «інше бачення» ходу «прогресивних змін» і викликало восени минулого року гучний скандал. Директори кількох підрозділів МОЗ публічно звинуватили пані Скалецьку, що вона теж хоче звільнити членів «команди Уляни Супрун», аби «зупинити реформу».

Радник міністра Дмитро Раїмов заявив, що це пов’язано не з реформою, а «з аудитом рішень», у зв’язку з чим до кількох працівників і виникли слушні претензії. Скандал дійшов до Прем’єр-міністра Гончарука, який через Фейсбук запевнив «бунтівників», що не дозволить звільнити жодного члена «команди Уляни Супрун». Отож усі, до кого були претензії, лишилися на місцях. Зате міністра скоро після цього на два тижні «ізолювали» в Нових Санжарах, звідки пані Зоряна вийшла з розкішним букетом троянд, але без скромного міністерського портфеля.

Точно невідомо, за що звільнили обох міністрів, але експерти припускають: за те, що пані Скалецька мовчки хотіла виправити недоліки реформи, а добродій Ємець заявив про це прямо й неоднозначно.

«Куди летимо?..»

Нового главу МОЗ — Максима Степанова — призначили міністром 30 березня, за добу до старту другого етапу, й на події він вплинути не міг. Отже, реформа стартувала без опори на стабільну фінансову базу, в розпал пандемії коронавірусу.

Щоправда, всі думали, що старт знову перенесуть. За місяць до цього Президент України Володимир Зеленський перебував з робочою поїздкою на Полтавщині й 5 березня, виступаючи у Нових Санжарах, заявив:

— Треба мати сміливість і визнати: Україна не готова до другого етапу реформи. Люди бояться закриття лікарень, звільнень, немає достатнього фінансування. Куди ми поспішаємо, куди летимо!?

Але «центр управління польотами» на той час із МОЗу переїхав у приміщення НСЗУ, яке приватизувало всі права на реформу, і трохи пізніше в. о. голови Служби Оксана Мовчан в інтерв’ю ЗМІ пояснить: її не цікавлять усні заяви посадовців, вона керується виключно нормативними документами.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.

Далі буде.