Її життєвий і творчий шлях — приклад непохитної віри і незламності в досягненні мети.

Світлана — випускниця Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», кафедри видавничої справи та редагування (нині — кафедра журналістики, видавничої справи, поліграфії та редагування), член Національної спілки журналістів України, співробітниця Центру розвитку корпоративного порталу та просування в інтернет-просторі, журналіст-фрілансер. Дівчина, яка змушена пересуватися у візку, здобула вищу освіту і стала поетесою, письменницею. Світлана народилася з інвалідністю, та, попри все, уперто досягала своєї мети…

З роками навчання пов’язані чимало приємних спогадів. «Яскравих подій було багато, — згадує Світлана Патра. — Це і фестивалі студентської творчості «Сяйво надій» та «Університетське літо», й інші заходи. Подія, яку я можу назвати знаковою, — це VIII конкурс студентських наукових робіт за тематикою досліджень університету в рамках ХI Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі» 2011 року». За підсумками конкурсу Світлану удостоїли стипендії імені професора Н. П. Воллернера. Тема конкурсної роботи — «Інформаційне забезпечення людей з особливими потребами в Україні» — надихнула її на подальші наукові пошуки. «Із конкурсної роботи згодом визріла тема мого диплома — «Особлива» преса, «особлива» книга: історія та сучасність у фактах і обличчях», — розповідає вона. — Я зрозуміла, що хочу привернути увагу суспільства до проблем людей з інвалідністю. Власне, це я роблю і досі в межах своїх можливостей».

Були часи, коли говорити про проблеми людей з інвалідністю було не заведено, для преси це вважалося «неформатом», каже Світлана Патра. «Але зараз ці люди заявляють про себе в ЗМІ дедалі голосніше, — додає вона. — І мені приємно як журналісту і як людині з інвалідністю у цьому їм допомагати. Пригадуються слова Дж. Р. Р. Толкіна: «І сильний, і слабкий однаково можуть зазнати поразки. Але часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі придивляються до далечини, слабкі звершують долю, бо відчувають обов’язок». Орієнтиром для мене став Університет «Україна». В його стінах було втілено багато корисних речей ще до того, як це стало «мейнстримом». Це і інклюзія (спільне навчання студентів з інвалідністю і без неї), і дистанційна освіта, цінність якої ми усвідомили лише зараз, в умовах карантину…»

До університету «Україна» вступає чимало абітурієнтів-візочників, бо це перший в Україні інклюзивний заклад вищої освіти, і в ньому створено всі умови для комфортного перебування та розвитку студентів з інвалідністю. Під час навчання вони не просто здобувають диплом та майбутню професію, а й відкривають для себе нові грані життя.

Світлана Патра розпочала професійну журналістську діяльність після перемоги у І конкурсі творчих робіт із соціальних комунікацій, організованому з нагоди дня заснування Університету «Україна» 2011 року. «Виборола друге місце, і мене запросили до студентського Медіа-центру», — розповідає моя співрозмовниця.

Завдяки своїй праці й таланту вона ставала переможцем та лауреатом багатьох інших конкурсів. Так, завдяки спецпроекту #BeEuropean, організованому нашим Міністерством закордонних справ, Представництвом ЄС в Україні, сайтом «Європейська правда» та радіостанцією «Радіо ЄС. Європейська станція», у вересні 2016 року Світлана відвідала Брюссель.

«У травні 2017 року я брала участь у проекті «Інтеграція та захист інтересів соціально вразливих груп населення» у рамках Програми міжнародних відвідувачів-лідерів, — розповідає Світлана. — Під час проекту разом з іншими учасниками з України відвідала США, де мала змогу ознайомитися з американським досвідом захисту прав людей з інвалідністю та осіб, що змушені покинути свої домівки внаслідок збройних конфліктів або природніх катаклізмів. Поїздка в США стала чи не найяскравішою подією мого життя».

Світлана — надзвичайно світла, життєрадісна людина. Своє життєве кредо вона висловила у вірші «Люблю життя»:

  • Люблю життя таким, як воно є,
  • Яким його мені Всевишній дарував.
  • Хоч іноді воно жорстоко б’є,
  • Йому я вдячна за святий дар.
  • Люблю його і в щастя дні погожі,
  • І в дні зневіри, суму і жалю.
  • І навіть коли жити вже не можу,
  • Я щиро кожну мить його люблю.
  • Один лиш раз живу я в цьому світі,
  • Люблю своє життя таким, як є.
  • Я вдячна Богу за всі дні прожиті, —
  • Люблю життя я, бо воно моє.

Її вірші, проза та журналістські матеріали друкувалися у журналах «Мистецькі грані», «Військо України» та «Оксамит», газетах «Без Бар’єрів», «Слово Просвіти», «Голос України», «Літературна Україна», на веб-сайтах «Жінка-УКРАЇНКА», «Вища освіта». У своїх статтях вона висвітлює різні аспекти життя людей з інвалідністю, пише також про літературу і мистецтво.

«Щоразу, коли публікую статтю або стаю героїнею такої статті, чи беру участь у телепрограмі, намагаюся показати, що людина з інвалідністю може самостійно творити власну долю. Від держави і суспільства потрібно дуже небагато — допомагати в межах можливостей і не створювати перешкод там, де їх об’єктивно бути не повинно».

Лілія ЗОЛОТОНОША,
доцент кафедри журналістики та філології Університету «Україна», кандидат філологічних наук, член НСПУ.