Пересихають малі річки, міліють озера, суховії гудуть над територіями, де раніше вирощували зернові...

Першими прийняли на себе удар «кліматичної бомби» — малі річки. Їх в області налічується понад 150. Тільки назви та висохлі русла свідчать про те, що тут колись плескалася вода й нагулювала жирок риба.

У Басейновому управління водних ресурсів (БУВР) річок Причорномор’я та нижнього Дунаю вже не перший рік попереджають, що екологічна катастрофа зі зникненням малих річок уже не перспектива, а реальність наших днів, що необхідно вживати термінових заходів щодо відновлення водного балансу в Бессарабії.

За словами Лілії Гричулевич, начальника БУВР річок Причорномор’я та нижнього Дунаю, в Одеській області подача води набагато складніша, ніж в інших регіонах, що позначається й на розцінках. У деяких системах вода закачується по кілька разів — з річки в канали і водосховища, а потім надходить до споживача.

Взяти, приміром, річку Барабой в Овідіопольському районі. Уздовж 71 км шляху Барабойки, як її люблять називати, утворилося 39 ставків і два водосховища. Жителі засмічують річку, накопичують гній і сміття, обробляють городи до урізу води та розорюють берег. От чому річка пересихає.

— Басейнове управління розробило методику для сільських рад, як боротися з такими проблемами, — зазначає Лілія Гричулевич. — За моделлю європейського законодавства ми переходимо на новий принцип управління водними ресурсами. Завдяки створенню басейнових рад є можливість кожному українцю приєднатися до управління водними ресурсами — місцевим громадам, громадським організаціям. Басейнова рада створена, щоб допомогти управлінню взаємодіяти з так званими стейкхолдерами, — пояснила фахівець. — Порушення на місцях фіксуються нашими працівниками й спрямовуються до екологічної інспекції. Також ми запроваджуємо новий європейський моніторинг поверхневих вод.

У нас є європейський список забруднювачів. І наше завдання — поставити правильний діагноз і «лікувати» річки. Рецепти — модернізація очисних споруд, контроль над якістю води, ліквідація стихійних звалищ і багато чого іншого. Зараз ми почали створення нової лабораторії південного регіону, яка проводитиме дослідження поверхневих вод. З держбюджету України вже виділено 14 млн на ремонт і високоточне обладнання.

Голова сільради в селі Острівному Петро Добрєв  вважає, що річки треба рятувати спільними зусиллями.

— Русло нашої річки Киргиж—Китай було необдумано випрямлено в 1973-м, — розповідає Петро Добрєв. До цього багато риби було в повноводній річці. А коли русло вирівняли, річка почала міліти. У серпні вона висихає. А після зими наповнюється. Жителька нашого села, якій цього року виповнилося 93 роки, каже, що вперше бачить, щоб річка була сухою після зими. Оживити річку — значить повернути її в старе русло. Природа сама намагається відновити вихідну ситуацію та поглиблює його. Завдяки ґрунтовим водам, трава там зеленіша й не пожовкла від посухи. Треба тільки допомогти природі й прокопати русло. Потрібно понад три мільйони гривень. Сподіваємося на міжнародні організації та донорські джерела. Тим більше, що її витік починається в Молдові в районі Варниці. У басейні річки 45 ставків.

В Ізмаїльському районі Суворівський селищний голова Петро Генчевський розповів, як удалося запобігти екологічній катастрофі озера Катлабух. Через низький рівень Дунаю озеро почало міліти. Комиш та очерет уже були на суші. Якби не термінові заходи, люди залишилися б без води. Спільними зусиллями місцевої влади домоглися того, що того ж дня закачали воду насосом з Дунаю, піднявши рівень води в озері на півметра. Відновилося зрошення на полях. Водний світ обновився. В озеро запустили 57 тонн малька. І тепер озеро підживлює насосна станція.

Міський голова Болграда Сергій Димитрієв розповідає, що рівень в озері Ялпуг, з якого качають воду для населення, нижчий від норми вже на метр. Озеро треба рятувати. Торік була така само проблема через посуху. Але в червні дощі поповнили Ялпуг. Цього року ситуація вже серйозніша. До того ж потрібно ремонтувати обладнання, гідротехнічні споруди, на які держава вже почала виділяти фінансування.

Закінчилося швидке знайомство із кращими водниками регіону та нашими спільними проблемами водоносних артерій на озері Картал, яке цього року одержало статус заказника. Зупинилися на протоці Кишкова, яка зв’язує Картал з озером Кагул. Там спільними зусиллями БУВР, громадських активістів-екологів і місцевої влади вдалося за два роки побудувати невелику дамбу й суттєво поліпшити водообмін між озерами.

2020 року ситуація зі зрошенням ускладнилася. Маловодний період почався ще минулого літа й триває дотепер. У таких умовах дуже важко працювати аграріям: дощі не йдуть, земля суха. Державне агентство водних ресурсів у цій критичній ситуації як ніколи підтримує хліборобів. На початок року за планом фінансування на перекачування води до джерел зрошення було передбачено на 40% коштів більше, ніж за аналогічний період минулого року. На 2020-й заплановано витратити 42 млн грн тільки на оплату електроенергії. Це винятково електроенергія, не ідеться про експлуатацію, про зарплати, це те, що витрачається тільки на перекачування води. Ранній запуск зрошувальних систем змусив збільшити цю суму до 63 млн. Станом на 1 червня на поля подано 47 млн кубометрів води, що значно перевищує показники минулих років.

Чому так дорого?

В Одеській області дуже складний тракт подачі. Якщо наші південні сусіди можуть взяти воду із джерела зрошення (тобто Херсонщина — із Дніпра, а Миколаївщина — з Південного Бугу чи Інгулу) і подати її відразу на поля, то в нас на деяких системах потрібно п’ять разів перекачати цю воду насосними станціями: вона закачується в канали, водосховища, потім передається далі каналами до наступних водосховищ, що розташовані вище. Це дуже складний процес!

Слід зазначити, що, незважаючи на складну ситуацію з пандемією, фахівці працювали й працюють цілодобово, без ізоляції, без вихідних, адже всі розуміють усю повноту відповідальності — забезпечувати подачу води, яка потрібна всім.

Враховуючи масштаб посухи в Одеській області, постала необхідність розширення площ зрошення, й останнім часом підключено більше десяти насосних станцій, які в минулі роки не працювали. Вони вже функціонують і подають воду. Порівняно з минулим роком площа зрошення нині зросла вдвічі. Відсутність опадів, суха, без сніжних запасів зима обумовили той критичний стан, у якому опинилися наші аграрії.

У Басейнового управління широке поле діяльності та відповідальності. Крім подачі води на поля та на питне водопостачання, воно займається й захистом вод від шкідливого впливу. Зміни клімату, як застерігають учені, проявляються дедалі активніше.

В Одеській області, як і в Україні загалом, запроваджується новий Європейський моніторинг поверхневих вод. Фахівці й раніше відстежували якість водних ресурсів, проте критерії, за якими вона визначалася, були іншими. Нині Україна працює за схемою платежів за європейськими нормами. Це дасть змогу поставити правильний діагноз, чим хворіють наші водні артерії, щоб правильно організувати заходи для їхнього оздоровлення. На основі моніторингу розробиться план відновлення та поетапного впровадження його для порятунку наших рік.

Інфраструктура, більшість якої створена ще в 1960-1980 роках, завдяки роботі фахівців водного господарства підтримується в робочому стані. Свого часу в Одеській області було побудовано майже 60 зрошувальних систем, які обслуговували до 250 тис. гектарів сільгоспугідь. Сьогодні Дунай-Дністровська зрошувальна система — складний технологічний комплекс, який включає 16 водосховищ, 274 насосні станції та кілька тисяч інших гідротехнічних споруд. Деякі законсервовані об’єкти відновили роботу. Довжина трубопроводів — 3773 км, мережа наземних каналів — 1361 км.

Дорожня карта порятунку лиману

Екологи підготували комплексну програму відродження одного з найбільших лиманів Одеської області. Унікальна водойма Сасик гине останні 40 років. У радянські часи її відгородили від моря дамбою — хотіли використовувати для зрошення полів. Проект провалився, а споруда залишилася. У результаті в лимані загинула риба, місцеві річки пересохли, а села почало регулярно підтоплювати.

Сасик — найбільший морський лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря. Кілька десятків років тому сюди приїжджали відпочивати, оздоровлюватися в грязелікарні та й просто на риболовлю. Тоді тут водилося півсотні видів риби. Ситуація змінилася наприкінці 1970-х, коли з’явилася дамба.

Після будівництва дамби, що роз’єднала Сасик і Чорне море, було повністю зруйновано унікальну экосистему. Вода в лимані цвіте, тут практично не залишилося живої риби. А місцеві мешканці говорять, що навіть дощі тут стали рідкістю.

Через дамбу в селах з артезіанських свердловин зникла вода, висохли дві річки, які впадали в Сасик — Сарата і Когильник. При цьому рівень води в лимані піднявся — через це відбувається підтоплення населених пунктів і обвали схилів.

Ситуацію свого часу спробували виправити. Побудували кілька насосних станцій, спорудили канал, з якого перекачували воду в лиман. Але останні 30 років система не працює. За словами фахівців, споруди були абсолютно непотрібними. Нині споруди і труби, що залишилися, просто розбирають на металобрухт. Сасик можна врятувати тільки якщо розкопати дамбу.

— За 2-3 тижні можна відновити з’єднання з морем. Тут головна проблема — визначитися з місцем, де має бути цей пролом. Місця ці відомі: по картах, старожили знають, та й ми, екологи, теж знаємо ці місця. Потім сама коса, занесена піском, — її треба просто розгребти. І звичайно, зробити шпору в море, щоб вона не засипалася, — розповів еколог доктор біологічних наук професор Іван Русєв.

Одеська область.

Фото зі сторінки у ФБ Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор’я та нижнього Дунаю.