Олексій Самардак (на знімку) мешкає у Нижній Сироватці Сумського району. Нині він — стабільний пенсіонер, бо вже з десяток років отримує заслужені виплати від держави. У кращі свої роки працював інженером, керував асоціацією комунальних підприємств, був заступником голови міськвиконкому. Бачив життя та аналізував людську життєдіяльність на всіх щаблях, тож кращого співрозмовника, аби поміркувати на тему української Конституції, годі й шукати.
Усі свідомі українці — державотворці, різниця тільки у масштабах. Кожен десь колись та хоч трішки задумувався: чому пишеться одне, а робиться зовсім інше? Я, наприклад, у юні роки не міг зрозуміти, як таке може бути: якщо кожен має право обирати та бути обраним і це право гарантується Конституцією, а насправді, коли люди йдуть голосувати, то бачать у бюлетені лише одне прізвище? Який же це вибір, коли не пропонується жодної альтернативи? Вже через багато років, коли Україна стала незалежною й ухвалила власну Конституцію, мене шокував інший парадокс Основного Закону. Один і той же Конституційний Суд прийняв щодо однієї й тієї ж ситуації два діаметрально протилежні висновки. В одному випадку судді розтлумачили решті українців, що парламентська коаліція може утворюватися винятково із фракцій, а в іншому — що до неї можуть також входити окремо взяті депутати-мажоритарники. Другий вердикт докорінно змінив ситуацію: Верховна Рада змогла переформатувати коаліцію, сформувати новий уряд та схвалити кандидатуру нового Прем’єр-міністра, а попереднього відправили за ґрати.
Окрім складних, постає і дуже просте запитання: навіщо так писати Конституцію, щоб розтлумачити її міг лише Конституційний Суд?
Але надамо слово Олексію Самардаку. Можливо, сьогодні він дивиться на конституційні парадокси приземленіше, крізь призму середньостатистичного сільського мешканця.
— Конституція — це фундамент нашого життя, — філософськи починає Олексій Пилипович. — Інша справа, на чому той фундамент стоїть...
— І на чому ж?
— Я вважаю, що на піску, — відповідає Самардак. — Бо не зустрічав у нашій Конституції такого терміна, як «марнотратство природних ресурсів».
Виявляється, можуть бути і такі міркування з нагоди Дня Конституції України — несподівані, але цілком обґрунтовані. Вони стануть зрозумілішими, коли пояснити: Олексій Самардак — справжній ідеолог і послідовник концепції ощадливого використання природних ресурсів, і про це його кредо раніше розповідав «Голос України».
— У першій статті Конституції наголошується, що Україна — це соціальна держава, — роблю спробу «заземлити» нашу розмову. — Ви із цим погоджуєтеся?
— Мій батько працював у великому будівельному об’єднанні бригадиром, — на якусь мить задумавшись, відповідає Олексій Самардак. — Заробив 120 рублів пенсії, на яку міг купити 800 буханок хліба. Я пропрацював усе життя на недріб’язкових посадах, за що маю 2 126 гривень пенсії. За ці гроші можу купити 130 хлібин. То соціальну державу ми побудували чи ні?
Сумська область.
Фото автора.