Видання Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, з колекції Голови Центрального проводу ОУН П. Дорожинського з автографами народних депутатів.
ЦДАЗУ, бібл. ф. № 5, інв. № 1004-Да
Та попри молодий вік як для документа такої ваги, наш Основний Закон базується на тисячолітній конституційній традиції українського народу.
Створена ще в XI столітті «Правда Руська» увібрала в себе тогочасні підходи до державного устрою та договорів княжої влади з народом, а вічеві зібрання стали прикладом прямого народовладдя.
Після монголо-татарської навали на території нашої держави діяв Литовський статут — єдиний документ, у якому було систематизовано усі відносини в державі та «посполите право». Одним із джерел формування Литовського статуту якраз і стала «Правда Руська», що засвідчило неперервність правової традиції.
За часів Гетьманщини основні засади організації державного устрою та суспільного ладу було викладено в Конституції Пилипа Орлика 1710 року. І хоча цей документ не було реалізовано на практиці, проте він фактично став першою європейською конституцією в сучасному її розумінні.
У добу визвольних змагань 1917—1921 років здобутком українського конституціалізму стали Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР), Закон про тимчасовий державний устрій України та Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР.
Тож недарма у Преамбулі нинішньої Конституції наголошується, що новітня Українська держава спирається на багатовікову історію українського державотворення. Але найважливіше, щоб наш Основний Закон, який після ухвалення у 1996 році було визнано одним з найкращих у світі, шанували та виконували і влада, і громадяни.
