Зацитую кілька з них:
— У мене шестеро дітей, троє з них шкільного віку. Сім’я наша не може придбати три телевізори і три ноутбуки, бо малозабезпечена. Та й живемо ми у найманій однокімнатній квартирі загальною площею 30 квадратних метрів, хоча й мій чоловік тричі був в АТО і мав би бути забезпечений житлом. Але нікому до цього немає діла. Уроки часто збігаються у часі, то хтось із дітей все одно не може послухати і подивитись урок, — продовжує багатодітна мати з Костополя Вікторія Паньковець. — Але навіть якби ми мали всю ту техніку, то її не було б де розмістити у тісній найманій квартирі, та й перегляд одночасно трьох уроків — неможливий: діти не чули б свого телевізора. То звістку про можливість дистанційного навчання сприйняла з жахом, як і батьки, з якими спілкуємось. Що там у Міністерстві думають? Чи в реальному світі живуть чиновники?
А ось лист мешканця Рівного Володимира Вознюка:
— У нас лише один комп’ютер — на більше немає коштів. Коли починається дистанційне навчання, ми всі нервуємо, бо і дітям потрібно дивитись уроки, а потім виконувати на компі завдання, і мені він потрібен для роботи, бо працюю дистанційно (єдиний годувальник у сім’ї). Онлайн-уроки не дають таких знань, як реальна школа, діти (помітив) стали нервові, депресивні, оскільки змушені багато часу сидіти по домівках без спілкування зі своїми ровесниками, у них починаються нервові розлади.
Матимемо ще й таку проблему. То це повинно врахувати Міністерство освіти, де, судячи з їхніх рішень і дій, працюють або непрофесіонали, або люди, що не знають і далекі від реального життя. Спустіться, будь ласка, не землю. Ми розуміємо, що на дистанційному навчанні ви економите гроші на шкільних комунальних послугах, на зарплаті. Але на дітях не дозволимо економити — ми сплачуємо податки, в т. ч. на освіту, і наші діти повинні отримувати повноцінне навчання, спілкування. Ви для того й отримуєте високі зарплати, щоб продумати, як організувати таке навчання у школах, як це у розвинених європейських та скандинавських країнах. А не можете, звільніть місця — народ найме нових менеджерів.
Олена Завадська із Рівного, мати двох школярів:
— Я сама виховую двох школярів. Міносвіти не врахувало той факт, що під час онлайн-навчання хтось із дорослих має залишатися вдома з дітьми, щоб не сталося біди. Батьки змушені будуть або залишити роботу, тоді ні за що буде годувати сім’ї. Помремо з голоду, маю на увазі мою сім’ю конкретно, для якої єдиним джерелом існування є моя зарплата, за яку ми ледве зводимо кінці з кінцями. Передбачаю бунти батьків, якщо Міносвіти продовжить надалі морально калічити дітей своїми онлайн-уроками. Сама перша з дітьми вийду на акцію протесту.
Ірина ПОЛЮХОВИЧ, Зарічненський район:
— У Польщі для дистанційного навчання надали дітям в оренду комп’ютери. Це у країні, де рівень життя людей у десятки разів вищий, ніж в Україні. А у нас ніхто не питає в батьків, є їм за що після сплати грабіжницьких комунальних послуг не те, щоб купити дітям ноутбуки, а хоча б харчі. Вигадують різні нововведення, не цікавлячись, чи приживаються вони.
Скажу відверто: не схвалюють батьки ваших нововведень, та й якісних знань онлайн-уроки не дають. До того ж від довгого сидіння перед телевізором і комп’ютером через такі уроки у моїх дітей дуже погіршився зір — обоє змушені носити окуляри.
Листи читала Олександра ЮРКОВА.
