Першим почув дивний гуркіт на Замковій площі Сергій Шумський, який мешкає по вулиці Кафедральній, 23. Звук такий, пригадує він, ніби КАМАЗ вивантажує бутовий камінь. Вийшов на вулицю — за якихось тридцять метрів від будинку лежить на бруківці старезний ясен, що ріс поруч з їхнім двором. Зателефонував у поліцію. Та, до її честі, прибула буквально за кілька хвилин. Уже з досвіта біля ясена розпочали збиратися люди. Адже він був своєрідним символом міста. Дехто називав його улюбленим деревом Лесі Українки. Так чи ні, важко сказати. Але те, що повз ясен бігала в замок маленька Леся, це точно, бо був приблизно її ровесником, а може, трішки старшим.
Точно визначити його вік буде важко, адже річних кілець не стовбурі не порахуєш. Вся його середина струхлявіла. Трималося дерево-гігант лише на тоненькому шарі деревини і кори. Зотліло навіть коріння.
Цікаво, що про небезпеку, яка загрожує «Лесиному» ясену, вперше написала саме наша газета. 13 лютого в статті «Там, де легенда має стати правдою» «Голос України» попереджав, що дерево має критичний нахил і становить серйозну загрозу. А ще раніше, 30 січня, автор цих рядків поінформував виконувача обов’язків міського голови Луцька Григорія Пустовіта про стан ясена.
У квітні, через три місяці після тієї розмови, біля дерева побували керівники відділу екології міськради. У травні приїхали і фахівці. Але маємо сумну реальність. Луцьк втратив «Лесин» ясен.
На думку Сергія Шумського, який свого часу закінчив Львівський лісотехнічний інститут, дерево навряд чи вдалося б врятувати. Свого часу йому дуже зашкодила обрізка крони з північного боку. Зроблено було це невміло і без необхідної консервації. Гілки південного боку стали перетягувати і нахиляти ясен, а серцевина — вигнивати.
Із самого ранку до дерева йдуть лучани, щоб востаннє глянути на нього. В руках багатьох ще зелені його гілочки. Луцьк втратив одну із своїх живих легенд, свідка багатьох подій ХІХ, ХХ і ХХІ століть. Ясен помер красиво, у горобину ніч, під салюти червневих блискавиць і оплаканий літньою зливою.
Фото автора.
