Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у другій половині квітня, наприкінці травня та на початку червня провів свої регулярні опитування і дослідив, як українці оцінюють добробут своєї сім’ї. Картина не те щоб зовсім гнітюча, але маловтішна.
Згідно з результатами дослідження, більшість населення, що може назвати себе забезпеченим, скоротилася майже наполовину: «Якщо наприкінці квітня до умовно багатих верств населення — таких, що можуть собі дозволити купувати такі речі, як телевізор, холодильник або... що завгодно — належало 20,5% респондентів, то на початку червня — вже 12%.
А от кількість респондентів з умовно середнім рівнем добробуту зросла на цілих шість відсотків — з 30 до 36. Вони, за даними дослідження, можуть лише відкладати, але не можуть дозволити собі покупку телевізора або холодильника. Не хочемо піддавати сумніву результати дослідження, але до якої категорії належать ті, хто напередодні опитування вже купив холодильник та телевізор і тепер, принаймні найближчим часом, це робити не планує, дослідники мовчать.
Та рухаємося далі. Кількість співвітчизників з низьким рівнем добробуту, у яких вистачає грошей на їжу, але купувати одяг уже складно, зросла лише на
3 відсотки — з 34 до 37. На цьому тлі рівень абсолютної бідності, тобто тих, кому не вистачає грошей на їжу, практично не змінився. Таких — 11,5% наприкінці квітня проти 12% на початку червня.
Отже, за період карантину відзначається зниження добробуту населення, — йдеться в звіті поважного соціологічного інституту, — хоча при цьому, принаймні поки що, переходу до абсолютної бідності не спостерігається.
Ми ж додамо, що і до епохи загального достатку нам сьогодні так само далеко, як і перед карантинними заходами. Виходить, винен не карантин?
Або — не стільки карантин?
Схоже, відповідь знають в Українському союзі промисловців і підприємців (УСПП). Там кажуть, що як не парадоксально, але у високотехнологічних галузях, розвинених в Україні, часто-густо пріоритет віддається імпорту, іноді — відвертому «секонд-хенду» — польським трамваям, електричкам з Євросоюзу. МВС України закуповує французькі гвинтокрили, а вітчизняна «Мотор-Січ» має дешевші аналоги. Утім, така продукція чомусь не є затребуваною.
За 5 місяців цього року мало не на 20% скоротилося виробництво в машинобудуванні — саме технологічного, з високою доданою вартістю продукту. Критичне становище в авіа-, авто-, суднобудуванні та інших галузях. Вихід — у внутрішніх замовленнях, активізації національного ринку, створенні виробничих ланцюжків між вітчизняними підприємствами.
Вітчизняні промисловці підтримали свого часу тематичний законопроект «Купуй українське» та підтримують нинішню ініціативу законодавців — законопроект № 3739 про локалізацію виробництва, розроблений на вимогу представників індустрії та бізнесу.
Локалізацію, що поширюється на чотири галузі машинобудування: залізничний і міський пасажирський транспорт, комунальну і спеціальну техніку, енергетичне машинобудування, передбачено встановити на рівні 30 відсотків — такою має бути частка української сировини та основних матеріалів. Саме локалізація промислового виробництва в Україні створить десятки тисяч робочих місць і дасть вагомий приріст ВВП, — переконують підприємці.
Підсумовував Віктор БОНДАР
